07 вересня 2011 р. № 2-а- 6583/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бабаєва А.І.
судді Бідонько А.В.
судді Котеньова О.Г.
при секретарі судового засідання Свіргун О.О.
за участі:
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2 (довіреність від 07.09.2011 року)
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом громадянина Киргизстану ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Громадянин Киргизстану ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 120-11 від 16.02.2011 року Державного комітету України у справах національностей та релігій про відмову в наданні статусу біженця гр. ОСОБА_1;
- зобов'язати Державний комітет України у справах національностей та релігій переглянути рішення про відмову в наданні статусу біженця гр. ОСОБА_1 з врахуванням всієї наявної інформації.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він маючи побоювання стати жертвою переслідувань через свою національну приналежність, залишив Киргизстан та прибув 29.06.2010 року до України, де подав до міграційних органів заяву про надання йому статусу біженця. Проте, 28.02.2011 року він отримав повідомлення управління міграційної служби у Харківській області про відмову в наданні статусу біженця № 17-01-04-15 на підставі рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 120-11 від 16.02.2011 року. Відмову позивач вважає незаконною оскільки перевірка інформації, наданої ОСОБА_1 під час звернення до управління міграційної служби у Харківській області проводилася вкрай поверхово та упереджено, а також, відповідач взагалі не аналізував інформацію про обставини його життя у Киргизстані, а тому рішення відповідача піддає ризику його життя.
В судове засідання позивач та представник позивача прибули, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Відповідач, Державний комітет України у справах національностей та релігій, проти позову заперечував. В обґрунтування заперечень зазначив, що заяву ОСОБА_1 подав до органу міграційної служби 25.10.2010 року, в якій просив надати йому статус біженця, оскільки в Киргизстані його життю загрожувала небезпека через червневі події 2010 року у Киргизстані. Свої побоювання позивач пов'язав з тим, що ситуація у Киргизстані є нестабільною, що його будинок спалено, здійснюються незаконні арешти узбеків. До заяви позивач не надав жодного доказу та конкретного факту відповідно до Закону України "Про біженців", які б обґрунтували його побоювання стати жертвою переслідувань через свою національну приналежність.
Відповідно до позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Аналіз матеріалів особової справи ОСОБА_1 показав, що посилання позивача на можливість бути жертвою переслідування в країні громадянської належності, реального підґрунтя не мають, отже, підстави для скасування, зазначеного вище, рішення відсутні. На підставі викладеного відповідач просить в задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, надав клопотання про слухання справи за відсутності представника.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в Киргизстані, м. Ош та постійно там мешкав. Позивач за національністю узбек, має середньо-спеціальну освіту: за фахом технік електрик. У позивача є дружина, два сини та матір, які мешкають з ним у м. Харкові у найманому житлі. На теперішній час в Киргизстані мешкають його родичі.
20.03.2006 року ОСОБА_1 легально перетнув державний кордон України та прибув до м. Харкова, в перший раз в Україну він приїхав у 2005 році, періодично виїжджаючи в Киргизстан, останній раз 28.06.2010 року
25 жовтня 2010 року ОСОБА_1 подав до органу міграційної служби заяву, якій просив надати йому статус біженця, оскільки в Киргизстані його життю загрожувала небезпека через червневі події 2010 року у Киргизстані. Свої побоювання позивач пов'язав з тим, що ситуація у Киргизстані є нестабільною, що його будинок спалено, здійснюються незаконні арешти узбеків.
Наказом управління міграційної служби в Харківській області від 15.11.2010 року № 255-о було вирішено прийняти до розгляду заяву позивача для вирішення питання про надання статусу біженця.
28.02.2011 року було надіслано на ім'я позивача повідомлення про відмову в наданні статусу біженця № 17-01-04-15.
Державним комітетом України у справах національностей та релігій з аналізу матеріалів по країні походження позивача встановлено наступне.
За оцінкою антикризового плану, прийнятого в серпні 2010 року, очікувалось зниження ВВП на 5,4%, проти прогнозованого на початок року зростання у 5,5%. Загальне падіння виробництва складе більше 5%, спад у сфері послуг - 10,9%, інфляція очікується на рівні 10,3%, дефіцит бюджету виросте з 269 до 619 мільйонів доларів і складе 13,5% ВВП.
Характеризуючи обстановку в країні, влада республіки відзначила, що після конфлікту в критичному стані перебувають системи життєзабезпечення в потерпілих від безладдя регіонах, включаючи виробничу, транспортну й енергетичну інфраструктури. Населення районів, де відбулися міжетнічні зіткнення, випробовує гостру потребу в продовольстві, медикаментах і інших предметах першої необхідності.
Влада Киргизії констатує, що найбільші побоювання пов'язані з очікуваним різким погіршенням добробуту громадян. Втрата джерел доходів, втрата даху над головою, доступу до базових соціальних інфраструктурних об'єктів, особливо різко погіршить добробут громадян на півдні республіки.
За офіційними даними, Киргизія є найбіднішою країною на пострадянському просторі. За межею бідності живе порядку 30% населення, рівень безробіття перевищує 18%.
В жовтні 2010 року в Киргизстане стала до роботи міжнародна комісія по вивченню фактів і причин міжетнічних зіткнень на півдні країни в червні поточного року. Координатором експертної групи є Парламентська Асамблея ОБСЄ по Центральній Азії.
10 жовтня 2010 року в країні відбулись парламентські вибори, в яких брали участь 29 політичних партій. Міжнародні спостерігачі відзначили, що виборці отримали справжній вибір, а кампанія проходила в атмосфері змагання та миру, не дивлячись на події червня 2010 року. Проблемною була участь у виборах людей, що втратили своє майно під час червневих погромів, багато хто з мешканців південних областей, що втратили документи, не зуміли отримати нові паспорти (в Ошській області більш ніж 3 тисячі осіб). Особлива увага ОБСЄ була спрямована на участь у виборах узбеків. За даними організації, багато партій включили по троє узбеків як кандидатів в депутати від своїх партій, чотири партії (Республіканська народна партія Киргизстану, «Ар-Наміс», Соціал-демократична партія і партія співпраця») орієнтовані на узбецьке населення країни. У відповідності до вимог виборчого законодавства етнічні меншини, включаючи узбецьких лідерів, зайняли сильні позиції в партійних списках.
За даними міжнародних організацій через півроку після етнічного насилля в Ош та Джалал - Абад південна Киргизія залишається порівняно спокійною. Напруження перейшло до залів судових засідань, де обвинувачені перебувають під судом у досить ворожнечому середовищі. Етнічні киргизи та узбеки опинилися на протилежних сторонах в залі суду, кожна сторона вважає себе жертвами насилля в червні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ніколи не перебував членом жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації, до інцидентів із застосуванням фізичного насилля, пов'язаних з расовою, національною, релігійною належністю чи політичними поглядами причетним не був. Позивача ніхто, ніколи не переслідував, особисто до нього арештів, затримань, не людського поводження, дискримінації не учинялось.
Відповідно до Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
У відповідності до абзацу 7 статті 11 Закону України "Про біженців" до заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.
Документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків щодо позивача, які б відповідали вимогам абзацу другого статті 1 Закону України “Про біженців” позивачем Державному комітету України у справах національностей та релігій надано не було.
Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону України "Про біженців" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Тобто, посилання на страх стати жертвою переслідування в країні його громадянської належності є не підтвердженими.
Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Позивач не довів, що його особисто будуть переслідувати в Киргизстані за ознаками передбаченими Законом України "Про біженців" та Конвенцією про статус біженця 1951 року.
Відповідно до п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Позивач таких свідчень не надав.
Відповідно до ст. 1 ч. б ст. 12 Закону України “Про біженців” рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто у разі встановлення відсутності у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, який перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань.
Відповідно до ст. 6 та ст. 16 Закону України "Про біженців" Державний комітет України у справах національностей та релігій розглядає скаргу та особову справу особи і лише у випадку, коли рішення органу міграційної служби було прийнято з порушенням законодавства про біженців, скасовує його. Тобто, Держкомнацрелігій України, відхиляючи скаргу позивача, підтверджує законність та правомірність виданого наказу органом міграційної служби.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення відповідача, що є правовою підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 163, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову громадянина Киргизстану ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя Бабаєв А.І.
Суддя Бідонько А.В.
Суддя Котеньов О.Г.
Повний текст постанови виготовлений 12.09.2011 року.