Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
16 вересня 2011 р. № 2-а- 12798/10/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чалого І,С.,
при секретарі судового засідання Елоян Ж.Г.,
за участю представників сторін:
позивача - Лежнін В. І., Тагаєва С.О.,
відповідача - Білецька О.Д., Головко О.О., Рожкова С.Г.,
Експерт - Хомутенко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості "Гипрококс" до Контрольно-ревізійного управління в Харківській області про визнання незаконною та скасування вимоги,-
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати незаконною та скасувати вимогу від 22.09.2010 року №06-21/8715 Контрольно-ревізійного управління в Харківській області адресовану Державному інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості "Гипрококс" про усунення виявлених ревізією порушень законодавства з фінансових питань в частині де встановлено "ряд порушень, що викладені в акті ревізії від 13.08.2010 року №06-12/81", встановлено що проведеною ревізією встановлено фінансових порушень на загальну суму 1394426,22 грн., в тому числі проведення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти без організації тендерних процедур на загальну суму 1069357,40 грн. та неефективні управлінські дії на загальну суму 285003, 05 грн., які не мають шляхів відшкодування" та в частині вимоги щодо стягнення з винних осіб нестачу матеріальних цінностей на загальну суму 34591,30 грн., в порядку та розмірах встановлених ст.ст. 130-136 КЗпП України, постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року №116, з яких згідно порядку, визначеному вказаною постановою, перерахувати в дохід Державного бюджету 18040,44 грн., КБК 21080600, р/р 31119102700004.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана вимога КРУ в Харківській області є незаконною та необґрунтованою, а отже такою, що підлягає скасуванню.
Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували, зазначили, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржувана вимога прийнята на цілком законних підставах та відповідає чинному законодавству, у зв'язку із чим просили у задоволенні позову відмовити.
Вислухавши пояснення представників позивача, представників відповідача та експерта, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому. Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.
Згідно зі ст. 3 Закону України „Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” державна контрольно-ревізійна служба у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента та Кабінету Міністрів України.
У період з 07.07.2010 року по 13.08.2010 року контролерами-ревізорами КРУ в Харківській області було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс»за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року.
За результатами ревізії складено «Акт про результати ревізії фінансово-господарської діяльності Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс»за період з 01.04.2009 р. по завершальний період 2010 р.»від 13.08.2010 р. № 06-12/81 (далі -Акт ревізії).
З висновками викладеними в Акті ревізії інститут «Гипрококс»не погодився, тому подав Начальнику Контрольно-ревізійного управління в Харківській області зауваження та заперечення на Акт ревізії.
21 вересня 2010 року відповідач повідомив інститут «Гипрококс»листом від 20.09.2010 року № 06-21/8591 про результати розгляду заперечень на Акт ревізії, надав висновки на заперечення до Акту ревізії та додаток до висновків по зауваженням (далі -Висновки на заперечення).
23 вересня 2010 року позивач отримав оскаржувану вимогу від 22.09.2010 року № 06-21/8715. Відповідно до якої встановлено: «ряд порушень, що викладені в акті ревізії від 13.08.2010 № 06 -12/81», «проведеною ревізією встановлено фінансових порушень на загальну суму 1394426,22 грн., в тому числі проведення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти без організації тендерних процедур на загальну суму 1069357,40 грн. та неефективні управлінські дії на загальну суму 285003,05 грн., які не мають шляхів відшкодування».
Також в оскаржуваній вимозі відповідач вимагає: «стягнути з винних осіб нестачу матеріальних цінностей на загальну суму 34591,30 грн., в порядку та розмірах встановлених ст.ст. 130-136 КЗпП України, постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 116, з яких згідно порядку, визначеному вказаною постановою, перерахувати в дохід Державного бюджету 18040,44 грн. КБК 21080600, р/р 31119102700004».
На сторінці 39 Акту ревізії відображено, що нестача продуктів харчування призвела до матеріальної шкоди (збитків) нанесених інституту за загальну суму 16550,86 грн. Висновки КРУ у Харківській області відносно розміру недостачі зроблені із розрахунку витрат продуктів на підставі рецептур наведених в Нормах дитячого харчування - книги «Питание детей»під редакцією ОСОБА_7 та ОСОБА_8, 1988 рік (сторінка 37 акту ревізії).
Однак судом встановлено, що книга «Питание детей»під редакцією ОСОБА_7 та ОСОБА_8, 1988 рік не є нормативним актом, та не є обов'язковим для виконання в України.
Так, частина 1 статті 19 Конституції України встановлює, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
З приводу наявності або відсутності недостачі риби та м'яса, що відображено на ст. ст. 37-39 акту ревізії, ухвалою від 26 січня 2011 року судом було призначено судову економічну експертизу.
Відповідно до Висновку судово-економічної експертизи № 1466 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. заслуж. проф. М.С. Бокаріуса від 27.04.2011 року, в обсязі наданих на дослідження документів, нестача матеріальних цінностей на загальну суму 34591,30 грн. встановлена на сторінці 37-39 Акту про результати ревізії фінансово-господарської діяльності Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс»за період з 01.04.2009 по завершальний період 2010 р. від 13.08.2010 № 06-12/81, документально не підтверджується; з урахуванням висновків зроблених по попередніх питаннях, висновки щодо нестачі м'яса та риби в акті від 13.08.2010 № 06-12/81, не підтверджуються.
Таким чином, оскаржувана вимога є незаконною та підлягає скасуванню в частині стягнення з винних осіб нестачі матеріальних цінностей на загальну суму 34591,30 грн., в порядку та розмірах встановлених ст.ст. 130-136 КЗпП України, постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 116, з яких згідно порядку, визначеному вказаною постановою, перерахувати в дохід Державного бюджету 18040,44 грн. КБК 21080600, р/р 31119102700004.
На сторінках 12 -14 акту ревізії та відповідно на сторінках 1-2 Висновку на заперечення зазначено, що не укладення позивачем договору на строкове платне користування із ДП «ДКХС»створило упущену вигоду в розмірі 97879,57 грн.
Однак, відповідно до листа Міністерства промислової політики від 06.08.97 р.№ 01-11/1367 «Про здачу в оренду виробничих та допоміжних приміщень інституту «Гипрококс», Міністерство промислової політики надало згоду інституту «Гипрококс»на здачу у спільне користування Державній коксохімстанції площі у розмірі 3,3%. У цьому листі зазначено, що спільне користування провадиться на умовах відшкодування поточних витрат на утримання будівлі пропорційно займаних площ.
На підставі цього Листа 01 липня 2000 року між Інститутом «Гипрококс»та Державною Коксохімічною станцією (далі - ДКХС) укладено договір про спільне користування площами.
При укладенні договору інститут «Гипрококс»керувався тим, що інститут «Гипрококс»є лише балансоутримувачем будівлі, а органом уповноваженим управляти майном є Мінпромполітики. А враховуючи, що ДКХС, як і інститут «Гипрококс»підпорядковані Мінпромполітики та перебуває у державній власності, у інститута «Гипрококс»не було підстав не виконувати лист Мініпромполітики та не укладати договір про спільне користування.
У зв'язку із змінами до законодавства про оренду державного та комунального майна, інститут «Гипрококс»у 2004 році підготував усі необхідні документи для укладення договору оренди з ДКХС і направив їх у Мінпромполітики для отримання згоди. Однак, згода Міністерства на укладення договору оренди отримана не була.
В Акті ревізії зазначено, що не укладення договору оренди є порушенням ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», в результаті чого не нараховано та недоотримано орендної плати у розмірі 97879,57 грн. В подальшому, з урахуванням заперечень, відповідач у Висновку на заперечення, відніс суму у розмірі 97879,57 грн. як «упущену вигоду».
З такими висновками відповідача суд погодитися не може, виходячи із наступного. Жодним законодавчим актом не закріплено, що передача у спільне користування майном є платним. Рішення щодо передачі нерухомого майна приймає орган управління майном (Мінпромполітики), а не балансоутримувач (інститут «Гипрококс»). В Акті ревізії (абз. 7 стор. 13) зазначено, що не укладення договору оренди є порушенням ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Відповідно ж до цієї статті: «Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності». Враховуючи, що у даній нормі-дефініції є визначення оренди та не міститься прав чи обов'язків, інститут «Гипрококс»не міг порушити вказану норму. Порушень інших норм з приводу не укладення договору оренди в Акті ревізії не зазначено.
Крім того, інститут «Гипрококс»звертався до Мінпромполітики з приводу укладення договору оренди, однак відповіді отримано не було, згоду на оренду Мінпромполітики не надало. У висновку на заперечення відповідач зазначив, що сума 97879,57 грн. є «упущеною вигодою». Однак, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, упущена вигода є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Враховуючи, що відповідач не зазначив, яка норма права порушена інститутом «Гипрококс», жодної упущеної вигоди з цього приводу відсутня.
Таким чином висновки відповідача щодо не нарахування та недоотримання орендної плати у розмірі 97879,57 грн., а також те, що ця сума є «упущеною вигодою»є незаконними та необґрунтованими.
На сторінці 48 акту ревізії та стор. 14-15 висновку на заперечення вказано про спричинення збитків при закупівлі продуктів харчування на суму 11744,80 грн.
Однак, на сторінці 13 Висновку на заперечення інституту «Гипрококс»скасовано висновки про поділення предмету закупівлі. У зв'язку з відсутністю порушення відсутні і збитки.
У листі Головного управління статистики по Харківській області від 11.08.2010 р. №12-25/628 зокрема зазначено, що визначені середні ціни призначені лише для розрахунків індексів цін на споживчі товари і не можуть бути використані для проведення порівнянь рівня цін в різних регіонах країни або районах окремого регіону. Середні ціни розраховуються на підставі «Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін», затверджених наказом Держкомстату України від 14 листопада 2006 р. N 519. Тому наведені в Акті ревізії «середньоринкові»ціни не можуть застосовуватися для визначення розміру збитків.
Враховуючи, що в Акті ревізії та додатках до нього відсутні посилання на інші дані про ціни, крім «середньоринкових»цін Головного управління статистики по Харківській області, висновки Акту ревізії на сторінці 48 щодо наявності збитків є необґрунтовані.
На стор. 49 Акту ревізії та стор. 16 Висновку на заперечення відображено порушення інститутом «Гипрококс»п. 5 Положення № 921 з приводу закупівлі послуг експрес-перевезень без застосування процедури тендеру.
05.01.2009 року між позивачем та ЗАТ «ДХЛ Інтернешнл Україна»був укладений договір № HRK-02/01 на закупівлю послуг експрес-перевезень.
Додатковою угодою від 01.04.2009 року було припинено договір від 05.01.2009 року № HRK-02/01 із ЗАТ «ДХЛ Інтернешнл Україна»на закупівлю послуг експрес-перевезень.
Наступні відправлення здійснювалися по мірі їх виникнення - по разовим операціям, що були окремими договорами (правочинами) та сума жодного з них не перевищувала 100 000 грн., передбаченого Положенням про закупівлю за державні кошти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України. А тому неможливо було застосовувати процедуру державних закупівель.
Тому висновки на стор. 49 Акту ревізії та стор. 16 Висновку на заперечення щодо порушення інститутом «Гипрококс»п. 5 Положення № 921 з приводу закупівлі послуг експрес-перевезень без застосування процедури тендеру не ґрунтуються на нормах законодавства та є необґрунтованими.
На стор. 49, 50 Акту ревізії та стор. 17-18 Висновку на заперечення відповідач робить висновок про порушення позивачем вимог п. 5 Положення № 921 при укладенні договору від 07.05.2009 № 02\2009 з ПП «НКЦТУ»та додаткової угоди до нього.
Так, п. 5 Положення визначає, що це Положення застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) становить не менше ніж 100 тис. гривень, а робіт - 300 тис. гривень.
07.05.2009 р. між інститутом «Гипрококс»та ПП «Науково-консалтинговий центр технологій управління»був укладений договір № 02/2009 про надання інформаційно-консультаційних послуг. Вартість послуг складає 99000 грн. На момент укладення Договору були відсутні порушення вимог п. 5 Положення № 921, оскільки сума Договору не перевищувала 100 000 грн.
В процесі виконання цього Договору через форс-мажорні обставини (структурні зміни у коксохімічній галузі, з призупиненням її розвитку у більшості країн, крім Індії, Бразилії та Китаю, де продовжувало нарощуватися виробництво коксу, що забезпечувало підвищення вірогідності отримання замовлень на розробку документації під таке виробництво) у інституту «Гипрококс»виникла потреба у зміні та розширенні сфери послуг.
У зв'язку з чим 20 червня 2009 року між сторонами було укладено додаткову угоду. Відповідно до якої розширився обсяг замовлення послуг та, відповідно, збільшилася сума цього договору до 250 000 грн.
На вказану додаткову угоду від 20.07.2009 року не поширюється Положення № 921, оскільки це не було укладення нового договору, а лише внесення змін до діючого договору.
Ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлює, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Частина 1 статті 653 ЦК України встановлює, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
У зв'язку з чим, відповідач робить висновок на стор. 49, 50 Акту ревізії та стор. 17-18 Висновку на заперечення про порушення позивачем вимог п. 5 Положення № 921 при укладенні договору від 07.05.2009 № 02\2009 з ПП «НКЦТУ»та додаткової угоди до нього є необґрунтованим та незаконним.
На сторінці 50 Акту ревізії та стор. 18, 19 Висновку на заперечення, відображено порушення п. 5 Положення № 291 при укладенні договору з ПП «АШЕНВІ».
Постанова від 17 жовтня 2008 р. N 921 «Про затвердження Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»набрала чинності 22.10.2008 р.
Договір між інститутом «Гипрококс»та ПП «АШЕНВІ»укладено 11.05.2008 року. А тому при укладенні договору від 11.05.2008 не діяло Положення № 921.
У зв'язку з чим, відсутні порушення Положення № 921 при укладенні та виконання договору з ПП «АШЕНВІ»від 11.05.2008 року.
З приводу нібито завданих збитків інституту «Гипрококс»при закупівлі експрес-перевезень в межах України на суму 133019,34 грн. та тих, що не відносяться до національної пошти на загальну суму 41899,43 грн. (стор. 51, 52 Акту ревізії, стор. 19, 20 Висновку на заперечення).
Розрахунок відповідача відображений в Акті ревізії ґрунтується на залучені невірної бази - цін за разову перевозку одного великогабаритного вантажу за перевіряємий період. Фактично ж поставки відбувалися різновантажними партіями, що визначалися разом з тарифами ціну перевезень.
Відповідно до листа ЗАТ «ДХЛ Інтернешнл Україна»№ 17/10 від 17.08.2010 року, у наданих КРУ таблиці розрахунок береться за одну великогабаритну поставку, яка не може відповідати дійсності.
Таким чином, відповідач не врахував кількість партій поставок та їх вагу. Тому не відповідає дійсності висновок відповідача про завдані збитки інституту «Гипрококс»при закупівлі експрес-перевезень в межах України на суму 133019,34 грн. та тих, що не відносяться до національної пошти на загальну суму 41899,43 грн. (стор. 51, 52 Акту, стор. 19, 20 Висновку).
На стор. 61-62 Акту ревізії встановлено втрати фінансових та матеріальних ресурсів внаслідок неефективних управлінських дій на загальну суму 189224,98 грн.
Ці втрати включають упущену вигоду при закупівлі експрес-перевезень в межах України -174918,77 грн. (стор. 51, 52 Акту, стор. 19, 20 Висновку), упущену вигоду при закупівлі товарів харчування -11744,80 грн. (сторінці 48 акту ревізії та стор. 14-15 висновку на заперечення), упущену вигоду при проведенні закупівлі паперу для плоттеру 2101,50 грн. (абз. 2, 3 стор. 43 Акту ревізії) та втрати щодо не нарахування пені у розмірі 459,91 грн.
Необґрунтованість та незаконність висновків відповідача щодо упущеної вигоди при закупівлі експрес-перевезень в межах України на 174918,77 грн. та упущеної вигоди при закупівлі товарів харчування на 11744,80 грн. описана вище.
Щодо висновку на стор. 43 Акту ревізії про упущену вигоду при проведенні закупівлі паперу для плоттеру 2101,50 грн., відповідач скасував ці висновки у висновках на заперечення.
Крім того, критерії визначення ефективності управління об'єктами державної власності затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2007 р. № 832.
Згідно з цією постановою, критерії визначення ефективності управління об'єктами державної власності встановлюються з метою оцінки ефективності виконання за звітний період центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими органами, які здійснюють управління об'єктами державної власності, обов'язків , визначених відповідно зо законодавства.
Для оцінки ефективності управління державним майном застосовуються показники, які затверджені фінансовим планом підприємства та контрактом директора інституту, укладеного з органом управління майном -Міністерством промислової політики України. Ефективність управління державним майном оцінюється по виконанню цих показників. Із року в рік вони зростають, у тому числі і у останні роки, незважаючи на фінансову кризу та стагнацію промисловості України. Очікуваний обсяг науково-технічних робіт збільшився у 2010 році у порівнянні з 2007 роком у 2 рази, з 2008 роком на 43%, валовий прибуток -відповідно на 48% і 60%, відрахування до бюджету -74,7% та у два рази, середньомісячна заробітна плата одного працюючого -у 1,9 рази та на 31,2%.
А тому висновки щодо неефективних управлінських дій позивач є необґрунтованими та незаконними.
Також суд зазначає, що у судовому засіданні представником відповідача було заявлено клопотання про закриття провадження у справі щодо скасування оскаржуваної вимоги в частині, де встановлено «ряд порушень, що викладені в акті ревізії від 13.08.2010 № 06 -12/81», встановлено що «проведеною ревізією встановлено фінансових порушень на загальну суму 1394426,22 грн., в тому числі проведення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти без організації тендерних процедур на загальну суму 1069357,40 грн. та неефективні управлінські дії на загальну суму 285003,05 грн., які не мають шляхів відшкодування».
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Ч. 1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
У відповідності до ч. 1 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Згідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Жоден нормативно-правовий акт не містить положення, щодо неможливості оскарження рішення суб'єкта владних повноважень в частині, що суперечить законодавству та порушує права позивача. Необґрунтоване та незаконне визначення в оскаржуваній вимозі, що обов'язкова до виконання, про порушення з боку позивача є порушенням ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Посилання ж відповідача на п. 6.2 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 є необґрунтованим, оскільки ці роз'яснення не мають обов'язкової сили, прийняті до прийняття Кодексу адміністративного судочинства та не містять положення про неможливість оскарження вимоги.
На підставі вищезазначеного суд вважає, що вимога позивача про визнання незаконною та скасування вимогу в частині де встановлено «ряд порушень, що викладені в акті ревізії від 13.08.2010 № 06 -12/81», встановлено що «проведеною ревізією встановлено фінансових порушень на загальну суму 1394426,22 грн., в тому числі проведення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти без організації тендерних процедур на загальну суму 1069357,40 грн. та неефективні управлінські дії на загальну суму 285003,05 грн., які не мають шляхів відшкодування»підлягає задоволенню.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, державні органи та їх посадові особи мають діяти у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 15 зазначеного Закону законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона по справі повинна доказати ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.
Відповідно ч. 2 до ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З урахуванням наведеного, суд вважає позов законним і обґрунтованим, та таким що підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186 , 254Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості "Гипрококс" до Контрольно-ревізійного управління в Харківській області про визнання незаконною та скасування вимоги - задовольнити в повному обсязі.
Визнати незаконною та скасувати вимогу від 22.09.2010 року №06-21/8715 Контрольно-ревізійного управління в Харківській області адресовану Державному інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості "Гипрококс" про усунення виявлених ревізією порушень законодавства з фінансових питань в частині де встановлено "ряд порушень, що викладені в акті ревізії від 13.08.2010 року №06-12/81", встановлено що проведеною ревізією встановлено фінансових порушень на загальну суму 1394426,22 грн., в тому числі проведення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти без організації тендерних процедур на загальну суму 1069357,40 грн. та неефективні управлінські дії на загальну суму 285003, 05 грн., які не мають шляхів відшкодування" та в частині вимоги щодо стягнення з винних осіб нестачу матеріальних цінностей на загальну суму 34591,30 грн., в порядку та розмірах встановлених ст.ст. 130-136 КЗпП України, постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року №116, з яких згідно порядку, визначеному вказаною постановою, перерахувати в дохід Державного бюджету 18040,44 грн., КБК 21080600, р/р 31119102700004. < Текст > < Сума задоволення > < Текст >
Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлено 21 вересня 2011 року.
Суддя І.С.Чалий