"14" вересня 2011 р. м. Київ К-36603/10
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі:
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Лиски Т.О.,
Мироненка О.В., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2009 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради (далі -УПСЗН) про зобов'язання здійснити виплати,
установив:
Звернувшись у листопаді 2009 року до суду з цим позовом, ОСОБА_6 зазначала, що відповідно до положень Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-ХІІ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»(далі -Закон № 2811-ХІІ) вона як мати малолітньої ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_1) має право на отримання допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Посилаючись на те, що ці види допомог їй виплачуються відповідачем у розмірі меншому, ніж передбачено Законом № 2811-ХІІ, позивач просила зобов'язати УПСЗН нарахувати та виплатити їй 9652,34 гривні заборгованості зі сплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період із 6 серпня 2007 року по 31 серпня 2009 року, а також зобов'язати відповідача виплатити на її користь недоотриману суму одноразової допомоги при народженні дитини (1963,80 гривні) та в подальшому щомісячно сплачувати допомогу до досягнення дитиною трирічного віку.
Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2009 року поновлено пропущений позивачем строк подання до суду цього адміністративного позову і позов ОСОБА_6 задоволено частково: дії відповідача визнано неправомірними, зобов'язано УПСЗН нарахувати та виплатити позивачеві державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період із 6 серпня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2009 року відповідно до статті 15 Закону № 2811-ХІІ у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років із урахуванням виплачених їй сум допомоги.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, визнання дій УПСЗН неправомірними і зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_6 заборгованість зі сплати державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період із 6 серпня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року з ухваленням нового рішення в цій частині, яким у поновленні строку звернення до суду з адміністративним позовом і задоволенні позовних вимог про визнання дій УПСЗН неправомірними із зобов'язанням відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_6 заборгованість зі сплати державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період із 6 серпня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року відмовлено. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами як апеляційної, так і першої інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове - про задоволення позову.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки ними обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Обґрунтовуючи рішення в частині скасування рішення суду першої інстанції, відмови в поновленні пропущеного позивачем строку звернення та задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем без поважних причин пропущено встановлений частиною другою статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час подання позову) річний строк звернення до адміністративного суду з оскарженням дій відповідача, які мали місце до 19 листопада 2008 року, що з урахуванням вимоги відповідача (а.с. 25-26, 27) згідно з положеннями статті 100 КАС України (в редакції, чинній на час подання позову) є підставою для відмови в задоволенні позову; після наведеної дати дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачеві допомоги по догляду за дитиною не суперечили вимогам чинного законодавства.
У частині рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати в належному розмірі допомоги при народженні дитини за зобов'язання здійснювати виплату допомоги по догляду за дитиною на майбутнє, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився суд апеляційної інстанції, виходив із положень чинного законодавства щодо розміру допомоги при народженні дитини на момент виникнення спірних відносин, якому відповідали дії відповідача, та безпідставності вимог про заходи до захисту ще не порушеного права позивача.
Підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції та у не скасованій ним частині рішення суду першої інстанції відсутні з огляду на таке.
Статтею 3 Закону № 2811-ХІІ матерям передбачено виплату допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами; одноразової допомоги при народженні дитини; допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та інші види допомоги.
ОСОБА_6, маючи дитину ІНФОРМАЦІЯ_1, здійснює за нею нагляд і мала право на отримування допомоги по догляду за дитиною в розмірі, встановленому частиною першою статті 15 Закону № 2811-ХІІ, згідно з якою допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається в розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Статтею 58 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі -Закон № 107-VI) передбачено розмір прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років у таких розмірах: з 1 січня -526 гривень, з 1 квітня - 538 гривень, з 1 липня - 540 гривень та з 1 жовтня - 557 гривень.
Однак, пунктом 23 розділу II Закону № 107-VI внесено зміни до Закону № 2811-ХІІ, зокрема:
частину першу статті 15 викладено в такій редакції:
«Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень»(підпункт 7 пункту 23 розділу ІІ Закону № 107-VI);
пункт 3 розділу VIII «Прикінцеві положення»викладено в такій редакції:
«3. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між: з 1 січня 2008 року -50 відсотками, з 1 січня 2009 року -75 відсотками, з 1 січня 2010 року -100 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців»підпункт 8 пункту 23 розділу ІІ Закону № 107-VI).
Упродовж періоду з 1 січня по грудень 2008 року Конституційним Судом України (зокрема його Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008) положення пункту 23 розділу II Закону № 107-VI щодо внесення змін до Закону № 2811-ХІІ такими, що не відповідають Конституції України, не визнавались.
Упродовж періоду з 1 січня 2008 року по день розгляду цієї справи судами Конституційним Судом України (зокрема його Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008) положення пункту 23 розділу II Закону № 107-VI щодо внесення змін до Закону № 2811-XII такими, що не відповідають Конституції України, не визнавались.
Саме в таких розмірах із 1 січня 2008 року до розгляду цієї справи в суді першої інстанції здійснено нарахування та виплату зазначеної допомоги позивачеві (а.с. 13, 14).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів. Мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили. Які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України. Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Відповідно до частини першої статті 100 КАС, чинної на час вирішення спору в суді першої інстанції, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Подавши цей позов до суду 19 листопада 2009 року, ОСОБА_6 пропустила встановлений статтею 99 КАС України (в редакції, чинній на час подання позову) річний строк звернення до адміністративного суду з оскарженням дій відповідача, які мали місце до 19 листопада 2008 року: щодо обрахування розміру та виплати їй допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною в період до 19 листопада 2008 року.
Відповідачем заявлено вимогу про відмову в позові у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду за захистом прав (а.с. 25-26, 27)
Суд апеляційної інстанції не погодився із суперечливим за своїм змістом висновком суду першої інстанції щодо факту та причин пропуску позивачем строку звернення з адміністративним позовом до суду (суд першої інстанції без будь-якого вмотивування зазначив, що позивач про порушення своїх законних прав дізналася у грудні 2008 року, і визнав причини пропуску строку звернення до суду поважними). Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем поважності причин пропуску цього строку. За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції в частині, що стосується вимог позивача до 19 листопада 2008 року, відповідає вимогам статті 100 КАС України (в редакції, чинній на час подання позову).
Дії відповідача після 19 листопада 2008 року відповідають вимогам чинного законодавства, яке зазнало змін із 1 січня 2008 року. Тому немає підстав для визнання їх неправомірними і скасування чи зміни правильного по суті рішення в цій частині суду апеляційної інстанції.
Правильною є відмова судів попередніх інстанцій у задоволенні вимог про зобов'язання УПСЗН у майбутньому здійснювати виплату допомоги у визначеному розмірі, оскільки судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання і не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.
За наведених обставин ухвалені в цій справі рішення суду апеляційної інстанції та у не скасованій ним рішення суду першої є законними та обґрунтованими. Доводи позивача в її касаційній скарзі не спростовують правильності висновку суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 220, 222-224, 230, 231 КАС України, суд
ухвалив:
Залишити касаційну скаргу ОСОБА_6 без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року - без змін.
Ця ухвала оскарженню не підлягає (може бути переглянута Верховним Судом України відповідно до положень статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України), набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Судді
Суддя О.В. Гашицький