Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" вересня 2011 р. Справа № 5023/5747/11
вх. № 5747/11
Суддя господарського суду Жигалкін І.П.
при секретарі судового засідання Бережанова Ю.Ю.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 (дов. № 399 від 15.02.2011 р.)
відповідача - ОСОБА_2 (дов. № 79 від 17.06.2011 р.)
розглянувши справу за позовом Фізичної особи ОСОБА_3, м. Харків
до Публічного акціонерного товариства "Харківстальконструкція", м. Харків
про визнання недійсним рішення зборів
Позивач, Фізична особа ОСОБА_3, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Харківстальконструкція» від 22 березня 2011 року, прийняті на загальних зборах акціонерів 22 березня 2011 року та виражені в Протоколі загальних зборів акціонерів № 1/11 від 22 березня 2011 р.
Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Проти заяви відповідача про застосування позовної давності заперечує.
Представник Відповідача у судовому засіданні наполягає на задоволенні заяви про застосування позовної давності. Проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що оскаржувані позивачем рішення загальних зборів Акціонерного товариства «Харківстальконструкція» були прийняті на зазначених загальних зборах акціонерів, які відбулися 22 березня 2011 року та викладені у протоколі цих загальних зборів акціонерів № 1/11 від 22 березня 2011 року.
28 квітня 2011 року Позивач звернувся до Харківського територіального управління Державної комісії з цінних паперів та фондовому ринку із скаргою стосовно порушень з боку ПАТ «ХСК» вимог законодавства щодо скликання, проведення та прийняття рішення загальними зборами акціонерів ПАТ «ХСК», які відбулися 22 березня 2011 року.
На скаргу Позивача від 28.04.2011 р. Харківським територіальним управлінням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 03 червня 2011 року за № 03/1089 було надано письмову відповідь: 1. щодо направлених Позивачем до товариства вимог про надання належним чином завірених копій документів; 2. щодо проведення загальних зборів акціонерів 22.03.2011 р. та 3. щодо процедури банкрутства.
11 липня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Харківстальконструкція» про визнання недійсними рішення загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Харківстальконструкція» від 22 березня 2011 року (протокол загальних зборів акціонерів № 1/11 від 22 березня 2011 року).
Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі -ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12, ч. 5 ст. 16 ГПК України справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, підвідомчі господарському суду та розглядаються за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.
Згідно п. 4 ст. 12 ГПК України, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів, підвідомчі господарським судам.
При цьому, справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ч. 6 ст. 16 ГПК України).
Закон також наголошує на тому, що являють собою корпоративні права. Так, стаття 167 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-IV (надалі - ГК України) містить легальне визначення корпоративних прав, відповідно до якої останні - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно до п. 6 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» усі спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язані зі здійсненням ними корпоративних прав та виконанням обов'язків учасника господарського товариства, на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК підвідомчі (підсудні) господарським судам незалежно від суб'єктного складу учасників спору. А за п. 10 цієї ж постанови судам при вирішенні корпоративних спорів необхідно звернути увагу на неможливість застосування таких способів захисту прав та законних інтересів осіб, не передбачених чинним законодавством, зокрема статтею 16 ЦК та статтею 20 ГК, та не випливають із положень законодавства.
Відповідно до п. 1.4. Рекомендацій вищого господарського суду України від 28.12.2007 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» зазначено, що як випливає зі змісту пункту 1 частини четвертої статті 12 ГПК, до корпоративних спорів належать спори між учасниками (акціонерами) господарського товариства з приводу створення, припинення товариства та управління його діяльністю.
Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також права на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством (ч. 1 ст. 16 ЦК України). В свою чергу відповідно до ст. 20 ГК України, як спеціального закону по відношенню до ЦК України, кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна (ст. 80 ЦК України). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (ст. 83 ЦК України). Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність (ст. 84 ЦК України) з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. Кореспондуючі норми з цього приводу також визначені ст. 55 та іншими нормами ГК України.
Учасники господарського товариства мають право, за ст. 116 ЦК України, у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом. Майже тотожними за змістом є й положення ст. 88 ГК України і ст. 10 Закону та ст. 25 Закону.
Відповідно до ст. 117 ЦК України учасники господарського товариства зобов'язані: 1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів; 2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом; 3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов'язки, встановлені установчим документом товариства та законом.
Далі, за п.п. 17-19 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» вирішуючи питання про те, чи є корпоративним спір, пов'язаний із визнанням недійсними рішень загальних зборів товариства, судам необхідно враховувати суб'єктний склад учасників спору та підстави, якими обґрунтовується відповідна вимога. Справи у спорах про визнання недійсними рішень органів управління господарського товариства за позовом особи, яка не є акціонером або учасником товариства, у тому числі таким, що вибув, не належить до спорів, що виникають з корпоративних відносин. Судам необхідно враховувати, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: - порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; - позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; - порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.
Також, суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову. Право на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів управління товариства мають лише ті його акціонери (учасники), які були акціонерами (учасниками) на дату прийняття рішення, що оскаржується.
Відповідно до пункту 2.11. Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» № 04-5/14 від 28 грудня 2007 року під час вирішення спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів недійсними суду слід з'ясовувати, чи відповідає оспорюване рішення вимогам чинного законодавства та/або компетенції органу, що прийняв це рішення, чи були загальні збори правомочними, чи було дотримано визначеного законом порядку скликання і проведення загальних зборів. Зокрема, підставами недійсності рішень загальних зборів є такі: а) рішення загальних зборів не відповідає нормам чинного законодавства; б) рішення прийнято неправомочними загальними зборами або правомочність загальних зборів встановити неможливо; в) рішення з питання, яке відповідно до закону вирішується більшістю у ѕ голосів присутніх на загальних зборах акціонерів, було прийнято простою більшістю голосів; г) рішення прийнято з питання, не включеного до порядку денного загальних зборів; д) рішення з питань зміни розміру статутного капіталу акціонерних товариств прийнято з порушенням обов'язку з надання акціонерам у встановленому законом порядку інформації, передбаченою статтею 40 Закону України «Про господарські товариства», або акціонерам було надано недостовірну чи неповну інформацію; е) рішення прийнято загальними зборами акціонерів, під час скликання і проведення яких не було дотримано вимог законодавства або статуту акціонерного товариства, якщо це призвело до істотного порушення прав позивача; є) відсутність протоколу загальних зборів, підписаного відповідно до частини десятої статті 41 Закону України «Про господарські товариства» головою і секретарем зборів».
Відповідно до пункту 2.14. Рекомендацій ПВГСУ № 04-5/14: «Якщо під час розгляду справи судом буде встановлено, що допущені акціонерним товариством порушення порядку персонального повідомлення акціонера не призвели до неможливості його участі у загальних зборах, а також у разі встановлення судом факту присутності акціонера на загальних зборах, зазначені порушення не є підставами для визнання рішень загальних зборів акціонерів недійсними».
Відповідно до пункту 2.16. Рекомендацій ПВГСУ № 04-5/14: «Господарським судам у вирішенні спорів зі справ про визнання недійсними рішень загальних зборів за позовами акціонерів, яких не було повідомлено про проведення загальних зборів, необхідно давати оцінку всіх обставин справи в їх сукупності та з'ясовувати, чи порушує оспорюване рішення права та охоронювані законом інтереси позивача».
Згідно з вимогами частин 1 і 3 статті 43 Закону України «Про господарські товариства» № 1576-ХІІ від 19 вересня 1991 року: «Про проведення загальних зборів акціонерів держателі іменних акцій повідомляються персонально передбаченим статутом способом. Крім того, загальне повідомлення друкується в місцевій пресі за місцезнаходженням акціонерного товариства і в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. До скликання загальних зборів акціонерам повинна бути надана можливість ознайомитись з документами, пов'язаними з порядком денним зборів».
Згідно з вимогами частин 1, 2, 3 статті 35 Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VІ від 17 вересня 2008 року: «Письмове повідомлення про проведення загальних зборів акціонерного товариства та їх порядок денний надсилається кожному акціонеру, зазначеному в переліку акціонерів, складеному в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України, на дату визначену наглядовою радою. Письмове повідомлення про проведення загальних зборів надсилається акціонерам персонально особою, яка скликає загальні збори, у спосіб, передбачений статутом акціонерного товариства, у строк не пізніше ніж за 30 днів до дати їх проведення. Повідомлення розсилає особа, яка скликає збори, або особа, яка веде облік прав власності на акції товариства у разі скликання загальних зборів акціонерами. Повідомлення про проведення загальних зборів акціонерного товариства має містити такі дані: 1) повне найменування та місцезнаходження товариства; 2) дата, час та місце (із зазначенням номера кімнати, офісу або залу, куди мають прибути акціонери) проведення загальних зборів; 3) час початку і закінчення реєстрації акціонерів для участі у загальних зборах; 4) дата складення переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах; 5) перелік питань, що виносяться на голосування; 6) порядок ознайомлення акціонерів з матеріалами, з якими вони можуть ознайомитися під час підготовки до загальних зборів».
Згідно з вимогами статті 39 Статуту Відповідача повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів не пізніше ніж за 45 днів до дати їх проведення публікується Генеральним директором Товариства в офіційному виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та в місцевій пресі за місцезнаходженням Товариства. Крім того, власникам іменних акцій у той же строк повідомлення надсилаються простим листом або вручаються за особистим підписом. Повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів повинно містити: 1) повне найменування та місцезнаходження Товариства; 2) дату, час та місце проведення загальних зборів акціонерів; 3) перелік питань, включених до порядку денного; 4) час початку та закінчення реєстрації акціонерів для участі у загальних зборах акціонерів; 5) порядок ознайомлення акціонерів з документами, пов'язаними із порядком денним; 6) адресу, строк та способи внесення пропозицій акціонерів щодо порядку денного».
Як вбачається із матеріалів справи та дослідивши надану Відповідачем заяву, в якій просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності, суд дійшов висновку, що заява Відповідача підлягає задоволенню як така, що не суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки Позивач звернувся до господарського суду Харківської області після спливу встановленого частиною 1 статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» тримісячного строку на оскарження рішення загальних зборів акціонерів, тобто після спливу встановленої вказаним вище законом спеціальної позовної давності стосовно позовної вимоги щодо оскарження рішення загальних зборів акціонерів, хоча мав можливість для такого звернення у зазначений вище встановлений чинним законодавством тримісячний строк.
Крім того, згідно ч. 1 ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність відповідно до ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.
Посилаючись на частину 1 статті 258 ЦК України: «Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю».
Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (а саме перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок).
Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позивач, подаючи позовну заяву, як видно з її змісту, усвідомлював те, що ним порушено строк позовної давності для звернення до суду, будь-яких поважних причин пропуску строку позовної заяви не зазначив.
До вимогами частин 3 і 4 статті 267 ЦК України: «Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові».
Згідно з вимогами частини 1 статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17 вересня 2008 року: «У разі, якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги цього Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства, акціонер, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням, може оскаржити це рішення до суду протягом трьох місяців з дати його прийняття».
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що оскаржувані Позивачем рішення загальних зборів Відповідача були прийняті на загальних зборах акціонерів, які відбулися 22 березня 2011 року та викладені у протоколі цих загальних зборів акціонерів № 1/11 від 22 березня 2011 року і підписані головою та секретарем останніх, що підтверджується копією вказаного протоколу. 28 квітня 2011 року Позивач звернувся до Харківського територіального управління Державної комісії з цінних паперів та фондовому ринку із скаргою стосовно порушень з боку Відповідача вимог законодавства щодо скликання, проведення та прийняття рішення загальними зборами акціонерів останнього, які відбулися 22 березня 2011 року, що підтверджується копією зазначеної скарги Позивача. 03 червня 2011 року Харківським територіальним управлінням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку позивачу була надана письмова відповідь на його скаргу за № 03/1089, що підтверджується копією цієї відповіді, яка додана до матеріалів справи.
07 липня 2011 року Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Відповідача про визнання недійсними рішення його загальних зборів акціонерів від 22 березня 2011 року (протокол загальних зборів акціонерів № 1/11 від 22 березня 2011 року).
За таких обставин суд вважає, що Позивач звернувся до господарського суду Харківської області після спливу встановленого частиною 1 статті 50 Закону України № 514-VI тримісячного строку на оскарження рішення загальних зборів акціонерів, тобто після спливу встановленої вказаним вище законом спеціальної позовної давності, яка визначена законом як присічний строк, стосовно позовної вимоги щодо оскарження рішення загальних зборів акціонерів, що є встановленою чинним законодавством підставою для відмови у задоволенні його позовних вимог, а підстав для застосування ч. 5 ст. 267 ЦК України з боку суду не вбачається.
Крім того, суд зазначає, що з боку Відповідач здійснив повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів наступним чином: - загальне повідомлення (надалі за текстом - загальне повідомлення) було здійснене шляхом опублікування у друкованих засобах масової інформації - виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (надалі за текстом - ДКЦПФР) «Бюлетень. Цінні папери України» за № 20 від 03 лютого 2011 року і виданні місцевої преси «Трибуна інформ» за № 6 від 01 лютого 2011 року, а також шляхом розміщення 17 лютого 2011 року у загальнодоступній інформаційній базі даних ДКЦПФР (сайт ДКЦПФР (Харківського територіального управління), що підтверджується листом Харківського територіального управління ДКЦПФР за № 03/1089 від 03 червня 2011 року, який доданий позивачем до позовної матеріалів справи; та персональне повідомлення Позивача було здійснене шляхом направлення повідомлення на його адресу (61178, АДРЕСА_1) поштою 03-04 лютого 2011 року простим листом, що підтверджується поштовим реєстром відправки персональних повідомлень акціонерам від 03 лютого 2011 року про проведення річних загальних зборів акціонерів 22 березня 2011 року та не врученими акціонерам і повернутими на адресу Відповідача поштою повідомленнями про проведення загальних зборів акціонерів.
Позивач (у особі представника ОСОБА_1.) був зареєстрований та приймав участь у загальних зборах акціонерів 22 березня 2011 року, що підтверджується Реєстром власників іменних цінних паперів Відповідача станом на 21 березня 2011 року (лист 64 запис 875 де міститься підпис його представника) і протоколом засідання Реєстраційної комісії загальних зборів акціонерів Відповідача від 22 березня 2011 року з додатком № 1 (переліком (списком) акціонерів, що зареєструвалися для участі у загальних зборах).
Судом встановлено, що Позивач, станом на час скликання та проведення загальних зборів акціонерів, був власником простих іменних акцій Відповідача у кількості 21 штуки, відсоток вартості яких у статутному капіталі відповідача складає 0,00212 та відповідно має таку ж кількість голосів на загальних зборах акціонерів у відсотковому вираженні.
З врахуванням зазначеного суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не обґрунтовані і не підлягають задоволенню.
Також, згідно постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення» від 29.12.76 №11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Суд зазначає, що із вказаних приписів норм права, а також із приписів закону вбачається, що при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. При цьому не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено. Аналогічні приписи містяться і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».
Враховуючи вищевикладене, а також наявність відповідної заяви Відповідача про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог треба відмовити.
Витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача.
Керуючись ст.ст.223 ГК України, ст.ст.256, 257, 260, 261, 267 ЦК України, ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України, -
Заяву Відповідача про застосування позовної давності по справі № 5023/5747/11 задовольнити.
У позові відмовлено повністю.
Суддя (підпис) Жигалкін І.П.
Повний текст рішення підписаний 23 вересня 2011 року
по справі № 5023/5747/11.