01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"05" вересня 2011 р. Справа № 4/123-11
Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Західно-Український консорціум", м. Львів
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВІКО", м. Вишневе
про визнання договору поставки № 10/03-09/04 від 10.03.2009р. недійсним
за участю представників:
позивач -не з'явився;
відповідач -ОСОБА_1 -предст., дов. від 15.07.2011р.
Обставини справи:
Приватним акціонерним товариством "Західно-Український консорціум" (позивач) заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВІКО" (відповідач) про визнання договору поставки № 10/03-09/04 від 10.03.2009р. недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в договорі відсутні умови про якість товару та гарантій щодо якості до товару з боку продавця, що, на думку позивача, суперечить частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України, суттєво впливає на можливість виконання такого договору, істотно порушує законодавчо встановлені гарантії покупця щодо якості товару в цілому та спричиняє наслідки недійсності такого Договору.
Ухвалою господарського суду Київської області від 22.08.2011р. було порушено провадження у справі даній, а її розгляд призначено на 05.09.2011р.
05.09.2011р. позивач в судове засідання не з'явився, однак на адресу суду надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника позивача в дане судове засідання, у зв'язку з його відрядженням.
Розглянувши подане клопотання, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами.
Справу від імені підприємства можуть вести керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства.
Однак, відповідачем не подано доказів, що ОСОБА_2 є єдиним можливим представником підприємства та за відсутності якого, справа не може бути розглянута.
Враховуючи, що неявка позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами за відсутності представника позивача.
Відповідач подав письмовий відзив на позов, в якому проти заявлених позовних вимог заперечує в повному обсязі та просить відмовити в їх задоволенні.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача суд,
встановив:
10 березня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВІКО" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Західно-Український консорціум" (покупець) було укладено договір поставки № 10/03-09/04, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю передбачену даним договором продукцію, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати таку продукцію на умовах та в порядку, передбачених даним договором.
Умовами договору (п.. 2.3) сторони встановили, що положення ст.ст. 673-681 Цивільного кодексу України не застосовуються до даного договору, у зв'язку з домовленостями сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункт 2.3. Договору є таким, що не відповідає загальним вимогам законодавства, додержання яких є необхідним при вчиненні правочину, а саме, ч.1 статті 203 ЦК України.
Згідно з частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України та іншими нормативно-правовими актами.
Приписами частини першої статті 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина друга статті 180 ГК України).
Відповідно до частини третьої статті 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до частини першої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України.
Приписами статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Позивач у справі, як на підставу своїх вимог посилається на те, що при укладенні договору сторони не врегулювали умови про якість товару, що постачається.
Проте, такі твердження суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи з огляду на наступне:
Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 зазначеного кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст Договору,становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.
Пунктом 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не впливає з характеру відносин сторін.
Згідно п. 3 статті 6 Цивільною кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Позивач в своїй позовній заяві посилається нате, що виключені пунктом 2.3. статті 2 Договору поставки статті Цивільного кодексу Українисуттєво впливають на його законні інтереси щодо якості товару.
Проте, враховуючи специфіку товару, який відповідач зобов'язався поставити позивачу, за згодою обох сторін в договорі був прописаний пункт 2.4., відповідно до якого приймання продукції по кількості та якості у всіх випадках, неврегульованих вищезазначеним Договором поставки, здійснюється відповідно до вимог «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості», затвердженою ухвалою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року № П-6), «Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю», затвердженою ухвалою Держарбітража при раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року № П-7), з доповненнями і змінами.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не дотримано вимог даних норми процесуального законодавства, та не подано належних доказів в підтвердження того, що товар був поставлений відповідачем неналежної якості, та у зв'язку з чим повернутий відповідачеві або доказів, які свідчать про те, що позивачем було інформовано відповідача про неналежної якості поставлений товар (листування), а також те, що зміст Договору суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, та не містить усіх істотних умов і відповідно, господарський суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Західно-Український консорціум" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВІКО" про визнання договору поставки № 10/03-09/04 від 10.03.2009р. недійсним з підстав, викладених у позовній заяві, є не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
До того ж, як зазначив відповідач в судовому засіданні, в провадженні господарського суду Львівської області знаходиться справа за позовом ТОВ «ВВІКО»про стягнення заборгованості за поставлений товар за спірним договором № 10/03-09/04 від 10.03.2009р., у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що позивач, оскаржуючи в судовому порядку договір поставки, намагається затягнути розгляд вищевказаної справи господарським судом Львівської області.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України мито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при відмові в задоволенні позову покладається на позивача.
Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя О.В. Щоткін
Дата підписання та складання повного тексту рішення: 08.09.2011р.