Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
26 липня 2011 р. № 2а- 65/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.В.,
суддів - Сліденка А.В., Волкової Л.М.
при секретарі судового засідання - Кузьменко Ю.В.
за участю:
представника позивача - Євглевського В.О.
представника відповідача - Зібрової О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом
Приватного підприємства "Альтаріс"
до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області
прозобов'язання вчинити певні дії
Приватне підприємство «Альтаріс»(надалі позивач), звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення -рішення відповідача -Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області, від 14.07.2010 року № 0000262301/0, від 14.07.2010 року № 0000272301/0, від 17.09.2010 року № 0000262301/1, від 17.09.2010 року № 0000272301/1, від 30.11.2010 року № 0000262301/2, від 30.11.2010 року № 0000272301/2.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що викладені в акті від 07.07.2010р. №925/23-35787685 висновки податкового органу є помилковими. Акт перевірки за своїм текстом є тільки переліком окремих статей та норм законодавства без відповідного посилання на господарську діяльність саме ПП «Альтаріс». Немає тієї сукупності доказової бази, як дослідження обставин договору, грошових відносин, переходу права власності та ТМЦ. Реальності виконання договору в часі та просторі, виробничої можливості виконати зобов'язання за договором. дослідження питання економічної доцільності, тощо. З аналізу акту перевірки вбачається спроба фахівців ДПІ встановити факти господарських взаємовідносин між ФОП ОСОБА_3 та ПП «Корн -Сервіс». Крім того, в основу прийняття оскаржених податкових повідомлень -рішень покладено акт ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова від 23.04.10р. № 1449/17-211/2929221763, відповідно до якого нібито визначено нікчемність угод між ФОП ОСОБА_3 та ПП «Альтаріс». Проте, дані висновки спростовується реальними діями, відображеними в бухгалтерській, договірній та банківській документації підприємства. Так, факт того, що підприємство придбавало у ФОП ОСОБА_3 товарно-матеріальні цінності підтверджується договором, нікчемність якого не визнана ні законом, ні судом, розхідними накладними, банківськими виписками, згідно яких підприємство перерахувало кошти ФОП ОСОБА_3 за отриманий товар. Крім того, реальність даної угоди підтверджується тим, що підприємство реалізовувало придбані у ФОП ОСОБА_3 товарно-матеріальні цінності іншим суб'єктам підприємницької діяльності, що і підтверджується договорами купівлі-продажу, копії яких надані до позовній заяви. Передача товару за договорами відображена в розхідних накладних, також позивач зазначає, що грошові кошти по договорам передавались в безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками. Окрім того, позивач стверджує, що вищеназвані документи не були витребувані податковим органом, який проводив планову виїзну перевірку, та не були предметом дослідження при проведенні цієї перевірки, що потягло за собою не правильність висновків, зроблених посадовими особами податкового органу. За таких підстав, позивач вважає, що висновки Акту перевірки позбавлені правового обґрунтування, та на їх підтвердження не було надано відповідних доказів.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.
Відповідач -Вовчанська міжрайонна державна податкова інспекція у Харківській області позовні вимоги не визнав.
У письмових запереченнях на позов вказав, що суми донарахованих податків та застосованих до ПП «Альтаріс»штрафних (фінансових) санкцій згідно оскаржуваних позивачем податкових повідомлень -рішень є цілком правомірним та повністю узгоджується з приписами діючого законодавства. Так, плановою виїзною перевіркою позивача з питань дотримання останнім вимог податкового законодавства за період з 24.01.09р. по 31.03.10р., результати якої оформлені Актом від 07.07.2010р. №925/23-35787685, що ПП «Альтаріс»з ФОП ОСОБА_3 укладено угоду від 01.06.09р. № 01/06-09 на придбання товару (запасних частин). На виконання умов угоди ФОП ОСОБА_3 було відвантажено ПП «Альтаріс»товар (запасні частини). В той же час, ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова було проведено перевірку ФОП ОСОБА_3, за результатами якої встановлено нікчемність вказаної угоди, укладеної між ФОП ОСОБА_3 та ПП «Альтаріс». В свою чергу, в ході перевірки ПП «Альтаріс»було встановлено, що витрати ПП «Альтаріс»по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3 були понесені за нікчемними угодами, які в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків підприємством, ПП «Альтаріс»безпідставно віднесено до складу валових витрат, витрати, пов'язані з придбанням товарно -матеріальних цінностей (запасних частин) отриманих від ФОП ОСОБА_3
На підставі використаних документів та баз даних ДПС, в ході проведення перевірки встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди покупцям підприємства та далі по ланцюгу постачання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, з використанням контрагентів, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, встановити реальність та товарність здійснених операцій по поставці товарів підприємством за перевіряємий період на адресу покупців не має можливості, що свідчить про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій перевіряємим підприємством та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства.
Встановлені обставини доводять неможливість реального виконання зобов'язань сторонами за укладеними договорами, що вказує на не недотримання позивачем положень ст. 203 ЦК України.
У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що висновки, викладені в акті перевірки від 07.07.2010р. №925/23-35787685 є обгрунтованими, а оскаржені податкове повідомлення -рішення цілком правомірні.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:
За матеріалами справи, позивач -Приватне підприємство «Альтаріс»пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання -юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом 35787685, на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) знаходиться у Вовчанській міжрайонній державній податковій інспекції у Харківській області з 24.07.2009 року, № 7032.
Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому перелічені обставини перед судом не доказуються.
З 11.06.2010р. по 02.07.2010 р. Вовчанська МДПІ у Харківській області була проведена планова виїзна перевірка позивача -ПП «Альтаріс»з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 24.01.2009 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 24.01.2009 року по 31.03.2010 року.
Результати проведеної перевірки оформлені актом від 07.07.2010р. №925/23-35787685.
14.07.2010 р. з посиланням на зазначений акт Вовчанською МДПІ у Харківській області були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000262301/0, яким підприємству ПП «Альтаріс»визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 164070, 00грн., та № 0000272301/0, яким підприємству ПП «Альтаріс»визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 164070, 00грн.
Вказані рішення податкової інспекції були оскаржені позивачем в адміністративному порядку.
За наслідками розгляду скарг підприємства податковою були прийняті податкові повідомлення -рішення від 17.09.2010 року № 0000262301/1 та № 0000272301/1, від 30.11.2010 року № 0000262301/2 та № 0000272301/2.
Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень -рішень слугували відображені в акті від 07.07.2010р. №925/23-35787685 висновки суб'єкта владних повноважень про порушення ПП «Альтаріс»вимог:
- ч.1 ст.203 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обоумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Альтаріс»та ФОП ОСОБА_3 та ПП «Корн - Сервіс»;
- п.п. 4.1.1 п. 4 ст. 4, пп. 5.1. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 11.3 ст. 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого підприємством занижено скоригований валовий дохід за 4 квартал 2009 року в сумі 3684 грн., та завищені скориговані валові витрати за 3 квартал 2009р. в сумі 317146 грн., за 4 квартал 2009р. в сумі 159605 грн., в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за 2009р. в сумі 120109 грн., в т.ч. за 3 квартал 2009р. в сумі 79286 грн., за 4 квартал 2009р. в сумі 40823 грн.;
- пп. 7.4.1., п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого підприємством завищено податковий кредит в сумі 95350 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість, який пыдлягаэ сплаті до бюджету у загальній сумі 95350 грн., в т.ч. за липень 2009р. в сумі 185341 грн., за серпень 2009р. в сумі 20591 грн., за вересень 2009р. в сумі 24307 грн., за жовтень 2009р. в сумі 14761 грн., за листопад 2009р. в сумі 10099 грн., за грудень 2009р. в сумі 7061 грн. та 95350 грн.
Перевіряючи юридичну та фактичну обгрунтованість вказаного висновку відповідача і винесеного на підставі такого висновку спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного:
З наявних у справі документів вбачається, що господарські взаємовідносини між ПП «Алтаріс»та ФОП ОСОБА_3 у перевіряємому періоді відбувались на підставі договору № 01/06-09 від 01.06.2009р., згідно якого ПП «Альтаріс»придбавав у ФОП ОСОБА_3 товарно -матеріальні цінності. З ПП «Корн- Сервіс»ПП «Альтаріс»взагалі не мав будь -яких господарських відносин.
Оглянувши долучені до справи копії первинних документів, що були складені з посиланням на вказаний правочин, суд відзначає, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження чи інших недоліків, які згідно з п.п.7.2.1 і п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України “Про ПДВ”, ч.2 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Обставини понесення позивачем витрат за переліченими договорами податковим органом визнані та підтверджені матеріалами справи.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумцію правомірності правочину, а саме, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Вивчивши зміст акту перевірки, суд дійшов висновку, що ДПІ не спростовано презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів. Так, відповідно до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, а згідно з ч.1 ст.228 згаданого кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідач не надав до суду жодних доказів прийняття компетентною особою за актом перевірки діяльності ПП «Альтаріс»рішення про порушення кримінальної справи, наявність якого згідно зі ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України є обов'язковою в разі вчинення посадовими особами позивача кримінально-караного діяння у сфері оподаткування.
Перевіряючи обгрунтованість судження ДПІ про нікчемність правочину, укладеного між позивачем, ПП «Альтаріс»та ФОП ОСОБА_3, суд вважає за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”(далі за текстом -Постанова Пленуму ВСУ №9). В силу положень п.18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).
З огляду на викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень висновок відповідача про нікчемність правочинів з мотивів безпідставного виписування податкових накладних на продаж товарів (робіт, послуг) на адресу позивача -ПП «Альтаріс»слід визнати необґрунтованим, так як показники документів обов'язкової податкової звітності ПП «Альтаріс»не містять фактичних даних, які б показували на наявність у останнього наміру незаконно заволодіти майном держави.
В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними в акті фактами діяльності ПП «Альтаріс»за ознаками складу злочину, передбаченого ст.191 КК України або ст.212 КК України, хоча саме діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною перелічених злочинів.
Окрім того, суд бере до уваги, що при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не враховані приписи ч.3 ст.228 ЦК України, спірні правочини не оскаржені в судовому порядку, до суду не подано таких, що набули законної сили судових актів про визнання спірних правочинів недійсними.
З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірного правочину суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України “Про податок на додану вартість”позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість.
За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.
Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про виконання зобов'язань між позивачем, ПП «Альтаріс»та його контрагентами. Доказів того, що ці зобов'язання залишились невиконаними, що завдає шкоди інтересам Держави у сфері оподаткування, відповідач до суду не надав. Відповідач також не подав до суду жодних доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності платників податків.
Таким чином, суд робить висновок, що судження відповідача про нікчемність правочинів є помилковим, оскільки базується лише на особистих припущеннях фахівців податкового органу без урахування всіх обставин та документів, наданих для перевірки, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Закону України "Про ПДВ", судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нікчемність правочинів без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.
Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарськоїдіяльноситів платника податку протягом звітного полдаткового періоду, атакож від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 7.5 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: 7.5.1. дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 даного Закону України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.
Згідно п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Приписами пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно п.п. 4.1.1 п. 4 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає: (п. 4.1.1.) загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).
Відповідно до пп. 5.1. п. 5.3.9 ст. 5 вказаного вище Закону, не включаються до складу валових витрат витрати на: виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході розгляду справи, відповідач не довів правомірності та обґрунтованості судження про нікчемність спірних правочинів, а оскільки цей мотив був єдиною підставою для висновку про порушення платником податків п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, п.п. 4.1.1 п. 4 ст. 4, пп. 5.1. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, та винесення спірних податкових повідомлень -рішень, слід дійти висновку про недоведеність матеріалами справи факту порушення ПП «Альтаріс»положень наведених норм закону.
За таких обставин, позов слід задовольнити.
Розподіл судових витрат по справі належить здійснити за правилами ч.1 ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Приватного підприємства "Альтаріс" до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення - рішення Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області від 14.07.2010 року № 0000262301/0, від 14.07.2010 року № 0000272301/0, від 17.09.2010 року № 0000262301/1, від 17.09.2010 року № 0000272301/1, від 30.11.2010 року № 0000262301/2, від 30.11.2010 року № 0000272301/2.
Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. З , ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні -з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови буде виготовлено 1 серпня 2011 року.
Головуючий Суддя Панченко О.В.
Судді Сліденко А.В.
Волкова Л.М.