"15" вересня 2011 р. м. Київ К-13970/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Сороки М.О.,
Зайцева М.П.,
Олексієнка М.М.,
Рецебуринського Ю.Й.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою Харківського обласного центру зайнятості на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2009 року у справі за позовом Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття в особі Харківського обласного центру зайнятості до ОСОБА_6 про стягнення коштів, -
У жовтні 2008 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_6 незаконно отриману допомогу по безробіттю у розмірі 2996,77 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2009 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Харківський обласний центр зайнятості, не погоджуючись з прийнятими рішеннями, звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені рішення та направити справу на новий розгляд.
Перевіривши правильність застосування судом попередніх інстанцій норм процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З таким висновком колегія суддів не може погодитись виходячи з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.
У пункті першому частини 1 статті 3 цього Кодексу справу адміністративної юрисдикції визначено, як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом четвертим частини 1 статті 17 КАС України встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.
За змістом частини 4 статті 50 КАС України суб'єкт владних повноважень може звернутись з адміністративним позовом до фізичної особи у випадках, установлених законом.
Частиною 1 статті 18 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII “Про зайнятість населення” встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.
У статті 19 цього Закону визначено обов'язки та права державної служби зайнятості, до яких, зокрема відносяться: розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати.
Відповідно до частини 3 статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-III “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Названа норма Закону передбачає врегулювання відповідних правовідносин іншим нормативно-правовим актом, до якого, в даному випадку, слід віднести постанову Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 року № 357 (строк дії якої продовжено на 2007 рік згідно з постановою від 31 січня 2007 року № 98), якою затверджено Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, за правилами пункту 7 якого, у разі відмови особи повернути суми незаконно виплачених коштів, а також у разі неповернення (невідшкодування) їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.
З системного аналізу наведених норм законодавства випливає, що зазначений спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державної політики зайнятості населення.
Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей спір не належить до адміністративної юрисдикції, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України.
Відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 106, 108, 187, 189, 222, 223, 227, 230 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу Харківського обласного центру зайнятості задовольнити частково.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2009 року скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-2442 КАС України.