Справа № 22-ц-83/11 Головуючий у 1 інстанції: Олексієнко М.Ю.
Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.
21 лютого 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Петричка П.Ф.
суддів: Зверхановської Л.Д., Бойко С.М.
при секретарі: Глинському О.А.
з участю: представника позивача ОСОБА_2 -ОСОБА_3, представника Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради -Цибруха Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради та ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 квітня 2010 року,
Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 19 квітня 2010 року частково задоволено позов ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, ЛКП „ШРП Шевченківського району м.Львова” про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заподіяної шкоди.
Стягнуто з Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради в користь ОСОБА_2 32774, 41 грн. заподіяної майнової шкоди, 3000 грн. моральної (немайнової) шкоди, 2898,2 грн. витрат за проведення судових дорожньо -транспортної та авто технічної експертиз з дослідження обставин ДТП, 1000 грн. витрат за надання юридичної допомоги адвокатом, 311,93 грн. витрат по сплаті судового збору та 30 грн. витрат з інформаційно -технічного забезпечення розгляду справи. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржила Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради.
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а відтак таким, що підлягає скасуванню. Апелянт вказує, що Шевченківська районна адміністрація не була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи. Крім того, Шевченківська райадміністрація не могла бути відповідачем у справі, так як станом на 2005 рік не була ні власником, ні уповноваженим органом у сфері дорожнього руху, оскільки відповідно до п.2 рішення виконкому Львівської міської ради №304 від 18.09.2002 року, на яке покликається суд, вирішено відділам комунального господарства районних адміністрацій прийняти на баланс вулично - шляхове господарство, штучні споруди та всі об'єкти благоустрою у межах червоних ліній, у тому числі мережу зовнішнього освітлення. Такі об'єкти були передані на баланс відділів комунального господарства райадміністрацій відповідно до розпорядження міського голови м. Львова №577 від 25.11.2002 року «Про затвердження актів приймання та передачі об'єктів зовнішнього благоустрою». Станом на березень 2005 року відділ комунального господарства був юридичною особою, а значить балансоутримувачем доріг Шевченківського району, і ним 17.01.2005 року було укладено із ЛКП «Лінійно -шляхово -експлуатаційна дільниця Шевченківського району»угоду щодо виконання робіт з поточного ремонту доріг та тротуарів, причому підрядник самостійно виявляє аварійно -небезпечні ділянки доріг, перешкоди дорожньому руху та усуває їх. Вказує, що судом невірно трактовано ст.9 Закону України «Про дорожній рух», зокрема не враховано абзац 10 цієї статті. Безпідставним є покликання суду як на доказ їх вини на протокол про адміністративне правопорушення, який був складений на заступника начальника відділу комунального господарства Шевченківського району м. Львова Тицького М.В., оскільки даний протокол не був скерований за належністю, по ньому не прийнято постанови, а відтак не доведено вини, і не підтверджено факту потрапляння позивача у вибоїну. Вказує, що необґрунтованим є прийняття судом як незаперечного доказу висновків судової дорожньо -технічної експертизи №4280 від 28.04.2009 року та висновку автотехнічної експертизи №4276/4279 від 28.07.2009 року. Вказує також на те, що позивачем не подано жодних доказів на підтвердження завданої йому моральної шкоди, а судом не обґрунтовано розміру - 3000 грн., який вирішено стягнути з відповідача. Вважає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, їм дана неналежна оцінка.
Просить скасувати рішення суду та закрити провадження у справі.
ОСОБА_2, просячи змінити оскаржуване рішення та стягнути присуджену суму солідарно з усіх відповідачів, у своїй апеляційній скарзі зазначає, що усі відповідачі винні у незабезпеченні належного стану дорожного покриття у місці дорожно -транспортної пригоди, а тому повинні нести солідарну відповідальність.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_2, керуючи автомобілем Фольксваген - транспортер, державний номерний знак НОМЕР_1, 23.03.2005 року близько 21 год. на повороті перед мікрорайоном Рясне -2 у м. Львові через неналежний стан дорожнього покриття, яке допустила Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, потрапив у вибоїну, внаслідок чого його автомобіль отримав технічні пошкодження і вартість відновлювального ремонту якого становить 32774, 41 грн., а позивачу було заподіяно моральну шкоду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції не у повній мірі.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст.16 Закону України «Про автомобільні дороги»вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.
Балансоутримувачем ділянки автомобільної дороги на повороті перед мікрорайоном Рясне -2 у м. Львові станом на 23.03.2005 року був відділ комунального господарства Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, на який відповідно до ст. 19 цього ж Закону покладався обов'язок утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів за встановленими для них державними стандартами та нормами.
Оскільки в даний час даний відділ не є юридичною особою, а є структурним підрозділом Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, відтак місцевий суд підставно поклав на неї обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної позивачу.
Оскільки судом не встановлено вини інших відповідачів у заподіянні майнової шкоди ОСОБА_2, а тому апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Необгрунтованим є покликання апелянта - Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради - на те, що не може бути доказом їх вини протокол про адміністративне правопорушення, який був складений на заступника начальника відділу комунального господарства Шевченківського району м. Львова Тицького М.В., оскільки даний протокол не був скерований за належністю, по ньому не прийнято постанови, а відтак не доведено вини, і не підтверджено факту потрапляння позивача у вибоїну, так як згідно повідомлення 1 міжрайонного відділу Державтоінспекції УМВУУ у Львівській області протокол АА137357, який був складений 23.03.2005 року на Тицького М.В. по ст.140 ч.4 КУпАП, тобто за порушення правил, норм і стандартів при утриманні шляхів, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт, 6.04.2005 року був скерований у ВДАІ Шевченківського РВ (а.с.13,14).
Крім того, доказами пошкодження автомобіля позивача внаслідок потрапляння у вибоїну, яка знаходилась на його смузі руху, є матеріали адміністративної справи і , зокрема схема ДТП, згідно якої глибина вибоїн становила 35-40 см.
Оцінюючи зібрані по справі докази, суд дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав належну оцінку зібраним по справі доказам, у тому числі і висновку судової дорожньо -технічної експертизи №4280 від 28.04.2009 року та висновку автотехнічної експертизи №4276/4279 від 28.07.2009 року.
Згідно із ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Проте, колегія суддів вважає, що доводи позивача про заподіяння йому моральної шкоди та її розмір ним на підставі належних і допустимих доказів не доведені, що є його обов'язком відповідно до вимог ст.ст. 10, 69 ЦПК України, а тому рішення суду в частині стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові у цій частині.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради задоволити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 квітня 2010 року в частині стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення моральної (немайнової) шкоди відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
У решті рішення районного суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді: