Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" вересня 2011 р. Справа № 5023/6834/11
вх. № 6834/11
Суддя господарського суду Лаврова Л.С.
при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.
за участю представників сторін:
позивача - не з*явився 3-ї особи < Текст > відповідача - не з*явився 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" 3-я особа < Текст >
до ПП ОСОБА_2, с. Пристін 3-я особа < Текст >
про стягнення коштів в сумі 11198,33 грн.
ТОВ"Рівнетеплоенерго" ( позивач) просить суд стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_2 ( відповідача) суму основного боргу 10450,63 грн., пеню 394,37 грн., інфляційні збитки 353,33 грн., та судові витрати.
Позивач та відповідач в судове засідання не з*явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату та час розгляду справи.
Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, судом встановлено, що 05.05.10 року між позивачем та та відповідачем було укладено договір № 409 про відпуск теплової енергії ( а.с.10-11).
Відповідно до умов договору позивач (Енергопостачальна організація) зобов'язався постачати (тобто надавати послуги з постачання) відповідачеві (Споживачеві) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах на потреби, перелік яких вказано в п.1.1. договору, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором, а саме розділом 5 договору. У відповідності до п.5.3 договору відповідач повинен був сплатити позивачу вартість.
У зв'язку з відсутністю у відповідача приладів обліку тепла, розрахунок відпущеної кількості теплової енергії виконано розрахунковим способом, згідно Тимчасових правил обліку теплової енергії, затверджених Держкомітетом України з житлово-комунального господарства і Мінекономіки і електрифікації №57/112 від 01.07.1996.
Судом встановлено, що відповідач орендував приміщення на підставі договору оренди № б/н від 26.10.2009, загальною площею 106,4 кв.м., розташоване за адресою: м.Рівне, вул. Степана Бандери,60-а.
Позивач зобов'язання по постачанню теплової енергії вважає виконаними у повному обсязі - поставив відповідачу теплову енергію, в передбачених в договорі обсягах, а відповідач, в свою чергу, свої зобов'язання щодо сплати вартості теплової енергії за період з жовтня 2010 року по травень 2011 року не здійснив, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 10 450,63 грн., відповідно до договору № б/н від 05.05.10 про постачання теплової енергії.
Згідно частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 202 ГК передбачає, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, приписи ст. 202 ГК України, що кореспондуються з нормами ст.598-609 ЦК України не передбачають припинення зобов'язань у зв'язку з втратою чинності договору.
Виходячи зі змісту ст. 20 Закону України „Про теплопостачання”, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення інфляційних в сумі 353,33 грн., підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв"язку з чим підлягають задоволенню.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Умовами договору передбачена сплата пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення. Позивачем пеня розраховувалась з дотриманням вимог Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”. Враховуючи, що оплата послуг не здійснена пеня в сумі 394,37 грн. підлягає стягненню з відповідача.
Судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 14, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 651ЦК України, ст. 173, 188 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
< Текст >
Позовні вимоги задовілнити в повному обсязі.
Стягнути з риватного підприємця ОСОБА_2( АДРЕСА_1 код НОМЕР_1) на користь ТОВ"Рівнетеплоенерго" ( м.рівне, вул.Д.Галицького,27, р/р 26001000820040 в банку "Демарк" МФО 353575, код ЄДРПОУ 36598008) суму основного боргу 10450,63 грн., пеню 394,37 грн., інфляційні збитки 353,33 грн., державне мито 111,98 грн., 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя (підпис< Текст > Лаврова Л.С.
рішенні підписане 22.09.11 року.