14 вересня 2011 року Справа № 2а-0870/5793/11
за позовною заявою державного підприємства Мелітопольський завод «Гідромаш»
до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000142305 від 29.04.2011, -
У складі головуючого судді Нечипуренко О.М.
секретар судового засідання Бриль А.В.
за участі представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1 (довіреність № б/н від 04.01.2011)
ОСОБА_2 (довіреність № 2-07/14 від 12.05.2011)
від відповідача - ОСОБА_3 (довіреність № 23939 від 06.09.2011)
Державне підприємство Мелітопольський завод «Гідромаш» звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000142305 від 29.04.2011, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування, заявленого на розрахунковий рахунок з ПДВ за січень 2011 року на суму 254 342 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 1 грн.
Ухвалою суду від 22.07.2011, в порядку ст. ст. 104-107 КАС України, відкрито провадження у адміністративній справі № 2а-0870/5793/11 та призначено до судового розгляду на 04.08.2011. Провадження у справі зупинялось до 14.09.2011.
Відповідно до ст.160 КАС України, 14.09.2011 сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.
Відповідно до ст. 41 КАС України, в ході судового розгляду здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу «Камертон».
Представник позивача підтримав позовні вимоги і просить задовольнити їх у повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у період який перевірявся, правочини, укладені позивачем із контрагентами не мають ознак фіктивних правочинів, оскільки сторонами вони виконані в повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими документами. Чинне законодавство України передбачає презумпцію правомірності правочину. Так, відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Позивачем до складу податкового кредиту віднесено суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, що були надані підприємствами контрагентами, що у повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Оскільки ДП МЗ «Гідромаш» здійснює вантажні перевезення для власних потреб та є не перевізником та не працює на договірних умовах, той й в наявності товарно-транспортної накладної не має потреби.
Тому позивач вважає висновки податкової інспекції безпідставними, та податкове повідомлення-рішення протиправним і просить його скасувати.
Відповідач проти позову заперечив та надав письмові заперечення. Зокрема зазначив, що в ході перевірки встановлено, що ДП МЗ «Гідромаш» для формування власного кредиту та затратної частини у грудні 2010р. використовує фірми, які мають ознаки «фіктивності», по яких відсутній факт транспортування ТМЦ на територію ДП МЗ «Гідромаш» та його фактичного отримання у грудні 2010р. Під час проведення перевірки не було надано первинних документів, що підтверджують факт транспортування товару (товарно-транспортні накладні, дорожні листи, інші документи, передбачені законодавством України).
Враховуючи те, що відсутні факти поставки та транспортування ТМЦ на адресу ДП МЗ «Гідромаш» по вищенаведених постачальниках, тому відсутнє право ДП МЗ «Гідромаш» на включення до податкового кредиту податкових накладних на поставку ТМЦ на загальну суму 1527140,99 грн., у т.ч. ПДВ 254342,48 грн.
Зважаючи на викладене, відповідач вказує на обґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення, та просить у позові відмовити у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи та документи, надані сторонами додатково, заслухавши представників сторін, суд вважає, позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, з наступних підстав:
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у т.ч. на виконання делегованих повноважень.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України”.
Підставами для визнання незаконними (нечинними) актів в судовому порядку та їх скасування є невідповідність їх вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним (його скасування) є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів фізичної особи, підприємства чи організації - позивача у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 28.04.2011р. по 29.04.2011р. посадовими особами Мелітопольської об'єднаної ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку ДП МЗ «Гідромаш» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за січень 2011р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р.
Згідно з поданою ДП МЗ «Гідромаш» до Мелітопольської ОДПІ податковою декларацією з ПДВ за січень 2011 року (вх. від 18.02.2011р. № 9000459236), уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (вх. від 29.03.2011р. №9001612577, вх." від 18.04.2011р. №9002058940, вх. від 19.04.2011р. №900214948, вх. від 20.04.2011р. №9002337919, №9002601530 від 27.04.2011р.) та розрахунком суми бюджетного відшкодування сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок, складає 254342 грн.
Згідно з даними розрахунку суми бюджетного відшкодування:
залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду, становить 395676 грн.
частина залишку від'ємного значення, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), становить 254342 грн.
сума, що підлягає відшкодуванню, становить 254342 грн.
Згідно довідки щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (додаток 2 до податкової декларації з ПДВ) залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду (ряд. 24 податкової декларації звітного періоду) складається із сум ПДВ, які виникли в таких звітних періодах: грудень 2010 року у сумі 254342 грн.
На підставі направлення від 31.03.2011р. №399, виданого Мелітопольською ОДПІ, згідно пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.8 пункту 78.1, пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. N 2755-УІ, із змінами та доповненнями, та відповідно до наказу Мелітопольської ОДПІ від 31.03.2011р. № 616 проведено позапланову виїзну перевірку Державного підприємства Мелітопольський завод «Гідромаш» (скорочене найменування ДП МЗ «Гідромаш») з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень-грудень 2010р., січень 2011р.
Проведеною документальною позаплановою виїзною перевіркою достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2011р. року, за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період з 01.12.10р. по 31.12.10р., результати якої оформлено актом №560/23/00240106 від 20.04.2011 року порушень у визначенні достовірності заявленої до відшкодування суми ПДВ не встановлено.
У висновках акту №560/23/00240106 від 20.04.2011 року передбачено, що при отриманні матеріалів, які не підтверджують дані обліку суб'єкта господарювання, що перевіряється, керівником податкового органу можуть бути вжиті заходи щодо проведення позапланової перевірки відповідно до статті 78 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, із змінами та доповненнями.
Згідно отриманої інформації від ВПМ Мелітопольської ОДПІ, наданої службовим листом від 28.04.2011р. №83/26-34 встановлено, що ДП МЗ «Гідромаш» для формування власного кредиту та затратної частини у грудні 2010р. використовує фірми, які мають ознаки «фіктивності», по яких відсутній факт транспортування ТМЦ на територію ДП МЗ «Гідромаш» та його фактичного отримання у грудні 2010р.
Відповідно до вищенаведеної інформації основними постачальниками у першій ланці ланцюга придбання, по яких не підтверджено факт транспортування ТМЦ на ДП МЗ «Гідромаш» та його фактичного отримання є:
ЗАТ «Експерементальний механічний завод», і.п.н.054234316329, М.Полтава, ДПІ у м.Полтана-придбано ТМЦ на загальну суму 330006,83 грн., у т.ч. ПДВ 55001,15 грн.,
ТОВ «Машгідропривод", код ЄДРПОУ 34953135, і.п.н.349531320327, м.Харків - придбано ТМЦ на загальну суму 418278,60 грн., у т.ч. ПДВ 69713,00 грн.,
ПП «Станкомплект», ЄДРПОУ 30802174 , і.п.н. 315768904673, м.Мелітополь- придбано ТМЦ на загальну суму 202800 грн., у т.ч. ПДВ 33800,00 грн.
та інші постачальники (23 СГД) на суму ПДВ 95828,33 грн.
Але, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.
Враховуючи вищезазначене, на порушення підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року № 168/97-ВР ДП МЗ «Гідромаш» завищено податковий кредит грудня 2010 року на суму 254342
Перевіркою правильності визначення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту у встановлено порушення підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року № 168/97-ВР що призвело до завищення від'ємного значення з ПДВ на суму 254342 грн.
Таким чином, на порушення підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року № 168/97-ВР та пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756- VI, в результаті чого ДП МЗ «Гідромаш» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за січень 2011р. на суму 254342 грн.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 29.04.2011р. №584/23/00240106.
Зважаючи на виявлені в ході перевірки порушення Мелітопольською ОДПІ винесено податкового повідомлення-рішення № 0000142305 від 29.04.2011, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування, заявленого на розрахунковий рахунок з ПДВ за січень 2011 року на суму 254 342 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 1 грн.
Проаналізувавши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає висновки, яких дійшли перевіряючі необґрунтованими, з огляду на наступне:
Відповідно до п. 1.3. ст.. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з: передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом (пп. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5. п. 7.4. ст.. 7 вказаного Закону).
Відповідно до пп. 7.7.1. вказаного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Отже у разі, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Таким чином, ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового законодавства.
Отже, Законом України «Про податок на додану вартість» встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.
Відсутність таких документів у Позивача перевіркою не встановлено.
Крім того, відповідно до норми, Законом України «Про податок на додану вартість», учасники господарської операції повинні мати спеціальну податкову правосуб'єктність - зареєстровані як платники податку на додану вартість.
Відповідно матеріалам справи, як Позивач так і його контрагент є платниками податку на додану вартість, що не заперечується Актом перевірки як Позивача так і органом ДПІ при перевірці контрагента так і наданих доказів суду.
Крім того, згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ; назва документа (форми), код форми, дата і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі); посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Тобто, лише порушення вимог щодо змісту та форми документу можуть позбавити його юридичної сили та доказовості. В Акті перевірки не виказано будь-яких претензій щодо порушення форми чи змісту видаткових та податкових накладних, рахунків та платіжних документів, які підтверджують фактичне вчинення господарських операцій між Позивачем та вищезазначеними контрагентами.
Посилання податкового органу на порушення позивачем ст. 48 Закону України від 05.04.2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» згідно якої, серед документів, на підставі яких виконуються перевезення, передбачена обов'язкова наявність у водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна карта, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України, суд вважає безпідставними, з огляду на наступне:
Вищевказаною статтею передбачено наявність у водія товарно-транспортної накладної або іншого, визначеного законодавством документу на вантаж.
Так згідно додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207, а саме переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні товарно-транспортна накладна необхідна для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, що передбачено частиною 1.
А частиною 2 цього додатку передбачено, що для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб необхідно:
- накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж;
- посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і талон, що додається до посвідчення;
- реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом;
- талон про проходження державного технічного огляду;
- поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Отже для перевезення вантажів юридичною особою для власних потреб наявність товарно-транспортної накладної не передбачено, а передбачено накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.
Оскільки ДП МЗ «Гідромаш» здійснює вантажні перевезення для власних потреб та є не перевізником та не працює на договірних умовах, той й в наявності товарно-транспортної накладної не має потреби, а накладні на товар передбачені вищевказаним порядком на підприємстві є, вони надавались при первинній перевірці, ми долучали їх до скарги в Запорізьку ДПА.
Крім цього, згідно листа Департаменту Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України № 4/1-11102 від 03.12.2009 року на звернення народного депутата України теж передбачено обов'язкова наявність товарно-транспортної накладної лише для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.
Тобто, у даному випадку, для позивача була необхідність наявність лише накладної, яка в свою чергу була наявна у позивача.
Суд також зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками вимог податкового законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).
Крім того, суд не може погодитись з правовою позицією Відповідача в частині нікчемності зазначених угод з огляду на наступне.
Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Виходячи з положень ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним.
Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства, правопорядку демократичної, правової держави.
При цьому, акт перевірки не тільки не доводить умислу Позивача на порушення публічного порядку, а навіть не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.
Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судові рішення про визнання договорів недійсними, укладених позивачем з контрагентами, відсутні.
Статтею 207 ГК України встановлено: господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладений позивачем правочин є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Суд відмічає, що Відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби , яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи зменшені податкові вигоди, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків.
Таким чином, суд вважає, що відповідач неправомірно дійшов висновків про порушення позивачем п.п.7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому необґрунтовано прийняв податкове повідомлення-рішення № 0000142305 від 29.04.2011, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування, заявленого на розрахунковий рахунок з ПДВ за січень 2011 року на суму 254 342 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 1 грн.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - скасуванню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 4, п. 1 ст. 17, ст. ст. 158, 162, 163, 167 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області № 0000142305 від 29.04.2011, яким Державному підприємству Мелітопольський завод «Гідромаш» зменшено суму бюджетного відшкодування, заявленого на розрахунковий рахунок з ПДВ за січень 2011 року на суму 254 342 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 1 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова в повному обсязі у відповідності до вимог ст. 160 КАС України оформлена і підписана 12.09.2011.
Суддя (підпис) О.М. Нечипуренко