14 вересня 2011 року м. Київ К/9991/37231/11
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі:
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Лиски Т.О.,
Мироненка О.В., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф.,
здійснивши за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області (далі -УПФ) на постанову Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 січня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2011 року попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_6 до УПФ про визнання дій протиправними,
встановив:
У позовній заяві, поданій до суду в травні 2009 року, ОСОБА_6 зазначав, що є дитиною війни і відповідно до положень Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі -Закон № 2195-ІV) має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком).
Посилаючись на невиконання відповідачем вимог Закону № 2195-ІV, позивач просив зобов'язати УПФ здійснити доплату підвищення до пенсії із січня 2006 року по грудень 2008 року в сумі 3879,80 гривні.
Постановою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 січня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2011 року, поновлено пропущений позивачем строк звернення до суду з адміністративним позовом і позов задоволено частково: зобов'язано УПФ перерахувати та виплатити позивачеві підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV та частини першої статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(далі -Закон № 1058-ІV) із 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 по 31 грудня 2008 року в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком із урахуванням виплачених сум.
У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове -про відмову в задоволенні позову.
Підстави для скасування судових рішень у цій справі відсутні.
Позивачеві згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV у визначеному цим Законом порядку встановлено статус дитини війни. Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Дію статті 6 Закону № 2195-ІV зупинено на 2007 рік пунктом 12 частини першої статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(далі -Закон № 489-V) з урахуванням положень статті 111 цього Закону, якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону № 489-V визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Пунктом 41 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі -Закон № 107-VІ) стаття 6 Закону № 2195-ІV викладена в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни». Однак Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 були визнані неконституційними положення пункту 41 розділу ІІ Закону №107-VІ.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, спірні відносини з 9 липня по 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року регулюються відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV.
За таких обставин правильним є висновок щодо задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити нарахування підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком із 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року.
Не можуть бути взяті до уваги доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV.
Станом на 9 липня 2007 року розмір мінімальної пенсії за віком визначено тільки статтею 28 Закону № 1058-ІV, згідно з якою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-ХІV «Про прожитковий мінімум»прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який установлено статтею 28 Закону № 1058-ІV.
Що стосується вимоги відповідача про відмову в позові в порядку застосування положень статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) з підстав пропуску позивачем встановленого статтею 99 цього Кодексу, то судом першої інстанції з додержанням норм процесуального права розглянуто і вмотивовано задоволено клопотання позивача про поновлення пропущеного ним встановленого статтею 99 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом) річного строку звернення з позовом до адміністративного суду. Суд апеляційної інстанції, розглядаючи цю справу, погодився з таким рішенням суду першої інстанції. За таких обставин у суду касаційної інстанції відсутні підстави для скасування чи зміни в цій частині рішень судів попередніх інстанцій.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області відхилити і залишити без змін постанову Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 18 січня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2011 року.
Ця ухвала оскарженню не підлягає (може бути переглянута Верховним Судом України відповідно до положень статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України), набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Судді
Суддя О.В. Гашицький