Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" вересня 2011 р. Справа № 5023/7465/11
вх. № 7465/11
Суддя господарського суду Тихий П.В.
при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 дов. від 01.09.11 3-ї особи < Текст >
відповідача - ОСОБА_2 дов. від 01.08.11 3-ї особи < Текст >
розглянувши справу за позовом ТОВ "Іст Вест", м. Київ до ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія", с. Комунар про стягнення коштів
та зустрічний позов ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія", с. Комунар до ТОВ "Іст Вест", м. Київ про визнання недійсними договорів
Позивач просить суд стягнути з відповідача 800000 грн. за договорами №250601, №250602, №250603, №250604, №250605, №250606, №250607 та №250608, укладеним між сторонами..
Ухвалою суду від 06.09.11 було порушено провадження по справі.
До суду 09.09.11 надійшов зустрічний позов відповідача, в якому він просить суд:
- визнати авторський договір №250601 від 25.06.11, укладений між ТОВ "ІСТ ВЕСТ" та ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" (в т.ч. додаток № 1 до цього договору), недійсним;
- визнати авторський договір №250602 від 25.06.11, укладений між ТОВ "ІСТ ВЕСТ" та ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" (в т.ч. додаток № 1 до цього договору), недійсним;
визнати авторський договір №250603 від 25.06.11, укладений між ТОВ "ІСТ ВЕСТ" та ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" (в т.ч. додаток № 1 до цього договору), недійсним;
- визнати авторський договір №250604 від 25.06.11, укладений між ТОВ "ІСТ ВЕСТ" та ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" (в т.ч. додаток № 1 до цього договору), недійсним;
- визнати авторський договір №250605 від 25.06.11, укладений між ТОВ "ІСТ ВЕСТ" та ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" (в т.ч. додаток № 1 до цього договору), недійсним;
- визнати авторський договір №250606 від 25.06.11, укладений між ТОВ "ІСТ ВЕСТ" та ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" (в т.ч. додаток № 1 до цього договору), недійсним;
- визнати авторський договір №250607 від 25.06.11, укладений між ТОВ "ІСТ ВЕСТ" та ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" (в т.ч. додаток № 1 до цього договору), недійсним;
визнати авторський договір №250608 від 25.06.11, укладений між ТОВ "ІСТ ВЕСТ" та ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" (в т.ч. додаток № 1 до цього договору), недійсним;
- стягнути з ТОВ "ІСТ ВЕСТ" на користь ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" судові витрати (державне мито та витрати на ІТЗ судового процесу). Разом із зустрічним позовом були надані документи для долучення до матеріалів справи, у тому числі й докази сплати судових витрат та докази надсилання копії зустрічного позову позивачу.
Зустрічний позов було прийнято судом до розгляду.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
25 червня 2011 року між сторонами було укладено Договір № 250601, Договір № 250602, Договір № 250603, Договір № 250604, Договір № 250605, Договір № 250606, Договір № 250607, Договір № 250608.
Всі вказані Договори укладені між одними і тими ж сторонами, є однотипними та мають однаковий предмет.
Згідно з умовами Договорів (п.п. 2.1. та п.п. 2.3.) Продавець (Позивач) передав у власність Покупця (Відповідача) майнові права на вказані у договорі об'єкти. За передачу у власність Покупця прав Покупець зобов'язувався сплатити Продавцю винагороду в розмірі, передбаченому Додатком №1 до Договору.
Згідно п. 3.1. Договорів: «Продавець зобов'язаний підтвердити передачу Прав у власність Покупця шляхом підписання Акту прийому-передачі виключних прав.» Зазначені у п. 3.1. Договорів акти були підписані сторонами одночасно з укладенням Договорів.
Як передбачено ч. 1 ст. 1113 ЦК України: «За договором про передання виключних майнових прав одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.»
Таким чином, між Позивачем та Відповідачем було укладено вісім договорів, предметом яких була передача за винагороду виключних майнових прав на об'єкти, які передбачені у Додатку № 1 до Договорів.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору № 250601 від 25.06.2011 року, Відповідач до 30 червня 2011 року мав оплатити Позивачу платіж у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору № 250602 від 25.06.2011 року, Відповідач до 30 червня 2011 року мав оплатити Позивачу платіж у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору № 250603 від 25.06.2011 року, Відповідач до 30 червня 2011 року мав оплатити Позивачу платіж у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору № 250604 від 25.06.2011 року, Відповідач до 30 червня 2011 року мав оплатити Позивачу платіж у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору № 250605 від 25.06.2011 року, Відповідач до 30 червня 2011 року мав оплатити Позивачу платіж у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору № 250606 від 25.06.2011 року, Відповідач до 30 червня 2011 року мав оплатити Позивачу платіж у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору № 250607 від 25.06.2011 року, Відповідач до 30 червня 2011 року мав оплатити Позивачу платіж у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору № 250608 від 25.06.2011 року, Відповідач до 30 червня 2011 року мав оплатити Позивачу платіж у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн.
Однак, Відповідач в порушення умов Договорів у передбачені строки не оплатив Позивачу платіж, передбачений Додатками № 1 від 25.06.2011 року. Внаслідок чого станом на 01.07.2011 року у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем у розмірі 800 000 (вісімсот тисяч) грн. 00 коп.
Згідно ст. 526 ЦК України: «Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.»
Відповідно до п. 11.5. Договорів: «Жодна із Сторін не може в односторонньому порядку припинити виконання зобов'язань за Договором, при цьому, не буде вважатись одностороннім припинення виконання зобов'язань за Договором Стороною, або розірвання Договору Стороною, коли можливість такого припинення виконання зобов'язань та/або розірвання Договору прямо передбачена Договором, або іншим чином письмово узгоджена Сторонами.»
Згідно ст. 525 ЦК України: «Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.»
Враховуючи викладене вище, суд визнав позовні вимоги ТОВ "Іст Вест" обгрунтованими, такими, що підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.
Розглянувши зустрічний позов ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" суд встановив наступне.
Відповідач в обгрунтування своїх зустрічних вимог, вказує на те, що директор ТОВ «Харківська автомобільна торгівельна компанія» Михальков В.І. при укладенні 25.06.2011р. авторських договорів за №№ 250601, 250602, 250603, 250604, 250605, 250606, 250607, 250608 перевищив свої повноваження, надані йому установчими документами, зокрема, уклавши вказані договори на суму, що перевищує 1 000 000,00 грн. кожен окремо без отримання обов'язкової згоди загальних зборів учасників на такі дії, в зв'язку з чим вказані правочини мають бути визнані недійсними.
Проте, суд проаналізувавши матеріали даної справи, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Згідно з частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків. Крім того, зміст правочину не може суперечити вимогам діючого законодавства.
Зі змісту зустрічної позовної заяви вбачається, що свої вимоги стосовно визнання недійсними укладених із відповідачем правочинів відповідач обґрунтовує порушенням вимог чинного законодавства щодо письмової форми правочину, укладеного між юридичними особами та підписаного їхніми уповноваженими представниками, зокрема ч. 2 ст. 207, ч. 1 ст. 208 ЦК України, а також вимог цивільного законодавства України щодо відповідності волевиялвенния учасника правочину внутрішній волі підприємства згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України, на що суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відповідності до ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно з матеріалами справи установчим документом ТОВ «Харківська автомобільна торгівельна компанія» є статут товариства, відповідно до положень якого вищим органом управління товариства є загальні збори учасників, натомість, директор підприємства є виконавчим органом товариства.
Згідно з п. л) ст. 7.2. статуту ТОВ «Харківська автомобільна торгівельна компанія» до виключної компетенції загальних зборів учасників відноситься з-поміж іншого надання згоди на укладання будь-яких договорів (угод) на суму, що перевищує 1 000 000,00 гривень.
Відповідно до ст. 7.7. цього статуту директор товариства укладає договори (угоди) при безумовному обов'язковому дотриманні вимог п. л) ст. 7.2. Статуту товариства щодо обов'язкової згоди загальних зборів учасників.
Проте, позивач, під час судового розгляду надав копії документів, які спростовують твердження відповідача, оскільки вони підтверджують письмову згоду загальних зборів учасників ТОВ «Харківська автомобільна торгівельна компанія» на укладення оспорюваних авторських договорів № 250601 від 25.06.2011р., № 250602 від 25.06.2011р., № 250603 від 25.06.2011р., № 250604 від 25.06.2011р., № 250605 від 25.06.2011р., № 250606 від 25.06.2011р., № 250607 від 25.06.2011р., № 250608 від 25.06.2011р., а саме: копію протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Харківська автомобільна торгівельна компанія» від 20.06.2011р.
В цьому документі передбачено, що засновником товариства (загальними зборами учасників) прийнято рішення доручити директору його Міхалькову В.І. здійснити необхідні дії щодо підписання відповідних договорів з ТОВ «Іст Вест» на передачу виключених майнових прав на об'єкти, перераховані в п.1. цього протоколу (та які є предметом авторських договорів № 250601 від 25.06.2011р., № 250602 від 25.06.2011р., № 250603 від 25.06.2011р., № 250604 від 25.06.2011р., № 250605 від 25.06.2011р., № 250606 від 25.06.2011р., № 250607 від 25.06.2011р., № 250608 від 25.06.2011р.) за вказаними у протоколі цінами.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника позивача, після підписання спірних договорів сторонами були вчинені дії, спрямовані на його виконання (зокрема, здійснено передачу майнових прав на об'єкти відповідно до актів прийому-передачі до договорів), отже, договори виконувалися та були схвалені обома сторонами, що підтверджується відповідними документами, копії яких долучені сторонами до матеріалів справи.
Таким чином, як було встановлено під час судового розгляду, відповідач прийняв у власність виключні майнові права на комп'ютерні твори, передбачені авторськими договорами, проте, в порушення умов авторських договорів, передбачених п.3 додатків № 1 до цих договорів, не здійснив оплату частини суми винагороди в розмірі 100 000,00 грн. за кожним з договорів у встановлений строк (не пізніше 20.06.2011р). Даний факт відповідачем не заперечується.
У пункті 9.1 Роз'яснень ВАС України від 12.03.1999 р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» зазначено, що письмова угода може бути укладена від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Пунктом 9.2 Роз'яснень передбачено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути в тому числі вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні тощо). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди, а також в звязку з невідповідністю дій учасника правочину внутрішній волі підприємства задоволенню не підлягає.
Отже, в зв'язку з цими обставинами, а також із врахуванням того, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою, а правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (ст. 241 ЦК України), суд приходить до висновку, що жодних законних підстав для визнання недійсними оспорюваних позивачем правочинів судом в частині їх невідповідності вимогам ст. 203, 215 ЦК України немає.
Проаналізувавши твердження відповідача стосовно недійсності авторських договорів № 250601 від 25.06.2011р., № 250602 від 25.06.2011р., № 250603 від 25.06.2011р., № 250604 від 25.06.2011р., № 250605 від 25.06.2011р., № 250606 від 25.06.2011р., № 250607 від 25.06.2011р., № 250608 від 25.06.2011р. у зв'язку з порушенням під час їх укладення публічного порядку за ст. 228 ЦК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Подібні положення містить п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», який визначає перелік правочинів, що є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Під час судового розгляду жодних документів, що підтверджують вчинення оспорюваних правочинів, як спрямованих на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, або спрямованих на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, надано не було. Окрім цього, суд, проаналізувавши матеріали справи приходить до висновку, що будь-які інші ознаки порушень публічного порядку під час укладення оспорюваних правочинів також відсутні, що вбачається з наступного.
Твердження про ненадання спеціального документу (ліцензії), необхідної для зайняття господарською діяльністю у сфері інтелектуальної власності, спростовується в повному обсязі матеріалами справи.
У якості доказів щодо відсутності у позивача, необхідної для надання передачі права власності на об'єкти, найменування яких вказані у додатках до спірних договорів, відповідач посилається виключно на власні припущення, не обґрунтовуючи свою думку жодним чином. При цьому позивач, у своїх поясненнях зазначає про те, що для укладення подібних правочинів на передачу виключних майнових прав на об'єкти, визначені у додатках до договорів, необхідність отримання окремої ліцензії згідно з Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» не передбачена, На думку суду, така позиція повністю відповідає вимогам чинного законодавства України та жодним чином не спростовується позивачем за зустрічним позовом.
Отже, всі доводи позивача за зустрічним позовом з приводу відсутності ліцензії у іншої сторони договору є припущенням та не підтверджені жодним доказом у порушення приписів ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В порушення вказаних приписів відповідачем не надано суду жодного доказу того, що спірні правочини посягають саме на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відсутні докази наявності вини (яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін) - вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо незаконного заволодіння певним майном тощо.
Згідно з ст..180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.
Судом встановлено, що авторські договори № 250601 від 25.06.2011р., № 250602 від 25.06.2011р., № 250603 від 25.06.2011р., № 250604 від 25.06.2011р., № 250605 від 25.06.2011р., № 250606 від 25.06.2011р., № 250607 від 25.06.2011р., № 250608 від 25.06.2011р. відповідають вимогам статті 180 ГК України та не містять жодних умов, за яких можуть бути визнані судом недійсними. Крім того, судом встановлено, що дані договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Враховуючи вищевикладене, будь-які ознаки порушень публічного порядку, передбачені ст. 228 ЦК України, а також порушення вимог ст. 227 ЦК України під час укладення оспорюваних правочинів - відсутні,
На підставі вищевикладеного, суд вважає зустрічні позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
За таких обставин, суд, керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 60, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов ТОВ "Іст Вест" до ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківська автомобільна торгівельна компанія» (01033, м. Київ, вул. Гайдара, 27, оф. 123, п/р 2600717473001 в АГ "ЕРДЕ БАНК", м. Київ МФО 380667, код ЄДРПОУ 37480906) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст Вест» (62490, Харківська обл., Харківський р-н, с. Комунар, вул. Озерна, 5 п/р 26004301759701 в ф-лі АБ «Південний», м. Київ, МФО 320917, код ЄДРПОУ 36031913) суму боргу у розмірі 800 000 грн. 00 коп., 8000 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
В зустрічному позові ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" до ТОВ "Іст Вест" відмовити повністю.
Суддя (підпис< Текст > Тихий П.В.
< Текст >