14 вересня 2011 року м. Київ К/9991/36395/11
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі:
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Лиски Т.О.,
Мироненка О.В., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф.,
здійснивши за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області (далі -УПФ) на постанову Старобільського районного суду Луганської області від 28 травня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2010 року попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_6 до УПФ про вчинення певних дій,
встановив:
У позовній заяві, поданій до суду в квітні 2009 року, ОСОБА_6 зазначала, що є дитиною війни і відповідно до положень Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі -Закон № 2195-ІV) має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком).
Посилаючись на невиконання відповідачем вимог Закону № 2195-ІV, позивач просила зобов'язати УПФ здійснити доплату підвищення до пенсії за 2006-2008 роки в сумі 3891,90 гривні.
Постановою Старобільського районного суду Луганської області від 28 травня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2010 року, позов задоволено частково: зобов'язано УПФ перерахувати та виплатити позивачеві підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV з 9 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 в сумі 1426,11 гривні та з 1 січня 2009 року з урахуванням виплачених сум.
У касаційній скарзі (передана Верховним Судом України до Вищого адміністративного суду України у червні 2011 року) УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове -про відмову в задоволенні позову.
Підстави для скасування судових рішень у цій справі відсутні.
Позивачеві згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV у визначеному цим Законом порядку встановлено статус дитини війни. Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Дію статті 6 Закону № 2195-ІV зупинено на 2007 рік пунктом 12 частини першої статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(далі -Закон № 489-V) з урахуванням положень статті 111 цього Закону, якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону № 489-V визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Пунктом 41 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі -Закон № 107-VІ) стаття 6 Закону № 2195-ІV викладена в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни». Однак Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 були визнані неконституційними положення пункту 41 розділу ІІ Закону 107-VІ.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, спірні відносини з 9 липня по 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року регулюються відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV.
За таких обставин є правильним висновок щодо задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити нарахування підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком із 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року.
Статтею 71 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VІ «Державний бюджет України на 2009 рік»надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. За змістом цієї норми її дія не поширюється на державні соціальні гарантії, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму.
Оскільки в цьому випадку розмір державних соціальних гарантій регулюється статтею 6 Закону № 2195-ІV, зміни до якої в 2009 році не вносилися, розмір соціальних гарантій не змінювався, тому суди дійшли правильного висновку про зобов'язання УПФ нарахувати та виплатити позивачеві підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 1 січня по 31 грудня 2009 року.
Не можуть бути взяті до уваги доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV.
Станом на 9 липня 2007 року розмір мінімальної пенсії за віком визначено тільки статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(далі -Закон № 1058-ІV), згідно з якою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-ХІV «Про прожитковий мінімум»прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який установлено статтею 28 Закону № 1058-ІV.
В судах попередніх інстанцій відповідач не наполягав на відмові в задоволенні позову в частині вимог за 2007 рік відповідно до частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) з підстав пропущення позивачами встановленого статтею 99 КАС України (обидві норми - в редакції, чинній на час подання позову) річного строку звернення до суду.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області відхилити і залишити без змін постанову Старобільського районного суду Луганської області від 28 травня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2010 року.
Ця ухвала оскарженню не підлягає (може бути переглянута Верховним Судом України відповідно до положень статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України), набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Судді
Суддя О.В. Гашицький