79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 тел. 261-38, 2 тел. 261-38-59
Головуючий у 1-й інстанції суддя -Муха М.Є. ряд.ст.зв. №49
Господарський суд Хмельницької області №15/533-НА
Доповідач у 2-й інстанції суддя - Яворський І.О.
10 квітня 2008 року Справа № 22а - 2443/08(5909/07) м. Львів
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
Головуючого судді-доповідача Яворського І.О.
Суддів: Носа С.П.
Любашевського В.П.
при секретарі Романишин О.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Теофіпольському районі Хмельницької області на постанову господарського суду Хмельницької області від 02 жовтня 2007 року в справі за позовом ВАТ «Кредобанк» в особі Хмельницької філії ВАТ «Кредобанк» до УПФ України в Теофіпольському районі Хмельницької області про скасування рішення УПФ України в Теофіпольському районі Хмельницької області №234 від 23 серпня 2007 року «Про застосування фінансових санкцій за видачу коштів для виплати заробітної плати без одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків», -
02 серпня 2007 року Відкрите Акціонерне Товариство ВАТ «Кредобанк» в особі Хмельницької філії ВАТ «Кредобанк» звернулось до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Теофіпольському районі Хмельницької області про визнання протиправним та скасування рішення суб”єкта владних повноважень. З адміністративного позову вбачається, що 26 липня 2007 року Хмельницькою філією ВАТ «Кредобанк» було отримано рішення УПФ в Теофіпольському районі від 23.07.2007 року «Про застосування фінансових санкцій за видачу коштів для виплати заробітної плати без одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків». Зазначене вище рішення Відповідача до Хмельницької філії ВАТ «Кредобанк» застосовано фінансові санкції у розмірі 17 562,76 гривень. Підставою застосування фінансових санкцій у Рішенні вказане порушення вимог, передбачених ч.12 ст.20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме - «за невиконання вимоги щодо прийняття від страхувальників платіжних доручень та інших платіжних документів на видачу коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески».
Постановою господарського суду Хмельницької області від 02 жовтня 2007 року адміністративний позов задоволено. Скасовано рішення УПФ в Теофіпольському районі Хмельницької області № 234 від 23 липня 2007 року «Про застосування фінансових санкцій за видачу коштів для виплати заробітної плати без одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків».
Суд першої інстанції вказав на те, що частина 12 статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не покладає на банк обов'язок перевіряти правильність нарахування страхувальниками страхових внесків до ПФУ. У даній нормі лише йдеться про приймання банками від страхувальників платіжних доручень та інших платіжних документів на видачу коштів для виплат заробітної плати лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум.
Згадана постанова оскаржена в апеляційному порядку. Апелянт вказує, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, не правильно застосував закон.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про безпідставність апеляційної скарги та законність рішення суду першої інстанції.
При цьому колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, згідно яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи Законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
У відповідності до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.ст.14,15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», платниками страхових внесків до Пенсійного фонду України є роботодавці - підприємства, установи, організації створені відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або інших умовах, передбачених законодавством. Згідно ст.17 вищезгаданого Закону, ТзОВ зареєстроване платником збору на обов'язкове пенсійне страхування та відповідно, як платник страхових внесків, зобов'язаний нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески, так як страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України. У відповідності з п.6 ст.20 Закону, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і в строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів з дня одержання вимоги про сплату недоїмки , страхувальник зобов'язаний сплатити суму недоїмки.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не покладає на банк обов'язок перевіряти правильність нарахування страхувальниками страхових внесків до Пенсійного фонду України. При цьому згідно статті 64 цього Закону контроль за правильністю нарахування страхувальниками страхових сум платежів покладено виключно на органи Пенсійного фонду України. Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що згідно пункту 2.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ №22 від 21.01.2004 року, банк платника перевіряє правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, тобто повноту заповнення бланку, цілісність та достовірність інформації, викладеної у ній.
Колегія суддів погоджується з тим, що чинним законодавством на банки не покладено обов'язку перевіряти правильність нарахування страхувальниками страхових внесків до Пенсійного фонду, так як такими повноваженнями наділені виключно органи Пенсійного фонду України.
З врахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним. Підстав для зміни чи скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. Судове рішення прийняте з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1, 206 КАС України, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Теофіпольському районі Хмельницької області залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Хмельницької області від 02 жовтня 2007 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя-доповідач І.О.Яворський
Суддя С.П. Нос
Суддя В.П.Любашевський