ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
місто Київ
08 серпня 2011 року 11:09 справа № 2а-3549/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клименчук Н.М., суддів Патратій О.В., Літвінова А.В., при секретарі Крушеніцький В.М., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доДержавної податкової адміністрації України
про визнання нечинним і скасування наказу про звільнення, зобов'язання вчинити дії
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1,
від відповідача: ОСОБА_2
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової адміністрації України про визнання нечинним і скасування наказу про звільнення, зобов'язання вчинити дії.
Під час судового розгляду позивачем підтримано позовні вимоги у повному обсязі: скасувати та визнати нечинним наказ Державної податкової адміністрації України щодо його звільнення за формулюванням «за власним бажанням», зобов'язати відповідача внести відповідні зміни до наказу про його звільнення та визначити його звільнення з органів податкової міліції за формулюванням «за станом здоров'я», виплатити згідно із законом вихідну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку в повному обсязі.
При цьому позивач посилався на порушення відповідачем його прав та інтересів при звільненні з органів податкової міліції.
Представником відповідача в суді позов не визнано, аргументуючи тим, що позивача звільнено за власним бажання у відповідності до вимог законодавства України. Крім того, представником відповідача заявлено щодо пропущення строку звернення до суду, встановленого Кодексом адміністративного судочинства. У зв'язку з чим представник відповідача заявлено на застосуванні наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду, встановлених статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції що діяла на момент звернення позивача).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до ДПА України про визнання нечинним і скасування наказу про звільнення, зобов'язання вчинити дії.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2008 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2008 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано нечинним наказ Державної податкової адміністрації України № 1086-0 від 30 червня 2005 року в частині формулювання звільнення позивача та дати його звільнення. Змінено формулювання звільнення, а саме: «звільнити з органів податкової міліції у запас за пунктом 64 підпункту «б»(через хворобу) з 6 липня 2005 року. Зобов'язано ДПА України провести перерахунок розміру вихідної допомоги при звільнені «через хворобу»та компенсації за невикористану відпустку. А також стягнуто кошти на відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.
Ухвалою Вищого адміністративного суд України від 8 лютого 2011 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2008 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2005 року скасовано, а справу за позовом ОСОБА_1 до ДПА України про визнання наказу недійсним та його скасування, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні на підставі наданих пояснень позивача, наданих запереченнях представника відповідача, матеріалах справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах, внутрішніх військах та податковій міліції. Вислуга років ОСОБА_1 на день звільнення -30 червня 2005 року складає: у календарному обчисленні -понад 26 років, у пільговому обчисленні -понад 27 років.
В червні 2005 року ОСОБА_1 подано рапорт Голові ДПА України щодо звільнення його з лав податкової міліції після проходження військово-лікарської комісії у зв'язку із погіршенням стану здоров'я та наявності вислуги років для призначення пенсії.
На підставі рапорту позивачем отримано направлення до Центрального госпіталю МВС України для обстеження та надання висновку про стан його здоров'я для подальшого звільнення з органів податкової міліції на пенсію відповідно до наказу МВС України від 6 лютого 2001 року № 85.
ОСОБА_1 знаходився в госпіталі на обстежені в період з 21 червня 2005 року по 5 липня 2005 року.
Згідно із свідоцтвом про хворобу від 5 липня 2005 року № 316, виданого Центральною військово-лікарською комісією МВС України, у ОСОБА_1 виявлено захворювання, пов'язане з проходженням служби.
Постановою Центральної військово-лікарської комісії МВС України (протокол № 418 від 6 липня 2005 року) його визнано непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у військовий час.
Але до цього, а саме в кінці червня 2005 року, зі слів позивача 30 червня 2005 року, ним підписано то подано інший рапорт, який і став підставою для його звільнення.
Так, позивача звільнено за рапортом, поданим останнім Голові ДПА України в кінці червня 2005 року, у якому він просить звільнити його з лав податкової міліції з 30 червня 2005 року у зв'язку з наявністю вислуги років для призначення пенсії.
Наказом ДПА України від 30 червня 2005 року № 1086-0 підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (П-602803) -заступника начальника відділу організації роботи в регіонах управління організації оперативних заходів по скороченню податкового боргу Головного управління податкової міліції звільнено з органів податкової міліції у запас згідно із підпунктом «ж»пункту 64 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114.
Згідно із підпунктом «ж»пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Тобто, позивача звільнено за його власним волевиявленням та згідно поданого ним рапорту від 30 червня 2005 року у відповідності до правових норм.
Позивачем зазначено, що відповідачем не вірно сформовано підставу його звільнення, оскільки він просив звільнити його з лав податкової міліції не «за власним бажанням», а «за станом здоров'я».
Суд з такими твердженнями позивача не може погодитися, виходячи з наступного.
Наказом ДПА України від 30 червня 2005 року № 1086-0 підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (П-602803) -заступника начальника відділу організації роботи в регіонах управління організації оперативних заходів по скороченню податкового боргу Головного управління податкової міліції звільнено з органів податкової міліції у запас згідно із підпунктом «ж»пункту 64 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114.
Як встановлено в судових засіданнях та не заперечується позивачем, йому стало відомо про оскаржуваний Наказ № 1086-0 від 30 червня 2005 року 6 липня 2005 року, тобто після виходу з госпіталю де він перебував на обстежені.
Крім того, представником відповідача в судових засіданнях заявлено про застосування статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду без поважних причин. Представником відповідача також зазначено, що позовну заяву позивачем подано до суду лише 17 вересня 2007 року, тобто майже через 2 роки.
Окружним адміністративним судом міста Києва, при вирішенні зазначеної справи, враховано ухвалу Вищого адміністративного суд України від 8 лютого 2011 року, зокрема наступне.
Судом касаційної інстанції, при скасуванні рішення суду першої та апеляційної інстанції зазначено, що судами при вирішення справи по суті до спірних правовідносин було застосовано норми Кодексу законів про працю України та положення Постанови Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9.
Зокрема, судом апеляційної інстанції при розгляді справи помилково не прийнято до уваги Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, і відповідно, неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки було застосовано приписи Кодексу законів про працю України, тоді як діяльність позивача регулюється спеціальними нормами.
Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на момент звернення до суду) встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на момент звернення до суду) встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.
В силу положень закону позивач мав право звернутись до суду у встановлений строк, що обчислюється з дня, коли йому стало відомо або повинно було стати відомо про порушення прав, свобод чи законних інтересів.
Позивачем не доведено в суді поважності причин пропуску процесуального строку.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропущення строку звернення до суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 69, 70, 71, 94, 99, 100, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.М. Клименчук
Судді О.В. Патратій
А.В. Літвінова