Справа № 22-ц-1122/11 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.
Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т.І.
3 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді Богонюка М.Я.
суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.
при секретарі Качмар М.Я.
з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою законних представників ОСОБА_6 - ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 22 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_8, ОСОБА_7, які діють в інтересах ОСОБА_6 ОСОБА_11, Львівської міської ради, з участю третіх осіб без самостійних вимог: обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ОСОБА_5, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, комісії із захисту прав дітей Шевченківської районної адміністрації, про визнання права власності на самочинно реконструйовані приміщення у будинку АДРЕСА_1; зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_4, з участю вказаних третіх осіб, про реальний поділ житлового будинку -,
ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, з врахуванням прийнятих судом уточнень, про визнання за ним права власності на самочинно реконструйовані приміщення: веранди площею 9,2 кв.м., кухні площею 10,1 кв.м, житлових кімнат площею 12,4 та 17,6 кв.м, санвузла площею 4,7 кв.м.
ОСОБА_8 і ОСОБА_7 звернулися із зустрічним позовом в інтересах ОСОБА_6, з врахуванням прийнятих судом уточнених вимог, про поділ в натурі між сторонами будинку АДРЕСА_1 з наступним розподілом частин: ОСОБА_6 передати у особисту приватну власність: тамбур, позначений на плані номером 2-ІУ, площею 9,1 кв.м., коридор, позначений на плані номером 2-1 площею 7,5 кв.м., кухню, позначену на плані номером 2-2, площею 9,2 кв.м., житлову кімнату, позначену на плані номером 2-3, площею 18,4 кв.м., житлову кімнату, позначену на плані номером 2-4, площею 10,1 кв.м., житлову кімнату, позначену на плані номером 2-5, площею 19,2 кв.м., житлову кімнату, позначену на плані номером 2-6, площею 13,0 кв.м., кладову, позначену на плані номером 2-7. площею 1,1 кв.м., ванну, позначену на плані номером 2-8, площею 2.9 кв.м., підвал на першому поверсі, позначений на плані номером І-Ш, площею 12,4 кв.м., коридор між поверхами із сходами, позначений на плані номером II, площею 1,7 кв.м., житлову кімнату, позначену на плані номером 1-2, площею 17,6 кв.м. ОСОБА_4 передати у особисту приватну власність: веранду, позначену на плані номером 1, площею 9,2 кв.м., кухню позначену на плані номером 1-1, площею 10,1 кв.м., санвузол, позначений на плані номером 1-3, площею 4,7 кв.м., житлову кімнату, позначену на плані номером 1-5, площею 12,4 кв.м., житлову кімнату, позначену на плані номером 1-6, площею 17,6 кв.м
Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 22 задоволено позов ОСОБА_4 Визнано за позивачем право власності на самочинно реконструйовані приміщення у будинку АДРЕСА_1: І - веранду площею 9,2 кв.м., 1-1 кухню площею 10,1 кв.м., 1-2 житлову кімнату площею 17,6 кв.м., 1-3 санвузол площею 4,7 кв.м., 1-5 житлову кімнату площею 12,4 кв.м. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8, ОСОБА_7 в інтересах малолітньої ОСОБА_6 відмовлено.
Рішення оскаржили представники ОСОБА_6 - ОСОБА_8 і ОСОБА_7
В апеляційній скарзі апелянти посилаються на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, пов'язаного із незастосуванням закону, який регулює спірні правовідносини, порушенням процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначає, що первісний позов є безпідставним за відсутністю у позивача права на позов. Право спільної власності на майно регулюється главою 26 ЦК України. Законодавство не передбачає такого способу захисту права співвласника як звернення з позовом про визнання права власності. По справі встановлено, що має місце перепланування всередині будинку, пов'язане із зміною корисних властивостей цього будинку, влаштування поліпшень речі, які неможливо відокремити. Оскаржуване рішення винесене всупереч вимогам ст. 376 ЦК України. Суд визнав право власності на самочинно реконструйовані приміщення, а вказана норма регулює питання самочинного будівництва. Суд помилково вважав обставини справи встановленими та доведеними. Частина будинку, на яку визнано право власності за ОСОБА_4, перевищує розмір його ідеальної частки, яка становить 1/6. Кожен із співвласників має право на надання йому тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у спільній частковій власності. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити зустрічний позов, відмовити у задоволенні первісного позову.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Статтями 15 і 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до ст.ст. 10, 60, ч. 3 ст. 61 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 6 лютого 2007 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_11, з участю третіх осіб: ОСОБА_8, обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», четвертої Львівської державної нотаріальної контори, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частину будинку, визнання частково недійсним реєстраційного посвідчення, визначено, що згідно свідоцтва про право власності на будову від 30 квітня 1959 року ОСОБА_12 належав будинок АДРЕСА_1. Оскільки даний будинок було придбано у шлюбі з ОСОБА_11, 24 травня 1983 року ОСОБА_11 видано свідоцтво про право власності на 1/2 частину вказаного будинку. Після смерті ОСОБА_12 відкрилася спадщина на 1/2 частини будинковолодіння по АДРЕСА_1. Спадкоємцями ОСОБА_12 були: його дружина ОСОБА_11, син ОСОБА_4, та донька ОСОБА_8 Цим рішенням встановлено, що ОСОБА_4 з 1971 року постійно проживає та зареєстрований за адресою спірного будинковолодіння, що не заперечується сторонами. Позивачем укладені окремі договори про надання послуг з ВАТ «Львівобленерго», ВАТ «Львівгаз», оскільки системи газопостачання та електропостачання в частині будинку, яку займає позивач за первісним позовом, обладнані окремо. Кожен із співвласників проводить оплату за використані ним комунальні послуги самостійно.
Суд виходив з того, що ОСОБА_4 виразив свою волю щодо прийняття спадщини та фактично прийняв її з часу відкриття спадщини, тобто з часу смерті батька -ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Відповідно до ст. 113 ЦК України у редакції 1963 року, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом. Не може бути встановлено такий порядок користування жилим будинком, при якому учаснику спільної часткової власності виділяються в користування тільки непридатні для проживання або підсобні приміщення (підвал, коридор, комора, тощо).
На підставі аналізу наявних у справі доказів суд встановив, що з часу вселення у будинок сім'ї позивача за згодою батьків, власники будинку не заперечували проти його реконструкції та приведення приміщень до стану, придатного для проживання, між співвласниками за взаємною згодою склався порядок користування спірним будиноковолодінням.
Згідно норм законодавства, перепланування і переобладнання жилих і підсобних приміщень, балконів і лоджій власниками квартир, наймачами і орендарями може здійснюватися тільки з метою поліпшення благоустрою квартири за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають в цьому будинку.
Відповідно до Правил користування приміщеннями житлових будинків та гуртожит ків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572, влас ники приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповід ними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, гуртожитку, з дозволу власника будинку (квартири), та органу місцевого самоврядування, що видається в установ леному порядку.
Державними будівельними нормами України ДБН А.2.2-3-2004 «Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва»визначено, що реконструкція - це перебудова існуючих об'єктів цивільного призначення, пов'язана з поліпшенням умов експлуатації та проживання.
Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства N 76 від 17 травня 2005 року, ремонт будинку- це комплекс будівельних робіт, спрямованих на відновлення, з можливим поліпшенням експлуатаційних показників елементів будинку. Також правила визначають, що реконструкція жилого будинку - це комплекс будівельних робіт, спрямованих на поліпшення експлуатаційних показників приміщень житлового будинку шляхом їх перепланування та переобладнання, надбудови, вбудови, прибудови з одночасним приведенням їх показників відповідно до нормативно-технічних вимог.
Пунктом 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентари зації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24 травня 2001року №127 визначено, що не належать до само чинного будівництва: при будівництві будинків садибного типу - зведення на земель ній ділянці тимчасових будівель (навісів, палаток, кіосків, накриття, літніх душових, теплиць, покритих поліетиленовою плівкою, споруд тощо), які не потребують виконання робіт з улаштування фундаментів; перестановка обладнання в межах призначених приміщень; улаштування чи закриття дверних або віконних прорізів; збільшення або зменшення площ за рахунок демонтування чи влаштування перегородок, комор, знесення печей та грубок; перепланування, не пов'язані зі змінами (збільшення чи зменшення) житлової або допоміжної площі.
Суд прийшов до висновку, що позивач провів реконструкцію приміщень, здійснивши значне їх поліпшення та збільшення їх вартості за згодою співвласників. Це підтверджу ється висновком судової будівельно-технічної експертизи № 450 від 24 липня 2009 року, товарними чеками та іншими письмовими документами (а.с.24-53). З висновку вказаної експертизи (а.с.73-85) вбачається, що самочинно реконструйовані ОСОБА_4 приміщення у спірному житловому будинку, а саме під літерами 1-1 (веранда), 1-2, 1-3, 1-5 не суперечать вимогам державних будівельних норм, приміщення під літерою 1-5 використовується, як підсобне (Н=2,35м), а згідно Методичних рекомендацій дане приміщення може використовуватись, як житлова кімната. Експлуатація зазначених приміщень відповідно до вимог держав них будівельних норм - ДБН В. 2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення»є можливою.
Рішенням Львівської міської ради депутатів трудящих № 947 від 14 серпня 1959 року ОСОБА_12 для обслуговування будинку АДРЕСА_1. залишено у користування земельну ділянку площею 1424,00 кв.м.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Суд прийшов до висновку про підставність позову ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на самочинно реконструйовані приміщення у будинку АДРЕСА_1 під літерою І - веранду площею 9,2 кв.м., 1-1 кухню площею 10,1 кв.м., 1-2 - житлову кімнату площею 17,6 кв.м., 1-3 санвузол площею 4,7 кв.м., 1-5 житлову кімнату площею 12,4 кв.м. , а також добудоване приміщення.
Відмову у задоволенні зустрічного позову суд мотивував тим, що реконструкція приміщень здійснювалася ОСОБА_4 за згодою його батьків - власників будинку задовго до того, поки його частина була відчуджена позивачу 28 грудня 2009 року, коли ОСОБА_11 подарувала ОСОБА_8 4/6 частин спірного житлового будинку. 26 січня 2010 року ОСОБА_6 на підставі договору дарування отримала у власність частину - 5/6 спірного житлового будинку. Позивачу за первісним позовом на праві власності належить частина спірного будинку, що вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 25164717 від 28 січня 2010 року. Іншим співвласником вказаного будинку є ОСОБА_4 Згідно п.1 даного Договору, дарування здійснюється без врахування самочинного будівництва. На час набуття права власності ОСОБА_6 в січні 2010 року, порядок користування приміщеннями будинку був встановлений співвласниками. Позивач за зустрічним позовом просить визнати право часткової спільної власності в тому числі і на приміщення житлової кімнати, позначеної літерою 1-2, площею 17,6 кв.м., підвал, що переобладнано у житлову кімнату (1-5) площею 12,4 кв.м. Ці приміщення перебувають у користуванні ОСОБА_4, переобладнані ним, технічно від'єднані від приміщень власника другого поверху і використовуються як єдине ціле з іншими житловими приміщеннями першого поверху. З технічного паспорта на будинок від 7 червня 2010 року (а.с.222-226) вбачається, що у приміщеннях другого поверху, які займають відповідачі, наявне самовільне переобладнання. З вимогою про визнання права на самочинне будівництво відповідач не звертався, а також не надав доказів щодо відповідності такого переобладнання нормам ДБН та можливості їх експлуатації.
При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм матеріального і процесуального права, рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи. Висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних по справі доказів.
З такими висновками суду слід погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Колегія суддів вважає, що висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних по справі доказів, оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для скасування рішення Шевченківського районного суду м.Львова відсутні, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу законних представників ОСОБА_6 - ОСОБА_7 і ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 22 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: