Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"16" вересня 2011 р. Справа № 5023/5983/11
вх. № 5983/11
Суддя господарського суду Светлічний Ю.В.
при секретарі судового засідання Ліпчанська В.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1. довіреність б/н від 26.01.11 р.;
3-ї особи < Текст > відповідача - не з"явився;
3-ї особи - не з"явився;
розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "Спутник", м. Харків 3-я особа < Текст >
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Відкрите акціонерне товариство "Харківський електромеханічний завод "Трансзв"язок" 3-я особа < Текст >
про визнання недійсним договору
Приватне підприємство "Спутник" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області щодо визнання недійсним договору оренди від 10.12.2001 р. №512-Н нежитлових приміщень на 1 поверсі окремо розташованої будівлі, загальною площею 958,7 кв.м., розміщених за адресою: вул. Достоєвського, 16 - А. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем норм ст.ст. 215, 218 Цивільного кодексу України, зазначає, що договір відповідач не являючись власником майна уклав із позивачем договір оренди.
У судовому засіданні оголошувалась перерва до 16 вересня 2011 року о 10-15 годині.
Присутній представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та надав через канцелярію господарського суду 14 вересня 2011 року доповнення до позовної заяви за вх.№ 17306, які долучені судом до матеріалів справи.
Представник відповідача у судове засідання після перерви не з"явився. Згідно письмових пояснень по справі, які надані відповідачем у справі 14.09.11 р. за вх.№17352, відповідач проти задоволення позову заперечує та посилається на те, що спірне приміщення є державною власністю унаслідок корпоратизації Харківського електротехнічного заводу "Трансзв"язок", виробниче об"єднання "Трансзв"язок" у ВАТ "Трансзв"язок", оскільки за результатами якої до статутного фонду ВАТ не увійшов 1-й поверх складу ЛМК, за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16. Також відповідач у поданому відзиві на позов зазначив, що позивачем пропущено строк на подачу позову до суду.
Представник третьої особи у судове засідання не з"явився. Надав через канцелярію господарського суду Харківської області відзив на позовну заяву за вх.№17115 в якому проти позову заперечує, пояснює, що склад ЛМК по вул. Достоєвського, 16 є об"єктом державної власності та не увійшло до статутного фонду ВАТ "Трансзв"язок", тобто правом у випадку передавання його в оренду наділене Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області. За таких обставин, оскільки договір оренди №512-Н від 10.02.2001 р. укладений без порушень закону просить у задоволенні позову відмовити.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Між Харківським виробничим об'єднанням "Трансзв'язок" (на цей час ВАТ "Трансзв'язок") та кооперативом по виробництву товарів народного споживання та послуг населенню "Спутник" (попередник позивача) було укладено два договори:
1. Договір № 12 від 29.04.1988 р. на організацію виробництва товарів народного споживання (ТНС) та надання послуг;
2. Договір від 31.03.1989 р. на оренду кооперативом "Спутник" виробничих та інших площ, обладнання, надання послуг з опалення, води, електроенергії, каналізації на заводі "Трансзв'язок".
Відповідно договору № 12 від 29.04.1988 р. кооператив по виробництву товарів та споживання та послуг населенню "Спутник" (виконавець) взяв на себе зобов'язання добудувати та використовувати для виробництва товарів його споживання, надання послуг і комплектуючих підприємствам.
Відповідно до розділу II цього договору виконавець - кооператив по виробництву товарів народного споживання та послуг населенню "Спутник" бере недобудований виробничий модуль площею 972 кв. м. в оренду.
Після добудови цей модуль залишається у попередника позивача в оренді і за користування згаданим майном він взяв на себе зобов'язання сплачувати орендну плату.
Відповідно до Договору від 31.03.1989 р. кооператив по виробництву товарів народного споживання та послуг населенню "Спутник" взяв ті ж приміщення в оренду у заводу "Трансзв'язок" (предмет договору конкретизований у додатковій угоді від 20.12.1989р.).
Відповідно до Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991р. № 1540-ХП, все майно виробничого об'єднання "Трансзв'язок" стало власністю держави Україна.
Потім, відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993р. № 210/93 "Про корпоратизацію підприємств", Наказу Міністерства транспорту України від 23.04.2001р. № 240 "Про перетворення Харківського електротехнічного заводу "Трансзв'язок", виробниче об'єднання "Трансзв'язок" було перетворено у ВАТ "Трансзв'язок".
Відповідно до плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства (надається), яке створене шляхом корпоратизації (затверджений Міністерством транспорту України 29.01.2001р.), до статутного фонду ВАТ не увійшов 1-й поверх складу ЛМК, за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16.
Згідно проекту землеустрою, ВАТ "Завод "Трансзв'язок" відведена земельна ділянка для експлаутації та обслуговування нежитлових будівель за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16. Серед цих нежитлових будівель ВАТ "Завод "Трансзв'язок" за адресою: м. Харків, вул. Достоєвського, 16 має нежитлову будівлю літ. "А-1" - склад ЛМК 1 поверх (об'єкт державної власності), який не увійшов до статутного фонду при створенні ВАТ, але по теперішній час обліковується на балансі підприємства та має інвентарний номер 100 загальною площею 960,39 кв.м. Відповідно до Плану земельної ділянки, за адресою вул. Достоєвського, 16 Склад ЛМК знаходиться саме в її межах.
В період корпоратизації підприємство проводило оцінку майна Харківського державного електротехнічного заводу "Трансзв'язок", та відповідно до плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, яке створено шляхом корпоратизації Склад ЛМК зазначається, як об'єкт, місце знаходження якого, вул. Достоєвського, 16 та входить до переліку об'єктів які не підлягають приватизації.
У зв'язку з тим, що зазначене приміщення є об'єктом державної власності та не увійшло до статутного фонду ВАТ, то правом, у випадку передавання його в оренду, наділене Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, відповідно до ст.5 Закону України "Про оренду державної та комунальної власності". Так, 10.12.2001 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області в особі начальника Голощапова А.О. та Кооперативом по виробництву товарів народного споживання та послуг населенню "Спутник", в особі Чернова І.М. був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 512-Н.
Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. №3 роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставах і із наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків. Отже, в даній справі необхідною умовою для визнання недійсним спірного правочину (заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 07.09.2006р. №б/н) є умова щодо встановлення обставин, передбачених ст.215, ст.203 ЦК України.
У відповідності до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Зазначені положення ЦК України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Також суд зазначає, що відповідачем заявлено клопотання стосовно спливу строку позовної давності яка обчислюється відповідно до ст.ст. 260, 261 Цивільного кодексу України.
Строк позовної давності встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України - три роки.
Згідно ст. 261 Господарського процесуального кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки, приватне підприємство "Спутник" знав про наявність у нього прав на судовий захист, якщо останній вважав їх порушеними. Позивач у справі уклав договір оренди № 512-Н від 10.02.2001р. добровільно, без будь-яких застережень та не міг не знати про укладення такого договору. Беручи до уваги відлік часу з дати укладання договору оренди № 512-Н - 10.02.2001 р.
Відповідно до ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи викладене та те, що позивачем пропущено строк позовної давності, яке є підставою для відмови у позові, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 203, 207, 215, 759 Цивільного кодексу України, ст. 181 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя (підпис< Текст > Светлічний Ю.В.
Справа №5023/5983/11
Повне рішення складене 19 вересня 2011 року.