ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1
м. Київ
08 вересня 2011 року 13:57 № 2а-18787/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. при секретарі судового засідання Четвертак Я.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДШ-2005"
до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва
про скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТДШ-2005" (далі - позивач, ТОВ "ТДШ-2005") звернулось до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва (далі - відповідач, ДПІ у Деснянському районі м. Києва) про скасування податкових повідомлень-рішень від 08.11.2010 №№ 0003472301/0, 0003462301/0.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2010 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.03.2011 р. закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити позов в повному обсязі.
На думку позивача, для висновків про застосування наслідків несплати податків (заниження податкових зобов'язань будь-яким способом) за нікчемним правочином слід мати безспірні докази такої нікчемності.
Позиція відповідача про те, що право платника податку на додану вартість на податковий кредит залежить від правомірності дій його контрагентів, на думку позивача, не відповідає чинному законодавству і тому висновки Акту № 12362/10/23-214 від 08.10.2010 р. слід вважати необґрунтованими, внаслідок чого прийняті на підставі даного Акта оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Також позивач звертає увагу на те, що при формуванні податкового кредиту він керувався нормами Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі по тексту -Закон № 168/97-ВР).
Представник відповідача проти позову заперечував виходячи з нікчемності договорів, укладених між позивачем та Приватним підприємством "АТ "Дніпроінвест" (далі по тексту - ПП "АТ "Дніпроінвест").
Зокрема, відповідач посилається на те, що в жовтні 2009 р. ПП "АТ "Дніпроінвест" формувало податковий кредит за рахунок взаємовідносин з ПП "Анкор-Технолоджі" та ПП "Трейдмакс-Інвест", а згідно пояснень осіб, які значаться як засновники цих підприємств, вони, жодного відношення до фінансово-господарської діяльності підприємств не мають, документів від імені ПП "Анкор-Технолоджі" та ПП "Трейдмакс-Інвест" відповідно не підписували.
Виходячи з вищенаведеного, відповідач прийшов до висновку, що позивач здійснює сумнівні фінансово-господарські операції, тобто здійснює нікчемні правочини, а отже ці правочини - є недійсними.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ДПІ у Деснянському районі м. Києва 22.10.2010 року було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "ТДШ-2005" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 р. по 22.10.2010 р. валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 22.10.2010 р., в результаті якої було встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР України, що призвело до завищення податкового кредиту всього в сумі 853333,00 грн., в тому числі за жовтень 2010 р. в сумі 853333,00 грн. та пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого було занижено податок на прибуток всього в сумі 1066667,00 грн. в тому числі за 4 квартал 2009 р. в сумі 1066667,00 грн.
За результатами перевірки було складено Акт № 12362/10/23-214 від 08.10.2010 р.
09 листопада 2010 року позивач отримав податкові повідомлення-рішення від 08.11.2010 р. № 0003472301/0, яким, на підставі Акту пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України від "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі по тексту -Закон № 2181-ІІІ), позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1280000,00 грн. (в тому числі: за основним зобов'язанням -853333,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -426667,00 грн.) та № 0003462301/0, позивачу було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 1493334,00 грн. (в тому числі: за основним зобов'язанням -1066667,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -426667,00 грн.).
Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся за захистом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Висновки відповідача про допущені позивачем порушення ґрунтуються на наступному.
Перевіркою встановлено, що позивач здійснював взаєморозрахунки з наступним суб'єктом господарювання - ПП "АТ "Дніпроінвест", у якого придбало відповідно товарно-видаткових накладних товар (шини вантажні), в той час як контрагент позивача а в жовтні 2009 р. формувало податковий кредит за рахунок взаємовідносин з ПП "Анкор-Технолоджі" та ПП "Трейдмакс-Інвест", а згідно пояснень осіб, які значаться як засновники цих підприємств, вони, жодного відношення до фінансово-господарської діяльності підприєств не мають, документів від імені ПП "Анкор-Технолоджі" та ПП "Трейдмакс-Інвест" відповідно не підписували.
Крім того, за даними відповідача у ПП "АТ "Дніпроінвест" відсутні виробниче обладнання, транспорте та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності.
На цій підставі відповідачем було зроблено висновок про те, що укладені позивачем з даним контрагентом договори у період, за який проводилась перевірки, є нікчемними.
Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, надані сторонами докази та пояснення, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 204 ЦК України існує презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Фіктивний правочин - вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином відноситься до оспорюваних правочинів. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).
Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Пленум Верховного Суду України у пункті 18 Постанови № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" навів перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Намір юридичної особи порушити публічний порядок доводиться через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або довіреністю. Наявність мети у такої фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені обвинувальним вироком.
Проте, відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку відносно осіб, причетних до діяльності позивача або ПП "АТ "Дніпроінвест" суду не надано.
На підставі наданих документів та пояснень сторін, судом встановлено, що 01 жовтня 2009 року між ТОВ «ТДШ-2005»та ПП АТ «Дніпроінвест» було укладено договір купівлі-продажу № 01/10. Даний договір підписаний сторонами і недійсним не визнавався.
На виконання даного Договору ПП АТ «Дніпроінвест» протягом жовтня 2009 року, поставляло товар позивачу, що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними:
від 01.10.2009р. № 01/10-02 на загальну суму 725450,29 грн. крім того ПДВ- 145090,05 грн.
від 01.10.2009р. № 01/10-01 на загальну суму 690604,15 грн. крім того ПДВ - 138120,83 грн.
від 05.10.2009р. № 05/10-01 на загальну суму 159715,83 грн. крім того ПДВ - 31943,17 грн.
від 05.10.2009р. № 05/10 на загальну суму 708121,33 грн. крім того ПДВ - 141624,26 грн.
від 12.10.2009р. № 12/10 на загальну суму 797273,45 грн. крім того ПДВ - 159454,69 грн.
від 19.10.2009р. № 19/10 на загальну суму 789387,49 грн. крім того ПДВ - 157877,50 грн.
від 26.10.2009р. № 26/10 на загальну суму 308376,13 грн. крім того ПДВ - 61675,23 грн.
від 31.10.2009р. № 31/10 на загальну суму 87737,76 грн. крім того ПДВ - 17547,56 грн.
Суд звертає увагу, що до змісту цих податкових накладних відповідачем жодних заперечень не висловлено.
Згідно п.1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
У відповідності до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно з п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Таким чином, право позивача на податковий кредит, відповідно до зазначеної норми Закону, виникло по факту отримання податкових накладних.
Відповідно до п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.3.1 п.7.3 та п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість", до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:
- у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;
- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.
Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений Закон не містить.
В розумінні Закону України "Про податок на додану вартість", ненадходження сум податку на додану вартість до бюджету від контрагентів платника ПДВ, а тим більше формування податкового кредиту контрагентом позивача з іншими контрагентами, не є підставою для виключення відповідних сум зі складу податкового кредиту такого платника, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Враховуючи зазначене, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не перебуває у залежності від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб"єктами господарювання.
Суми сплаченого позивачем податку підтверджені наявними в матеріалах справи податковими накладними, які оформлені у відповідності до вимог п. 7.2.1 Закону № 168/97-ВР.
Відтак, суд прийшов до висновку, що порушення норм Закону № 168/97-ВР, наведені в Акті перевірки, відсутні.
Відповідно до п. 5.1, 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Разом з тим, в Акті перевірки та у поясненнях представника відповідача судових засіданнях не наведено жодних доказів про невикористання у господарській діяльності позивача придбаних у ПП "АТ "Дніпроінвест" товарів, а будь-які інші підстави не є обґрунтуванням для застосування вказаних пунктів Законів, порушення яких позивачем, на думку відповідача, стало підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Суд звертає увагу, що представником позивача надано суду докази оплати позивачем товару (автомобільних шин), отриманого за договором купівлі - продажу № 1/10 від 01.10.2009 р., докази наступної реалізації вказаного товару іншим контрагентам.
Ті обставини, що контрагент позивача ПП "АТ "Дніпроінвест" мало цивільно-правові відносини з ПП "Анкор-Технолоджі" та ПП "Трейдмакс-Інвест", по яких операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів - не може бути підставою для визнання нікчемними правочинів між іншими особами, тобто позивачем та ПП "АТ "Дніпроінвест"
Крім того, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на час здійснення господарських операцій між ТОВ «ТДШ-2005»і ПП АТ «Дніпроінвест» у жовтні 2009 року, останнє було зареєстроване як платник ПДВ (Індивідуальний податковий номер 356901526551), що підтверджується наданою позивачем копією свідоцтва платника ПДВ ПП АТ «Дніпроінвест» про реєстрації платника ПДВ № 100242326 від 28.08.2009, інформацією з офіційного веб-сайту ДПА України та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Факт реєстрації ПП АТ «Дніпроінвест»платником ПДВ на час здійснення господарських операцій з позивачем відповідачем не заперечувався..
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позивачем надано суду достатні докази в обгрунтування позовних вимог.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних, достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення та не довів правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДШ-2005" задовольнити повністю.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва № 0003472301/0 від 08.11.2010 р.
3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва № 0003462301/0 від 08.11.2010 р.
4. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТДШ-2005" (код ЄДРПОУ 311 62336) за рахунок Державного бюджету України
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України, в судовому засіданні 08.09.2011 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Постанова у повному обсязі складена та підписана 13.09.2011 р.
Суддя Ю.Т. Шрамко