Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" вересня 2011 р. Справа № 5023/6631/11
вх. № 6631/11
Суддя господарського суду Задорожна І.М.
при секретарі судового засідання Цирук О.М.
за участю представників сторін:
позивача - за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 (дов. № 1 від 20.01.2011р.).
3-ї особи < Текст > відповідача - за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) - не з'явився. 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом Науково-виробничої фірми "Сінтал, Д" - Товариство з обмеженою відповідальністю, м. Харків 3-я особа < Текст >
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларус Трейд", м. Харків 3-я особа < Текст >
про визнання недійсним договору
та зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларус Трейд", м. Харків
до Науково-виробничої фірми "Сінтал, Д" - Товариство з обмеженою відповідальністю, м. Харків
про визнання договору купівлі - продажу товару №70К10 від 27.12.2010 року дійсним.
Науково-виробнича фірма "Сінтал, Д" - Товариство з обмеженою відповідальністю, м. Харків звернулось до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларус Трейд", в якій просить суд визнати договір купівлі - продажу товару №70К10 від 27.12.2010 року недійсним та нікчемним, таким, що не відповідає вимогам ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України та застосувати до сторін недійсного та нікчемного договору купівлі - продажу товару №70К10 від 27.12.2010 року реституцію, як наслідок недійсності оспорюваного правочину, на підставі статті 208 Господарського кодексу України та статті 216 Цивільного кодексу України.
Ухвалою господарського суду від 10.08.2011 року порушено провадження у справі №6631/11, розгляд справи призначено на 22.08.2011 року о 10:00.
Ухвалою господарського суду від 22.08.2011 року судом прийнято зустрічну позовну заяву відповідача ТОВ "Ларус Трейд" про визнання договору купівлі - продажу товару №70К10 від 27.12.2010 року, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково - виробничою фірмою "Сінтал Д" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ларус Трейд" дійсним, до сумісного розгляду справи разом з первісним позовом.
Крім того, представник відповідача за первісним позовом ТОВ "Ларус Трейд" за вх.№20104 від 22.08.2011 року надав відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що спірний договір був повністю виконаний між сторонами шляхом проведення розрахунків та передачі товарів від продавця покупцю на підставі накладних, довіреностей на отримання товарів та податкових накладних.
В процесі розгляду справи представник позивача по первісному позову за вх.№20188 від 23.08.2011 року надав заяву про уточнення позовних вимог, в яких просить суд визнати договір купівлі - продажу товару №701К10 від 27.12.2010 року недійсним та застосувати до сторін недійсного договору купівлі - продажу товару №701К10 від 27.12.2010 року двосторонню реституцію, на підставі статті 208 Господарського кодексу України.
Враховуючи, що згідно ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, тому суд приймає заяву позивача по первісному позову до розгляду як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.
За вх.№20187 від 23.08.2011 року представник відповідача за зустрічним позовом Науково-виробнича фірма "Сінтал, Д" - Товариство з обмеженою відповідальністю, м. Харків надав відзив на зустрічну позовну заяву, в якому заперечує проти зустрічних позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні зустрічного позову, посилаючись на те, що сама по собі наявність всіх правильно оформлених первинних документів, що необхідні для підтвердження реальності здійсненої господарської операції, - ніяким чином не свідчить, що дана операція була реально здійснена.
Представник позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) в судовому засіданні 19.09.2011 року підтримує уточнені позовні вимоги та просить суд визнати договір купівлі - продажу товару №701К10 від 27.12.2010 року недійсним та застосувати до сторін недійсного договору купівлі - продажу товару №701К10 від 27.12.2010 року двосторонню реституцію. В задоволенні зустрічних позовних вимог просив суд відмовити в повному обсязі.
Представник відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) в судове засідання господарського суду 19.09.2011 року не з*явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
27.12.2010р. між Науково-виробничою фірмою "Сінтал, Д" - Товариство з обмеженою відповідальністю, м. Харків (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ларус Трейд" (відповідачем) було укладено Договір купівлі-продажу № 70К10.
За умовами даного Договору відповідач (продавець) зобов'язався передати майно у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти майно та сплатити за нього встановлену цим договором грошову суму.
Під майном іменується далі - товар, в цьому договорі розуміється:
цукор - пісок 40 т., загальною вартістю без ПДВ 280 000,0 грн.
цукор пісок 40 т., загальною вартістю без ПДВ 275 000,0 грн.
Сума ПДВ 111 000,0 грн., всього з ПДВ 666 000,0 грн.
Як вказує позивач, продаж цукру здійснювався партіями.
ДПІ у Ленінському районі було проведено перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ "Ларус Трейд". За результатами зазначеної перевірки складено Акт №2220/235/14073681 від 08.06.11р., який містить висновок про нікчемність всіх укладених ТОВ "Ларус Трейд" правочинів, на підставі акту невиїзної документальної перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 28.03.2011р. № 441/23-304/37188281 з урахуванням наступного:
1. У ТОВ "Ларус Трейд" згідно додатку №К1/1 до декларації 2010 р. відсутні основні засоби.
2. На ТОВ "Ларус Трейд" відповідно до довідки форми 1ДФ кількість працюючих у 4 кварталі 2010 року складала 6 осіб, чисельність яких, враховуючи загальний обсяг декларуємих доходів від реалізації товарів (робіт, послуг) фізично не могла здійснювати такий обсяг роботи.
Актом перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Харкова нікчемність правочинів ТОВ "Ларус Трейд" обґрунтована порушенням вимог ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, п.п. 1 та 2 ст. 215, п. 1 ст. 216 та ст. 228 Цивільного кодексу України .
Звертаючись до господарського суду з позовом, позивач вказує, що відсутність основних засобів та необхідних трудових ресурсів у відповідача стала підставою для висновку податкового органу про нікчемність всіх укладених з ТОВ "Ларус Трейд" правочинів як на придбання так і на продаж товарів з причини природної неможливості здійснення реального господарювання (ч. 5 ст. 203 ЦК України), у зв'язку з викладеним та врахуванням уточнених позовних вимог, позивач просить визнати Договір купівлі-продажу товару №701К10 від 27.12.2010р. недійсним та застосувати до сторін недійсного правочину двосторонню реституцію.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
У відповідності до п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Також у відповідності до п. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони.
Згідно ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених законодавством України.
Вимогами ст. 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.
Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення у передбачений законом або договором спосіб, зокрема, одним із них є визнання правочину недійсним. Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину, дефекти (недотримання) форми, дефекти суб'єктного складу, дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( ст. 202 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до вимог п. п. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вичиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Разом з тим, суд зазначає, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину недійсним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Матеріали справи свідчать про те, що фактичне здійснення господарських операцій за оскаржуваним позивачем Договором здійснювалося окремими партіями та підтверджується відповідними первинними документами.
Так, згідно рахунку № ЛТ- 0000044 від 27.12.2010 р., запропоновано 40 тон цукру по ціні 6875,00 грн. за тону на загальну суму 330 тис. грн. включаючи ПДВ.
Дана партія передана Покупцю по видатковій накладній №ЛТ- 0000046 від 27.12.2010року та податковій накладній №46 від 27.12.2010 року.
На перевезення виписані товарно - транспортні накладні:
№ ЛТ-2712103 від 27.12.2010 року на 20 тон
№ ЛТ- 2712104 від 27.12.2010 року на 20 тон.
На підтвердження вищевказаної партії товару позивачем відповідачу була видана довіреність №16 від 27.12.2010 року.
Згідно рахунку №ЛТ-0000010 від 05.01.2011 року запропоновано 20 тон цукру по ціні 7000 грн. за тону на загальну суму 168 тис. грн. включаючи ПДВ.
Наведена сума сплачена платіжним дорученням №2 від 05.01.2011 року.
Вищевказаний товар переданий покупцю по видатковій накладній №ЛТ-0000013 від 05.01.2011 року та сформована податкова накладна №13 від 05.01.2011 року.
На перевезення товару виписана товарно - транспортна накладна №ЛТ- 0501/4, товар отримано на підставі довіреності №16 від 27.12.2010 року.
Згідно рахунку №ЛТ-0000038 від 11.01.2011 року запропоновано 20 тон цукру по ціні 7000 грн. за тону на загальну суму 168 тис. грн. включаючи ПДВ.
Вищевказана сума сплачена платіжним дорученням №9 від 11.01.2011 року.
Дана партія товару передана покупцю по видатковій накладній №ЛТ-0000041 від 11.01.2011 року та виписана товарно - транспортна накладна №1101/07 від 11.01.2011 року, товар було отримано на підставі довіреності №16 від 27.12.2010 року.
Враховуючи викладене, суд констатує, що оскаржуваний позивачем договір купівлі-продажу належним чином підписаний обома сторонами, має двосторонній зобов'язувальний характер, його умови не суперечать вимогам чинного законодавства та цілям господарської діяльності позивача та відповідача, сторони виконали свої зобов'язання за вказаним договором, тому зважаючи на вищевикладене, зміст Договору купівлі-продажу від 27.12.2010р. №70К10 становлять умови, які визначені на розсуд сторін і погоджені сторонами належним чином, його зміст не суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, тому у суду відсутні правові підстави щодо визнання цього договору недійсним.
Твердження податкового органу стосовно того, що ТОВ «Ларус Трейд» з причин відсутності основних засобів не могло придбавати цукор, або не придбавала - зроблено на припущенні, без посилання на конкретні первинні документи, що підтверджують цю позицію.
Що стосується позовних вимог щодо застосування до сторін недійсного договору купівлі - продажу товару №70К10 від 27.12.2010 року двосторонню реституцію, на підставі ст.208 Господарського кодексу України та ст.216 Цивільного кодексу України, господарський суд відмовляє в цій частині позовних вимог, оскільки застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину можливе лише за наявності рішення про визнання такого правочину недійсним.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що спірний договір купівлі-продажу повністю відповідає вимогам цивільного законодавства та направлений на настання реальних наслідків, що полягають в отриманні доходів від здійснення господарської діяльності. З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Сінтал'Д" та вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши зустрічні позовні вимоги про визнання договору купівлі - продажу товару №70К10 від 27.12.2010 року, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково - виробничою фірмою "Сінтал Д" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ларус Трейд" дійсним, господарський суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом.
В даному разі предмет позову в частині вимог про визнання договору дійсним не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, не передбачений він й іншими нормами права. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений договором сторін. Це свідчить про відсутність у суду правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмету.
Визнання договору дійсним не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, а заявлена позовна вимога не є позовом про визнання. Зазначена вимога не може бути предметом спору та розглядатися самостійно. Це юридичний факт, який може бути лише проміжним предметом доказування у спорі про право цивільне і застосовуватись лише разом із способами захисту права, які є дійсно передбаченими законом чи договром (припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі тощо).
Такий проміжний статус цієї вимоги означає, що вона не спроможна привести спірні відносини до мети, за для якої покликані способи захисту права - про відновлення порушеного права. Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки це суперечить завданням суду визначеним Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави).
Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог і про необхідність відмови у позові.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.6, 202, 203, 215, 234,626, 629, Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
< Текст >
Відмовити в задоволенні первісних позовних вимог Науково-виробничої фірми "Сінтал, Д" - Товариство з обмеженою відповідальністю, м. Харків про визнання недійсним договору купівлі - продажу товару №70К10 від 27.12.2010 року повністю.
Відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ларус Трейд", м. Харків про визнання договору купівлі - продажу товару №70К10 від 27.12.2010 року дійсним повністю.
Суддя (підпис< Текст > Задорожна І.М.
Повне рішення складено 21.09.2011 року