"15" вересня 2011 р. м. Київ К-19631/08
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого судді Сороки М.О. (доповідач),
суддів: Зайцева М.П.,
Олексієнка М.М.,
Рецебуринського Ю.Й.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області про визнання недійсним припису,
В лютому 2007 року ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області про визнання недійсним припису від 11 грудня 2006 року № 05-01-039/0032-0020.
Зазначив, що йому, як голові правління ВАТ “Донецькміськгаз”, виданий припис з вимогою надати додаткові відпустки жінкам, у тому числі ОСОБА_7 і ОСОБА_8, відповідно до вимог статті 79 Кодексу законів про працю України, статей 10, 19 Закону України “Про відпустки”, як одиноким матерям. Вважав цей припис незаконним, оскільки зазначені правові норми визначають порядок і умови надання щорічних основних та додаткових відпусток, але не визначають коло осіб, яким такі відпустки мають надаватися. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 шлюб розірвали, у свідоцтві про народження дітей є запис про батька, вони отримують аліменти на дітей, тому, на думку позивача, і з урахуванням положень статті 18-1 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 жовтня 1992 року № 9, статей 157, 180 Сімейного кодексу України, не є одинокими матерями і права на додаткову відпустку не мають.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2008 року, залишеною без зміни ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 виховують дітей самі, тому в розумінні статті 182-1 КЗпП України і статей 10, 19 Закону України “Про відпустки” є одинокими матерями і на них поширюється дія зазначених положень Закону.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права при визначенні поняття “одинока матір” та необґрунтовано не взято до уваги положення Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” та правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові Пленуму від 6 жовтня 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, які дають визначення даному поняттю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 11 грудня 2006 року при перевірці дотримання законодавства про працю державним інспектором праці виявлено, що ВАТ “Донецькміськгаз” в порушення вимог статті 79 КЗпП України, статей 10, 19 Закону України “Про відпустки”, пункту 6.4 колективного договору не надало додаткові відпустки жінкам, у тому числі ОСОБА_7 та ОСОБА_8, як одиноким матерям, у зв'язку з чим голові правління ВАТ “Донецькміськгаз” видано припис № 05-01-039/0032-0020 з вимогою усунути ці порушення.
Судами також встановлено, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 працюють у ВАТ “Донецькміськгаз” на посадах оператора служби контролю і обліку за витрачанням природного газу та техніка технічного відділу відповідно.
ОСОБА_7 має дитину ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 20 листопада 1998 року, виданого Куйбишевським відділом РАГС м Донецька, шлюб між ОСОБА_7 і ОСОБА_10 розірваний.
ОСОБА_8 має дитину ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 19 травня 1992 року, виданого Будьонівським відділом ЗАГС м Донецька, шлюб між ОСОБА_8 і ОСОБА_12 розірваний.
Згідно з частиною 1 статті 182-1 КЗпП України, статтею 19 Закону України “Про відпустки” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Отже, за змістом наведених норм одинока матір щодо надання щорічної додаткової оплачуваної відпустки прирівнюється до батька, який виховує дитину без матері.
Поняття одинокої матері наведено в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 жовтня 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” та пункті 5 частини 13 статті 10 Закону України “Про відпустки”.
Так, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.
Після прийняття Закону України “Про відпустки” (15 листопада 1996 року) таке визначення одинокої матері для реалізації норм цього Закону не має застосовуватися, оскільки в пункті 5 частини 13 статті 10 Закону визначено поняття одинокої матері як такої, яка виховує дитину без батька.
Отже, чинне законодавство України про працю пов'язує набуття жінкою статусу одинокої матері лише з фактом самостійного виховання дитини. Наявність запису про батька в свідоцтві про народження дитини та участь батька або інших осіб в її утриманні не позбавляє жінку такого статусу.
Слід зазначити, що дане визначення терміна “одинока мати” застосовується тільки для надання пільг і гарантій, встановлених трудовим законодавством щодо відпусток. Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, безпідставними є посилання позивача на Закон України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, оскільки цей Закон встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги і не стосується трудових відносин.
З урахуванням фактичних обставин справи місцевий та апеляційний адміністративні суди правильно виходили з того, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 в розумінні Кодексу законів про працю України і Закону України “Про відпустки” є одинокими матерями і мають право на щорічну додаткову оплачувану відпустку.
У зв'язку з цим колегія суддів погоджується з висновком судів про законність припису від 11 грудня 2006 року № 05-01-039/0032-0020 і відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.
Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2008 року -без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237-244 КАС України.
Суддя М.О. Сорока