Справа № 22-ц-128/11 Головуючий у 1 інстанції: Олексієнко М.Ю.
Доповідач в 2-й інстанції: Богонюк М. Я.
24 лютого 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого судді: Богонюка М.Я.
Суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.
При секретарі: Барабаш О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 травня 2010 року, -
Оскаржуваним рішенням відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Закритого акціонерного товариства "ОТП Банк" в особі філії ЗАТ "ОТП Банк" у м. Львові, треті особи -приватний нотаріус Пустомитівського нотаріального округу ОСОБА_6, Національний банк України про визнання недійсним кредитного договору №СМ-SМЕ600/076/2008 від 01 серпня 2008 року та додаткового договору №1 до кредитного договору №СМ-SМЕ600/076/2008 від 01 серпня 2008 року від 27 квітня 2009 року, визнання недійсним кредитного договору №СМ-SМЕ600/076/2008/1 від 01 серпня 2008 року та додаткового договору №1 до кредитного договору №СМ-SМЕ600/076/2008 від 01 серпня 2008 року від 27 квітня 2009 року, визнання недійсним договору іпотеки №СМ-SМЕ600/076/2008 від 01 серпня 2008 року, визнання недійсним договорів поруки №SК-SМЕ600/076/2008 від 01 серпня 2008 року, №SК-SМЕ600/076/2008/02 від 01 серпня 2008 року та №SК-SМЕ600/076/2008/3 від 01 серпня 2008 року, зобов'язання виключити з реєстру іпотеки запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, зареєстрованого у реєстрі за №2335 від 01 серпня 2008 року, зобов'язання виключити з реєстру іпотеки запис про іпотеку та заборону відчуження земельної ділянки, зареєстрованого у реєстрі за №2336 від 01 серпня 2008 року, зобов'язання ЗАТ "ОТП Банк" прийняти у ОСОБА_2 суму у розмірі 576,044 грн. 36 коп. з розстрочкою платежів на 150 місяців за таких умов, що місячний платіж складатиме 3,780 грн. 30 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позов.
Апелянти вважають, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи. Стверджують, що судом не взято до уваги те, що кредитні договори та додаткові договори до них були укладені у доларах США -валюті відмінній від гривні України з використанням її як засобу платежу, що суперечить вимогам чинного законодавства. Відповідачем по справі не було представлено суду доказів наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти -доларів США як засобу платежу при виконанні спірних кредитних договорів.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін на підтримання та заперечення скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (договір позики), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом та матеріалами справи встановлено, що між ОСОБА_2 та ЗАТ "ОТП Банк" було укладено кредитний договір №СМ-SМЕ600/076/2008 від 01 серпня 2008 року на суму 96 000 доларів США з терміном погашення по 28 липня 2023 року включно зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,5% річних згідно графіку його погашення та кредитний договір №СМ-SМЕ600/076/2008/1 від 01 серпня 2008 року на суму 52 730, 44 доларів США з терміном погашення по 28 жовтня 2017 року включно зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,4 % річних згідно графіку погашення.
01 серпня 2008 року між ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ЗАТ "ОТП Банк", на забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_2, було укладено договори поруки, а також договір іпотеки між ОСОБА_3 та ЗАТ "ОТП Банк", предметом якого є належні поручителю на праві приватної власності будинок, що знаходиться за АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1044 га, що знаходиться за адресою: Пустомитівський район, с. Давидів.
27 квітня 2009 року між ОСОБА_2 та ЗАТ "ОТП Банк" було укладено додаткові договори до кредитних договорів від 01 серпня 2009 року, якими було змінено графік погашення основних кредитів та відсотків за ними.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання кредитних договорів, договорів поруки, договору іпотеки недійсними, а також зобов'язання прийняти кошти з розстрочкою платежів, суд першої інстанції вірно виходив з того, що кредитні договори та договори укладені з банком на забезпечення їх виконання були укладені відповідно до вимог чинного законодавства України, а також згідно основного принципу при укладенні таких правочинів -диспозитивності.
Згідно ч. 2 ст. 44 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютні регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.
Відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Як вбачається з матеріалів справи 08.11.2006 року ЗАТ "ОТП Банк" видано ліцензію НБУ №191 на право здійснення банківських операцій, визначених ч. 1 та пунктами 5-11 частини 2 статті 47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" та дозвіл №191-1 на право здійснення операцій визначених пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 ст. 47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність", а саме операції з валютними цінностями.
А відтак ЗАТ "ОТП Банк" мало право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.
Крім того, позивач по справі до жовтня 2009 року сплачував свої боргові зобов'язання у доларах США і до цього часу у нього не виникало питання про порушення його прав.
Покликання апелянтів є безпідставними та спростовуються вищенаведеним.
Судом вірно встановлені фактичні обставини справи, правильно застосований матеріальний закон та дотримана процедура розгляду передбачена ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
А тому, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308 ч.1, 314 ч. 1 п. 1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - відхилити.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 травня 2010 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий:
Судді: