Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
м.Харків
08 вересня 2011 р. №2а- 6946/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Мар'єнко Л.М.
при секретарі судового засідання - Макогон Н.О.
за участю сторін: представника позивача - Мажара С.В.,
представника відповідача - Шепітько Ю.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватної фірми "СТЦ-Істок" до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач, Приватна фірма "СТЦ-Істок", звернувся до суду з позовом до ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова, в якому просив скасувати повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівського району м.Харкова №0000132340 від 19.05.2011 року, №0000142340 від 19.05.2011 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень є акт документальної невиїзної перевірки від 05.05.2011 року №540/23-405/24341160, за висновками якого встановлено порушення ст.4, п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено ПДВ за на суму 25600,00 грн. та п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - заниження податку на прибуток на суму 32000,00 грн. Позивач зазначив, що відповідач зробив вказані висновки, покладаючись на висновки перевірки ДПІ у м.Херсоні щодо ПП "Стилет-Юг" (акт перевірки №614/23-2/37048886 від 09.05.2011 року), в якому зазначено, що всі угоди ПП "Стилет-Юг" із своїми постачальниками (в тому числі позивачем) є нікчемними, в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки від 05.05.2011 року №540/23-405/24341160 та вважає неправомірним донарахування ПДВ та податку на прибуток на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки бухгалтерський та податковий облік підприємства здійснювався без порушень цивільного, господарського законодавства України, вимог Закону України “Про податок на додану вартість”, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Укладена позивачем угода з ПП "Стилет-Юг" є дійсною, спрямована на реальне встановлення між сторонами цивільних прав та обов'язків, за яким відбулося фактичне отримання товарів (послуг), проведення розрахунків.
В судовому засіданні представник позивача - Мажара С.В. підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на наведені у додаткових письмових поясненнях та у позові обставинах.
Представник відповідача - Шепітько Ю.Г. у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на висновки актів перевірки позивача та його контрагента ПП "Стилет-Юг".
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що Приватна фірма "СТЦ-Істок" зареєстрована виконавчим комітетом Харківської міської ради 11.07.1996 року (т.1 а.с.117), видами діяльності за КВЕД - роздрібна торгівля іншими товарами для дому, роздрібна торгівля офісною технікою та устаткуванням, інша поліграфічна діяльність, ремонт радіотелевізійної аудіо- та відеоапаратури, монтаж та установлення контрольно-вимірювальних приладів, ремонт та технічне обслуговування контрольно-вимірювальних приладів (т.1 а.с.118), перебуває на обліку у ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова з 18.07.1996 року №651 (т.1 а.с.120), є платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва №100303989 НБ №457446 від 18.07.1997 року (т.1 а.с.121).
Фахівцями Державної податкової інспекції Комінтернівського району м.Харкова проведена позапланова документальна виїзна перевірка ПФ "СТЦ-Істок" (код 24341160) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.08 р. по 31.12.10 р.
За результатами перевірки складений акт від 05.05.2011 року №540/23-405/24341160 (т.1 а.с.8-43), за висновками якого встановлено порушення п.п.3.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в частині заниження ПДВ на суму 25600,00 грн., п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині заниження податку на прибуток на суму 32000,00 грн.
На підставі акту перевірки від 05.05.2011 року №540/23-405/24341160 ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова винесено податкове повідомлення-рішення №0000132340 від 19.05.2011 року (т.1 а.с.86), яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток 40000,00 грн., в т.ч. 32000,00 грн. - основний платіж, 8000,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000142340 від 19.05.2011 року (т.1 а.с.85), яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 32000,00 грн., з них 25600,00 грн. - за основним платежем, 6400,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суд зазначає, що відповідно до п.п.1, 3 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Підставою для проведення перевірки в акті перевірки відповідачем визначено п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється у разі, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
При цьому, як вбачається з наданої копії наказу начальника ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 11.04.2011 року № 370 (т. 1 а.с. 102), копії направлення на перевірку від 11.04.2011 року № 172 (т. 1 а.с. 103), у зазначених документах також підставою для проведення перевірки визначено п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України.
Проте відповідачем не надано суду доказів того, що позивачу до проведення перевірки органом державної податкової служби направлено письмовий запит, на який позивач не надав протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту пояснення та їх документальне підтвердження.
Як вбачається з листа заступника начальника ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 21.06.2011 року № 10377/10/15-415 та копії поштового конверту (т. 1 а.с. 104-105), такий запит щодо надання документів на підтвердження факту взаємовідносин за період жовтень-грудень 2010 року з контрагентом ПП «Стилет-Юг»направлено позивачу лише після проведення перевірки, винесення оспорюваних податкових повідомлень-рішень та звернення позивача до суду щодо їх оскарження -21.06.2011 року.
Наведені порушення процедури проведення позапланової документальної перевірки свідчать про відсутність у відповідача підстав для проведення позапланової документальної перевірки позивача.
Щодо суті виявлених перевіркою порушень, з акту перевірки вбачається, що висновки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова ґрунтуються на результатах перевірки контрагента позивача - ПП "Стилет Юг", які містяться в акті перевірки ДПІ у м.Херсоні від 09.03.11 р. № 614/23-2/37048886. У вказаному акті перевірки визначено порушення ПП "Стилет Юг" ч.1, ч.5 ст.203, ч.1, ч.2 ст.215, ст.626, ч.1 ст.628, ст.629, ст.655, ст.656, ст.658, ст.662, ч.2 ст.689, ч.2 ст.712 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, по правочинах, здійснених ПП "Стилет Юг" за вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року з постачальниками та покупцями. Також ДПІ зазначено, що податковий кредит, сформований за рахунок контрагентів-постачальників та відповідні дані, наведені у деклараціях з ПДВ за період - вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року (з урахуванням уточнюючих розрахунків), про обсяги придбання та як наслідок про обсяги продажу (а отже і про задекларовані податковий кредит та зобов"язання) є недійсним. Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року, які підпадають під визначення ст.3, ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість".
Відповідач ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова в акті перевірки зазначив, що за період з 01.04.2008 р. по 31.12.2010 р. ПФ "СТЦ-Істок" задекларовано податок на прибуток у сумі 382068,00 грн. Перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 01.04.2008 р. по 31.12.2010 р. встановлено його заниження у 4-му кварталі на загальну суму 3200,00 грн. у зв'язку з віднесенням ПФ "СТЦ-Істок" до складу валових витрат, витрати пов'язані з придбанням послуг у ПП "Стилет Юг" (код 37048886) на загальну суму 128000,00 грн. у 4-му кварталі 2010 року, по угодах визнаних нікчемними актом перевірки ПП "Стилет Юг" від 09.03.11 р. №614/23-2/37048886, що в силу ст.216 ЦК не створює юридичних наслідків, віднесення підприємствами таких витрат до складу валових суперечить вимогам п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Також, за період з 01.04.2008 р. по 31.12.2010 р. ПФ "СТЦ-Істок" задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 2305132,00 грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за вказаний період встановлено його завищення на загальну суму 25600,00 грн., тобто заниження ПДВ на суму 25600,00 грн. у зв'язку з віднесенням позивачем до складу податкового кредиту суми у жовтні 2010 р. суму ПДВ - 12000,00 грн., листопаді 2010 р. - ПДВ 10000,00 грн., грудні 2010 р. - ПДВ 3600,00 грн. по податкових накладних, виписаних ПП "Стилет Юг" у зв'язку з придбанням послуг, по угодах визнаних нікчемними актом перевірки від 09.03.11 р. №614/23-2/37048886, що в силу ст.216 ЦК не створює юридичних наслідків, віднесення підприємствами таких витрат до складу валових суперечить вимогам п.п.3.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Проте суд не погоджується з висновками, зазначеними в акті перевірки ПФ "СТЦ-Істок", виходячи з наступного.
З акту перевірки встановлено, що позивач у перевіряємому періоді здійснював сервісне обслуговування РРО на торгівельних підприємствах та ремонтні роботи вимірювальної техніки та РРО.
Позивачем надано до матеріалів справи договори, виписки з банку та рахунки по оплаті щодо надання послуг позивачем ПФ "СТЦ-Істок" сервісно-технічного обслуговування юридичним особам ТОВ "Кисет" та СУАП "Європоль" ТОВ.
З пояснень представника позивача, наданих у судовому засіданні, встановлено, що при наявності великої кількості замовлень на ремонт обладнання, позивач залучав до проведення ремонтних робіт працівників ПП "Стилет Юг", що підтверджує реальність надання послуг за договором №97 від 01.10.2010 року.
Так, з аналізу первинних документів вбачається, що між ПФ "СТЦ-Істок" як замовником та як виконавцем укладено договір №97 від 01.10.2010 року (т.1 а.с.78), згідно умов якого ПФ "СТЦ-Істок" доручає виконавцю ПП "Стилет Юг" виконати ремонт ваговимірювального та торгівельного обладнання. Пунктом 2.1 вказаного договору встановлено, що замовник сплачує на розрахунковий рахунок виконавця суму вказану в розрахунку-фактурі або в акті виконаних робіт.
Факт виконання та оплати робіт по ремонту ваговимірювального та торгівельного обладнання підтверджено податковими накладними №1289 від 27.12.2010 року на загальну суму 21600,00 грн., в т.ч. ПДВ 3600,00 грн. (т.1 а.с.80), №1047 від 26.11.2010 року на загальну суму 60000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10000,00 грн. (т.1 а.с.82), №188 від 25.10.2010 року на загальну суму 72000,00 грн. в т.ч. 12000,00 грн. (т.1 а.с.84), актами здачі-прийняття робіт (т.1 а.с.79, 81, 83), актами прийому-передачі матеріальних цінностей, які підлягають ремонту, від ПФ "СТЦ-Істок" до ПП "Стилет Юг" (т.1 а.с.134-157), специфікаціями щодо вартості робіт (т.2 а.с.19-21), актами прийому-передачі матеріальних цінностей після ремонту, від ПП "Стилет Юг" до ПФ "СТЦ-Істок" (т.2 а.с.34-57), посвідченнями про відрядження працівників ПП "Стилет Юг" до м. Харкова для доставки комплектуючих деталей (т.2 а.с.28-33). Зазначені роботи вчинені на підставі договору №97 від 01.10.2010 року, листів-замовлень (т.2 а.с.22-24) та рахунків-фактур (т.2 а.с.25-27).
Суму податку на додану вартість за договором №97 від 01.10.2010 року у жовтні 2010 р. суму ПДВ - 12000,00 грн., листопаді 2010 р. - ПДВ 10000,00 грн., грудні 2010 р. - ПДВ 3600,00 грн. по податкових накладних виписаних ПП "Стилет Юг" включено до складу податкового кредиту ПФ "СТЦ-Істок", також позивачем віднесено до складу валових витрат, посилаючись на вказаний договір, у 4-му кварталі суму в розмірі 3200,00 грн.
Таким чином, позивачем до суду надано належні та достатні докази того, що господарські операції фактично відбулися, у позивача виникло право на віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, отриманих від ПП "Стилет Юг".
Позивачем до матеріалів справи надано первинні документи, які опосередковують надання виконавцем - ПП "Стилет Юг" послуг за договором №97 від 01.10.2010 року, що підписані сторонами та скріплені печатками, які відповідно до умов договору визначають вартість наданих послуг та фіксують факт надання послуг якісно та в повному обсязі.
Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Згідно з п.1.32 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Абзацом 4 п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до ст.3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку податку на прибуток не встановлюють особливих вимог до первинних документів і облікових регістрів, що повинні використовуватися при обчисленні даного податку, тому відповідними документами податкового обліку вважаються бухгалтерські документи і регістри обліку, складені належним чином.
Відповідно до ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Крім того, у п.5.3 - п.5.8 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” містяться певні обмеження чи є пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових витрат. В пунктах 5.3 - 5.8 вказаного Закону відсутні норми, які б визначали неможливість віднесення до складу валових витрат вартості послуг по ремонту обладнання.
Пунктом 5.11 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Також суд зазначає, що угода, укладена між позивачем як замовником та ПП "Стилет Юг" як виконавцем про надання послуг №97 від 01.10.2010 р. є чинною та не визнана в установленому порядку недійсною.
Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” не містить значення терміну “послуга”. Згідно з ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України послуга споживається замовником в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем.
Суд, аналізуючи вищезазначені положення нормативно-правових актів, приходить до висновку, що необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання послуги до складу валових витрат є наявність зв'язку послуги з господарською діяльністю підприємства. Придбання такої послуги повинно бути складовою частиною діяльності особи, що направлена на отримання доходу.
Відповідно до довідки АА №319649 - видами діяльності за КВЕД позивача - роздрібна торгівля іншими товарами для дому, роздрібна торгівля офісною технікою та устаткуванням, інша поліграфічна діяльність, ремонт радіотелевізійної аудіо- та відеоапаратури, монтаж та установлення контрольно-вимірювальних приладів, ремонт та технічне обслуговування контрольно-вимірювальних приладів (т.1 а.с.118)
Мета та предмет діяльності ПФ "СТЦ-Істок" визначені Статутом (т.1 а.с. 110-116).
Таким чином, судом встановлено, що надання послуг ПП "Стилет Юг" позивачу по ремонту торгівельного обладнання та ваговимірювального обладнання дозволило позивачу вчасно надавати послуги іншим контрагентам та виконувати зобов'язання щодо сервісного обслуговування РРО.
Відповідачем у відповідності до вимог ст. 71 КАС України не надано доказів того, що вказані первинні документи містять недостовірні відомості або визнані недійсними.
На підставі зазначеного вище, з врахуванням порядку відображення в податковому обліку суб'єкта підприємницької діяльності з податку на прибуток підприємств витрат на придбання послуг для використання у власній господарській діяльності, судом встановлено правомірність віднесення витрат на придбання послуг по ремонту обладнання у 4-му кварталі 2010 року у сумі 3200,00 грн. до складу валових витрат позивача на підставі первинних документів, зокрема, договору про надання послуг, актів виконаних робіт, рахунку щодо оплати виконаних робіт, податкових накладних.
Щодо правомірності нарахування податкового кредиту судом встановлено наступне.
Правовідносини щодо формування податкового кредиту по податку на додану вартість врегульовано Законом України “Про податок на додану вартість”, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно абз. 3 пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Пунктом 1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з законом про податок на додану вартість.
Вказаним Законом передбачений порядок формування податкового кредиту платника податку. Так, згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 даного закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.7.5 ст.7 цього закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Також п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
На момент здійснення господарських операцій та на момент перевірки контрагент позивача ПП "Стилет Юг" перебував в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, був платником податку на додану вартість, зареєстрованим відповідно до ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість".
Статус позивача як платника ПДВ підтверджується доданими до матеріалів справи доказами і не заперечувався відповідачем, ні в акті перевірки, ні в ході судового засідання.
Відповідач не заперечував та не спростував той факт, що податкові накладні, виписані контрагентом позивача, відповідають вимогам п.п. 7.2.1, п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037.
Відповідно до абз. 1 п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.
Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до абз. 1 п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно п.п. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Абзацами 1, 2 підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Таким чином, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.
Судом встановлено, що позивач на момент здійснення перевірки мав належним чином оформлені податкові накладні, що підтверджують розмір податкового кредиту, відображений в декларації з податку на додану вартість у 4-му кварталі 2010 року, реальність здійснення господарських операцій підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, у позивача виникло право на віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ у 4-му кварталі 2010 року сум ПДВ на підставі податкових накладних, отриманих від ПП "Стилет Юг" - №1289 від 27.12.2010 року на загальну суму 21600,00 грн., в т.ч. ПДВ 3600,00 грн. (т.1 а.с.80), №1047 від 26.11.2010 року на загальну суму 60000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10000,00 грн. (т.1 а.с.82), №188 від 25.10.2010 року на загальну суму 72000,00 грн. в т.ч. 12000,00 грн. (т.1 а.с.84).
З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому контрагентом - ПП "Стилет Юг". Із зазначеного випливає, що сума податкового кредиту позивачем сформовано правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої виконавцям та продавцям.
Посилання відповідача на те, що позивач відносив до складу податкового кредиту суми ПДВ по податковим накладним, отриманим від контрагента, у той час як фінансово-господарська діяльність ПП "Стилет Юг" здійснюється поза межами правового поля, його правочини вчинені без наміру створення правових наслідків, укладення цивільно-правових відносин з ПП "Стилет Юг", спрямовані на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування податкового зобов'язання та податкового кредиту ПДВ, не приймається судом до уваги з огляду на наступне.
Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість у складі ціни товару. Для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, в розумінні Закону України “Про податок на додану вартість”, не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету.
Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” бюджетне відшкодування -сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Зазначена правова позиція висловлена в п. 1 Довідки щодо правових позицій Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України з деяких проблемних питань застосування чинного законодавства у вирішенні спорів, що виникають з податкових відносин (за матеріалами перегляду за винятковими обставинами судових рішень Вищого адміністративного суду України у 2008 -квітні 2009 року).
Як вбачається з акту перевірки №614/23-2/37048886 від 09.05.2011 року, згідно даними додатку 5 до декларацій ПП "Стилет Юг" за жовтень 2010 р., листопад 2010 р., грудень 2010 р. та даних інформаційно аналітичної системи ДПА України "Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" ПП "Стилет Юг" задекларувало податкові зобов'язання по господарським операціям з ПП "СТЦ-Істок" на суму 25600,00 грн.
Таким чином, розбіжностей щодо нарахування податкових зобов"язань та податкового кредиту між позивачем та ПП "Стилет Юг" судом не встановлено.
Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, в редакції, яка діяла на час проведення перевірки), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч.1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.
Згідно з ч.2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Судом встановлено, що між ПФ "СТЦ-Істок" та ПП "Стилет Юг" укладений договір надання послуг щодо ремонту обладнання №97 від 01.10.2010 року.
Зазначений договір, відповідно до його умов, є двостороннім договором, згідно з ч.2 ст.207 Цивільного Кодексу України та ч.1 ст.181 Господарського Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами та скріплений печаткою.
Відповідно до вимог п.1,2 ч.1 ст.208 Цивільного Кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочин між юридичними особами, між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.638 Цивільного Кодексу України та ч.8 ст.181 Господарського Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч.3 ст.180 Господарського Кодексу України істотними умовами господарського договору є предмет, ціна та строк дії договору.
Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного Кодексу України зміст договору становить умови, визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, відсутні факти, які свідчили б про те, що зміст укладеного договору між ПФ "СТЦ-Істок" та ПП "Стилет Юг" не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.
За таких обставин, посилання представника відповідача на невідповідність договорів вимогам ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України суд вважає необґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка в ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, будуть порушувати Кримінальний кодекс України або Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись тим, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений, а саме: Конституції України, Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді або в ході провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також прямо витікає з висновку про те, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.
А відтак, під правочини, що порушують публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинені з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративно-правовими деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.
Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення зазначених осіб до адміністративної відповідальності.
Таких доказів щодо посадових осіб ПФ "СТЦ-Істок" та ПП "Стилет Юг" відповідачем не надано.
Відповідачем не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч.1 ст. 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність висновків відповідача на наявність ознак нікчемності правочину, укладеного між ПФ "СТЦ-Істок" та ПП "Стилет Юг" в розумінні ст.ст. 215, 216, 228 ЦК України, як наслідок, безпідставність посилання відповідача на порушення позивачем п.п.3.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо віднесення до податкового кредиту витрат ПФ "СТЦ-Істок" по взаємовідносинах з ПП "Стилет Юг", які були понесені за нікчемною угодою, які в силу ст. 216 ЦК не створюють юридичних наслідків.
Посилання відповідача на висновки акту ДПІ м.Херсону щодо нікчемності угод між ПФ "СТЦ-Істок" та ПП "Стилет Юг", суд не бере до уваги, оскільки згідно ч.1 ст. 204 ЦК України, - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, позивачем надано належні та допустимі докази реальності вчинення правочинів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність висновку відповідача, який міститься в акті перевірки, щодо безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 25600,00 грн.
З огляду на відсутність порушення позивачем порядку формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а також декларування податку на прибуток підприємств, відсутні підстави для донарахування ПФ "СТЦ-Істок" податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств та відсутні підстави для застосування контролюючим органом штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Відповідно до частини 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова №0000132340 від 19.05.2011 року, №0000142340 від 19.05.2011 року, прийняті відповідачем необґрунтовано, не у відповідності до чинного законодавства, через що позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 8-14, 71, 72, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд -
Адміністративний позов Приватної фірми "СТЦ-Істок" до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень -задовольнити в повному обсязі.
Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м.Харкова №0000132340 від 19.05.2011 року, №0000142340 від 19.05.2011 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова виготовлена у повному обсязі 13.09.2011 року.
Суддя Л.М. Мар"єнко