Справа № 22-ц-1012/11 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський
Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
17 лютого 2011 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді Богонюка М.Я.
суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.
при секретарі Качмар М.Я.
з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, з участю третіх осіб: Борщовицької сільської ради, приватного нотаріуса Пустомитівського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання недійсними договору дарування, реєстраційного посвідчення, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності -,
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення оскаржив ОСОБА_2
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи. Посилається на те, що АДРЕСА_1 побудований ним разом із його бувшою дружиною ОСОБА_4 Земельна ділянка для будівництва будинку була надана ОСОБА_8 - дідові ОСОБА_4 Після завершення будівництва правовстановлюючі документи на будинок були оформлені на діда. Після смерті діда відповідач ОСОБА_4 стала власником будинку в порядку спадкування. У зв'язку з погіршенням відносин та наступним розірванням шлюбу з ОСОБА_4, вона подарувала спірний будинок їхній дочці, яка на даний час є власником будинку. Зазначає, що спірний будинок набутий під час шлюбу і є майном подружжя. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ст.ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Встановлено, що забудовником спірного АДРЕСА_1 (колишня адреса - будинок № 179 у цьому селі) був ОСОБА_8, якому для будівництва та обслуговування будинку надана в безстрокове користування земельна ділянка (а.с.7-9).
ОСОБА_8 став власником спірного будинку у 1995 році в період чинності Закону України «Про власність». Ця обставина була відома позивачу, який не оспорював з 1995 року права власності ОСОБА_8 на спірний будинок.
ОСОБА_8 на день його смерті був власником будинку, що ввійшов до спадкового майна. Будинок успадкувала ОСОБА_4 Це стверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 14 лютого 1996 року та реєстраційним посвідченням від 19 лютого 1996 року (а.с.5-6). Позивач зареєстрований у спірному будинку з 5 березня 2009 року.
Згідно зі ст. 22 КпШС України, який був чинний на час набуття ОСОБА_4 права власності на спірний будинок, майно, одержане одним із подружжя під час шлюбу в порядку успадкування, є власністю цього з подружжя. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. Вказана норма відповідає змісту ст. 57 чинного на даний час СК України.
Доказів про те, що спірний будинок нажитий позивачем і ОСОБА_4 за час шлюбу і є спільною сумісною власністю цього подружжя, а також того, що була домовленість про створення спільної сумісної власності під час дії Закону України «Про власність», не надано. Право власності ОСОБА_8 на будинок не оспорювалося.
Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319, 321, 325 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, що він здійснює на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише на підставах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
ОСОБА_4 як власник спірного будинку, відповідно до договору дарування від 23 жовтня 2009 року подарувала, а ОСОБА_6 прийняла будинок в дар. Договір вчинений в письмовій формі та посвідчений нотаріально.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ст. 328 ЦК України).
Доказів про наявність передбачених законом підстав для визнання недійсним договору дарування спірного будинку не надано.
На підставі наявних у справі доказів, оцінених судом належним чином кожний окремо на їх достовірність, допустимість та достатність, взаємний зв'язок у сукупності; встановлених судом обставини, суд прийшов до висновку що вимоги позивача до задоволення не підлягають.
При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм матеріального і процесуального права, рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи. Висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних по справі доказів.
З такими висновками суду слід погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Посилання позивача на те, що він брав участь у придбанні будівельних матеріалів для будівництва спірного будинку не можуть вважатися доказами про набуття позивачем права власності на цей будинок.
Колегія суддів вважає, що висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних по справі доказів, оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для скасування рішення Пустомитівського районного суду Львівської області відсутні, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий:
Судді: