01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"05" вересня 2011 р. Справа № 4/105-11
Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", м. Київ
до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради, м. Ірпінь
за участю Прокуратури Київської області, м. Київ та Прокуратури міста Ірпеня, м. Ірпінь
про визнання рішення недійсним
за участю представників сторін:
представник позивача - ОСОБА_1 - предст., дов. № 19-07/01 від 19.07.2011 р.;ОСОБА_2 - предст., дов. № 11-07/01 від 11.07.2011 р.;
представник відповідача - ОСОБА_3 -предст., дов. № 01/17/2760
від 01.08.2011р.
прокурор -Галезник О.І. -посв. № 34 від 14.09.2007р.
Обставини справи:
Приватне акціонерне товариство "Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради №139 від 14.06.2011 р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами розгляду протесту прокурора м. Ірпінь від 10.06.2011 р. №4587, виконавчий комітет Ірпінської міської ради прийняв рішення від 14 червня 2011 року №139 про задоволення вказаного протесту та скасування рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25.07.2000 р. №207/1 „Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію „Україна" за ЗАТ „Укрпрофоздоровниця", у зв'язку з чим, за словами позивача, відповідач порушив вимоги чинного законодавства щодо позбавлення права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію «Україна» за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»шляхом скасування раніше виданого рішення про визнання права власності.
Ухвалою господарського суду Київської області від 15.07.2011 р. у справі № 4/105-11 розгляд справи було призначено на 08.08.2011р.
Ухвалами суду від 08.08.2011р. та від 22.08.2011р. розгляд справи відкладався, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.
23.08.2011р. через загальний відділ господарського суду Київської області виконавчим комітетом Ірпінської міської ради було подано письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволених вимог заперечує в повному обсязі.
Також на адресу суд 23.08.2011р. від відповідача надійшли клопотання про залучення до участі у даній справі прокурора міста Ірпеня Київської області та клопотання про розгляд даної справи за відсутності представника відповідача. Вказане взято судом до уваги.
02.09.11р. через загальний відділ господарського суду Київської області від прокуратури Київської області надійшло повідомлення про вступ у дану справу.
02.09.11р. через загальний відділ господарського суду Київської області від прокуратури Київської області надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду господарським судом Київської області пов'язаної справи №9/106-11. Вказане клопотання мотивоване тим, що господарським судом Київської області у справі №9/106-11 буде визначатись законність рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради №207/1 від 25.07.00р., яке в подальшому, 14.06.11р., було скасовано рішенням №139 виконавчого комітету Ірпінської міської ради за результатами розгляду протесту прокурора.
Відповідно до ч. 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.
Суд, розглянувши подане клопотання, а також проаналізувавши докази в його обґрунтування, прийшов до висновку, що справи № 9/106-11 та № 4/105-11 не пов'язані між собою, у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні поданого Прокуратурою Київської області та виконавчого комітету Ірпінської міської ради клопотання про зупинення провадження у справі.
05.09.2011р. в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, суд, -
встановив:
На підставі рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради №207/1 від 25.07.2000 року "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію "Україна" за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", визнано право власності на об'єкти нерухомого майна, дочірнього підприємства санаторію "Україна", яке знаходиться в смт. Ворзель, вул. К. Лібкнехта, 26, І відділення та право власності на II відділення за адресою: смт. Ворзель, вул. Червоноармійська, 33 за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця".
Пунктом другим вказаного рішення зобов'язано Ірпінське МБТІ оформити та видати правовстановлюючі документи акціонерному товариству (вказаному в п. 1 даного рішення), на об'єкти нерухомого майна згідно з матеріалами технічної документації, крім жилого будинку по вул. Артема, 6, який підлягає передачі в комунальну власність Ворзельської територіальної громади.
10.06.11р. на адресу виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області надійшов протест прокурора м. Ірпеня датований 10.06.11р. №4587, відповідно до якого останній вимагав скасувати рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25.07.2000р. №207/1 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію "Україна" за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця".
14.06.11р. виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області було прийнято рішення №139 "Про розгляд протесту прокурора м. Ірпінь на рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25.07.2000р. №207/1 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію "Україна" за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", яким задоволено протест прокурора м. Ірпінь від 10.06.11р. №4587 та скасовано рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 25.07.2000р. №207/1 "Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію "Україна" за ЗАТ "Укрпрофоздоровниця"; доручено юридичному відділу Ірпінської міської ради повідомити прокурора міста Ірпеня про наслідки розгляду протесту.
На думку позивача, скасовуючи своє попереднє рішення, виконавчий комітет порушив вимоги чинного законодавства щодо позбавлення права власності на об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію «Україна»за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», оскільки не мав достатніх на те повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»щодо скасування раніше прийнятого ним рішення.
В обґрунтування своїх доводів позивач посилається на рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009.
Суд, розглянувши докази наявні в матеріалах справи, проаналізувавши докази, на які посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог, а також заслухавши пояснення відповідача та інших учасників процесу, встановив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” (розділ II). Тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і Законів України, а самі ці органи як носії публічної влади є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (частина перша статті 74 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”).
На виконання Постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960р. № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з п. 2 вказаної постанови майно передавалося профспілковим органам у відання.
Постановою Верховної ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.90р. №506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про розпорядження майна.
Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10.09.91р. №1540-ХІІ встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю.
Постановою Верховної Ради України від 04.02.94 № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" визначено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташованого на території України останнє є загальнодержавною власністю. Пунктом 3 зазначеної постанови також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).
З викладеного вище випливає, що об'єкти нерухомого майна дочірнього підприємства санаторію „Україна" є державною власністю, і здійснювати розпорядження таким майном могла лише держава в особі відповідного органу.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про прокуратуру" вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про прокуратуру" предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право вносити подання або протест на рішення місцевих Рад залежно від характеру порушень.
Згідно положень статті 21 Закону України «Про прокуратуру», протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.
У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.
Як вбачається з матеріалів справи, протест прокурора (вих.. номер 4587) від 10.06.2011р. було направлено Ірпінському міському голові Скаржинському В.Д. (отримано 10.06.2011р. № 2684/01-21) та на підставі статті 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування», яким визначені повноваження сільського, селищного, міського голови. передано на розгляд Виконавчого комітету Ірпінської міської ради.
Згідно статті 21 ЗУ «Про прокуратуру», протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.
З вказаних норм права вбачається, що прокурор має право подати до органів місцевого самоврядування протест на його рішення або її посадової особи, які не відповідають вимогам Конституції та законам України, та вимагати скасування таких рішень, протест прокурора є обов'язковим для розгляду, у разі обґрунтованості протесту прокурора орган місцевого самоврядування скасовує прийняте рішення, яке суперечить законодавству України.
Відповідно до ч. 2 статті 11 ЗУ «Про місцеве самоврядування», виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Так, з вищевикладеного вбачається, що прийнятий для розгляду виконавчим комітетом Ірпінської міської ради протест прокурора про скасування прийнятого ним рішення мав бути розглянутий цим же органом, та за наслідком якого виконавчий комітет повинен був винести рішення, яким відмовити в задоволенні вказаного протесту та залишити попереднє рішення без змін, або ж задовольнити поданий прокурором протест та скасувати власне рішення, що і було здійснено виконавчим комітетом.
Крім того, суд звертає увагу, що позивачем протест прокурора оскаржено не було, у зв'язку з чим у суду є підстави вважати, що останній погодився з зауваженнями, які були викладені в ньому.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Висновок позивача про те, що відповідач не мав права скасовувати своє раніше прийняте рішення спростовуються положеннями Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009, яким визначено право органу місцевого самоврядування за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).
Відповідно до даного рішення закріплені у статті 144 Конституції України і статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" норми про акти органів місцевого самоврядування, крім юридичної форми реалізації завдань і функцій, визначають порядок прийняття і перевірки рішень органів місцевого самоврядування.
У Законі передбачено, що рішення виконавчого комітету ради з питань, які належать до компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою, і що раді належить право скасовувати акти виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень (частина дев'ята статті 59, пункт 15 частини першої статті 26).
Що стосується посилань позивача на той факт, що тільки рада має права скасовувати рішення, не береться судом до уваги, оскільки дане твердження стосується того випадку, коли рада сама виявила дане порушення або ці порушення були виявлені третьою особою, що ніяким чином не пов'язано з порушеннями виявленими при перевірці прокуратуром.
Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Це узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 3 жовтня 1997 року N 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного Рішення).
Отже, орган місцевого самоврядування був вправі, за наслідками розгляду протесту прокурора, скасувати своє власне рішення.
Аналогічної позиції також дотримується Вищий адміністративний суд України, що викладено у справах № К-11038/08 (постанова від 22.12.2010р.) та № К-9815/07 (постанова від 25.02.2009р.).
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із п. 2 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Проте, в ході розгляду справи позивачем належними та допустимими доказами не доведено того факту, що рішення Виконавчого комітету Ірпінської міської ради №139 від 14.06.2011р. є незаконним, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства та суперечить діючому законодавству України, і відповідно господарський суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 33, 34 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
вирішив:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя О.В. Щоткін
Дата підписання повного тексту рішення: 14.09.2011р.