"30" серпня 2011 р. м. Київ К/9991/21801/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
суддів: Малиніна В.В.,
Мойсюка М.І.,
Мороз Л.Л.,
Ситникова О.Ф.,
Чумаченко Т.А.
розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші Івано-Франківської області на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 1 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші Івано-Франківської області про перерахунок та виплату підвищення до пенсії, -
ОСОБА_1 звернулась з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші Івано-Франківської області про перерахунок та виплату підвищення до пенсії.
Рішенням Калузького міськрайонного суду від 1 вересня 2010 року, залишеним без змін цухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2011 року, позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача провести виплату підвищення до пенсії за період з 01.09.2007 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 01.09.2010 з врахуванням виплачених сум.
Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші Івано-Франківської області подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 має статус «дитина війни»та відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має право на отримання державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Задовольняючи позов, суди виходили з того, що бездіяльність Управління Пенсійного фонду України щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була протиправною.
З таким висновком судів погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».
Зокрема статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Наявність у позивача права на призначення підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).
Підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»з урахуванням статті 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 були внесені зміни до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Відповідно до цих змін було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення до пенсії в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними.
Відповідно до вимог 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, в період з 01.01.2007 до 09.07.2007 позивач не мала права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена, а з 01.01.2008 до 22.05.2008 -таке право у позивача було відсутнє у зв'язку із дією положень пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
В той же час, з моменту ухвалення рішень Конституційним Судом України бездіяльність управління Пенсійного фонду України є протиправною.
Підвищення пенсії дітям війни у 2009, 2010 роках, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України»на 2009, 2010 роки Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальні виплат, які відповідно до законодавства визначаються від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні правовідносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни»залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, нарахування та виплата у 2009, 2010 роках дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Що ж стосується розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення до пенсії, то суди обґрунтовано визнали, що розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.
Проте, суди попередніх інстанцій, вирішуючи даний спір, дійшли передчасного висновку про виплату даної допомоги в період з 2007 року по 2010 рік та без повного з'ясування обставин справи.
Судами залишено поза увагою той факт, що відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач звернулась до суду лише у серпні 2010 року з вимогою здійснити перерахунок з 2007 року по 2010 рік, хоча повинна була знати про виплату допомоги у розмірі меншому за прожитковий мінімум, так як отримувала цю допомогу у зазначений період і належний її розмір був визначений діючими законами, зміст яких не є таємною інформацією і доступ до яких не обмежений.
Згідно ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
Оскільки, відповідно до ч.2, 3 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів вважає можливим направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування рішення суду апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене і в залежності від встановленого вирішити справу.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші Івано-Франківської області задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2011 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: