Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" вересня 2011 р. Справа № 5023/6354/11
вх. № 6354/11
Суддя господарського суду Доленчук Д. О.
при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
3-ї особи < Текст > відповідача - ОСОБА_1 за довіреністю № 28 від 05.01.2011 р.
3-ї особи - не з'явився
розглянувши справу за позовом ТОВ "Денді-Львів", м. Львів-Винники;
3-я особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - гр. ОСОБА_2, м. Луцьк
до ПАТ "УкрСиббанк", м. Харків 3-я особа < Текст >
про визнання недійсними договорів поруки
Товариство з обмеженою відповідальністю "Денді-Львів" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (відповідач) про визнання недійсними договорів поруки № 11189477000/2 від 26.07.2007 р. та № 11117575000/2 від 13.02.2007 р., укладених між сторонами.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що він оспорює дійсність договору поруки № 11117575000/2 від 13.02.2007 р. та договору поруки №11189477000/2 від 26.07.2007 р., якими забезпечується виконання кредитних договорів, у зв'язку з тим, що вони були укладені в іноземній валюті, а відтак необхідною умовою їх чинності повинна бути наявність в однієї зі сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України, якої в них не було. Також, позивач вказував, що укладаючи договори про забезпечення виконання договорів про надання споживчого кредиту № 11117575000 від 13.02.2007 р. та № 11189477000 від 26.07.2007 р., він не мав наміру і внутрішньої волі нести солідарну відповідальність перед відповідачем на рівні з позичальником за кредитним договором. Директор позивача не міг і не підписував явно не вигідні позивачу договори поруки №11117575000/2 від 13.02.2007 р. та № 11189477000/2 від 26.07.2007 р., а укладення таких договорів може бути пояснено впливом помилки, у зв'язку з чим вони є неукладеними.
Відповідач, через канцелярію господарського суду 25.08.2011 р. за вх. № 3871, надав відзив на позовну заяву з додатком, який господарським судом залучено до матеріалів справи. У наданому відзиві відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову та вказував про те, що позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні в суд, що є підставою для відмови в позові.
Представник відповідача до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 26.09.2011 р. за вх. № Д1732, надав заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.
Позивач та 3-я особа про судове засідання були повідомлені належним чином, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував у повному обсязі.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, встановив наступне.
Між сторонами 13.02.2007 р. був укладений договір поруки № 11117575000/2, а 26.07.2007 р. був укладений договір поруки № 11189477000/2 (надалі - договори поруки).
Вказаними договорами поруки забезпечуються виконання зобов'язань за договорами про надання споживчого кредиту № 11117575000 від 13.02.2007 р. в сумі 232000,00 доларів США та № 11189477000 від 26.07.2007 р. в сумі 65000,00 доларів США відповідно.
Договором поруки № 11117575000/2 від 13.02.2007 р. забезпечувалося виконання зобов'язань позичальника за договором про надання споживчого кредиту № 11117575000 від 13.02.2007 р. (кредитний договір). Відповідно до п. 1.1., 1.2., 3.3. договору поруки поручитель зобов'язувався перед кредитором (банком) відповідати за невиконання боржником зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11117575000 від 13.02.2007 р., а саме поручався за сплату 232000,00 доларів США суми кредиту, процентів, комісій та інших платежів.
Договором поруки № 11189477000/2 від 26.07.2007 р. забезпечувалося виконання зобов'язань позичальника за договором про надання споживчого кредиту № 11189477000 від 26.07.2007 р. (кредитний договір). Відповідно до п. 1.1., 1.2., 1.3. договору поруки поручитель зобов'язувався перед кредитором (банком) відповідати за невиконання боржником зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11189477000 від 26.07.2007 р., а саме поручається за сплату 65000,00 доларів США суми кредиту, процентів, комісій та інших платежів.
Таким чином, дані договори поруки є підставою для виникнення зобов'язань позивача перед відповідачем в іноземній валюті.
Позивач оспорює дійсність договору поруки № 11117575000/2 від 13.02.2007 р. та договору поруки №11189477000/2 від 26.07.2007 р., якими забезпечується виконання кредитних договорів, посилаючись на те, що вони укладені в іноземній валюті, а відтак необхідною умовою їх чинності повинна бути наявність в однієї зі сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України, якої в них не було.
Статтею 56 Закону України "Про Національний банк України", надано право Національному банку України видавати нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. При цьому нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.
Статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено банківські операції, які здійснюються банком на підставі банківської ліцензії, і, зокрема, операції з валютними цінностями .
У зв'язку з цим суд зазначає, що на виконання ст. 44 Закону України "Про Національний банк України" та ст. 5 Декрету № 15-93 від 19.02.93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 № 275 було затверджено Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 за № 730/5921, яке, зокрема, встановлює порядок і умови видачі банкам банківських ліцензій на здійснення банківських операцій та письмових дозволів на здійснення інших операцій.
Так, п.2.3. вищезгаданого Положення визначено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати, зокрема, операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Тобто банк за умови наявності письмового дозволу має право здійснювати розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
До того ж постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 р. затверджено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту, де, зокрема, згідно з п.2.1., 3.1. та 3.8., у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору:
- перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту ;
- попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач ;
- надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.
Статтею 192 Цивільного кодексу України визначено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 533 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Зокрема, ч.2 ст. 524 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
За таких обставин суд зазначає, що положення Цивільного кодексу України надають право за домовленістю сторін визначати в іноземній валюті грошовий еквівалент зобов'язання.
Крім того, Національним банком України було надано роз'яснення щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті в листі № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 р., де було зазначено, що відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон про банки) кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно з статтею 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог підпункту “в” пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, повідомлялося, що на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Тобто, банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.
З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що надання банком кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником такого кредиту не потребує отримання банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, і операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, господарський суд приходить до висновку, що посилання позивача про недійсність договорів з вказаних підстав є безпідставними та необґрунтованими.
Окрім того, безпідставним є посилання позивача на ст. 229 ЦК України щодо введення його в оману при укладенні договорів поруки.
Так, згідно змісту п.5.1. оскаржуваних договорів поруки, уклавши дані договори поручитель підтвердив, що повністю розуміє всі умови основного договору (кредитних договорів) та договорів поруки, свої права та обов'язки за договорами і погоджується з ними.
Згідно п. 19 Постанови пленуму Верховного суду №9 від 06.11.2009р., відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, умисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Оскільки факт помилки на момент вчинення правочину позивачем не доведено, то посилання на ст. 229 ЦК України є безпідставним і не може бути підставою для визнання договорів поруки недійсним.
Щодо посилання відповідача на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності, господарський суд зазначає, що ці посилання відповідача є необґрунтованими у зв'язку з чим вони не можуть бути прийняти судом до уваги.
Також, суд зазначає, що безпідставними є посилання позивача на те, що дані договори поруки є неукладеними, у зв'язку з наступним.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.02.2011 р., яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 15.06.2011 р. стягнуто на користь АТ «УкрСиббанк» солідарно з Заєць Галини Іванівни та Ларькова Олександра Івановича 2001253,79 грн. боргу за договором про надання споживчого кредиту №11117575000 від 13.02.2007 р., договором поруки № 11117575000/1 від 13.02.2007 р. та за договором про надання споживчого кредиту №11189477000 від 26.07.2007 р., за договором поруки № 11189477000/1 від 26.07.2007 р.
Рішенням Господарського суду Львівської області по справі № 5015/2962/11 від 25.07.2011 р. було стягнуто на користь АТ «УкрСиббанк» з ТОВ «Денді-Львів» 47523,03 доларів США боргу за договором поруки № 11189477000/2 від 26.07.2007 р.
Рішенням Господарського суду Львівської області по справі № 5015/2963/11 від 25.07.2011 р. було стягнуто на користь АТ «УкрСиббанк» з ТОВ «Денді-Львів» 243774,20 доларів США боргу на підставі договору поруки № 11117575000/2 від 13.02.2007 р.
При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи не міститься доказів скасування зазначених рішень суду, а вказані договори зазначеними вище судами не були визнанні неукладеними.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.
За таких обставин господарський суд приходить до висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог позивача у зв'язку з чим в їх задоволенні необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у разі відмови в позові підлягають покладенню на позивача.
Враховуючи те, що при поданні позову та в процесі розгляду справи позивачем не було надано до суду доказів сплати державного мита за подання даного позову до суду у розмірі 170,00 грн., оскільки відповідно до вимог пункту 2 статті 3 Декрету "Про державне мито" ставка державного мита за позовну вимогу не майнового характеру становить 5-ть неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за один договір, а позивач згідно позову просив суд визнати недійсними 2 договори поруки та ним були надані до суду докази сплати державного мита у розмірі 85,00 грн., господарський суд вважав за необхідне стягнути з позивача на користь державного бюджету України суму недоплаченого державного мита за подання даного позову до господарського суду Харківської області у розмірі 85,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 56 Закону України "Про Національний банк України", ст.ст. 2, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 192, 229, 524, 533, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
< Текст >
В задоволенні позову відмовити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Львів" (79495, Львівська область, м. Львів-Винники, вул. Левицького, 4/4, код ЄДРПОУ 20820356) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління Державного Казначейства у м. Харкові, код одержувача - 24134490, банк одержувача - Головне Управління Державного Казначейства України у Харківській обл., МФО банку одержувача - 851011, номер рахунку - 31110095700002, код бюджетної класифікації - 22090200, символ звітності банку - 095) - 85,00 грн. державного мита.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя (підпис< Текст > Доленчук Д. О.
Рішення підписано 03.10.2011 р.