79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 тел. 261-38-59
Головуючий у 1-й інстанції суддя -Черняк Л.О. ряд.ст.зв. №49
Господарський суд Волинської області № 2/90-5А
Доповідач у 2-й інстанції суддя - Яворський І.О.
10 квітня 2008 року Справа № 22а - 2211/08(5631/07) м. Львів
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
Головуючого судді-доповідача Яворського І.О.
Суддів: Носа С.П.
Довгополова О.М.
при секретарі Романишин О.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УМПП-Центр» на постанову господарського суду Волинської області від 27 вересня 2007 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УМПП-Центр» до Управління Пенсійного фонду України у місті Луцьк про визнання недійсним рішення про застосування фінансових санкцій №236 від 22 жовтня 2004 року та вимоги про сплату боргу № Ю-440 від 19 жовтня 2004 року, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «УМПП-Центр» звернулося до господарського суду Волинської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України про визнання рішення про застосування фінансових санкцій та вимоги про сплату боргу недійсними.
З адміністративного позову вбачається, що першим заступником начальника управління ПФУ у місті Луцьку прийнято рішення №236 від 22 жовтня 2004 року про застосування фінансових санкцій від 22.10.2004 року на суму 3438,22 гривень. Позивач вказує, що у вказаний період товариство перебувало на спрощеній системі оподаткування та звітності. Тому позивач просив суд першої інстанції вимогу УПФ за №Ю-440 від 19 жовтня 2004 року про сплату боргу в сумі 13077,37 гривень визнати недійсною. Рішення УПФ за №236 від 22.10.2004 року про застосування фінансових санкцій на суму 3438,22 гривень визнати недійсним.
Рішенням господарського суду Волинської області від 25 лютого 2005 року позов задоволено. Визнано недійсним рішення УПФ.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2005 року рішення господарського суду Волинської області від 25 лютого 2005 року залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалою Вищого Адміністративного суду України від 27 червня 2007 року касаційну скаргу УПФУ в місті Луцьку задоволено частково. Рішення господарського суду Волинської області від 25 лютого 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2005 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою господарського суду Волинської області від 27 вересня 2007 року в позові ТзОВ «УМПП-Центр» про визнання нечинним рішення №236 від 22 жовтня 2004 року Управління ПФУ в м. Луцьку про застосування фінансових санкцій за донарахування органом ПФУ або страхувальником сум своєчасно необчислених та несплачених страхових внесків у сумі 3438,22 гривень - відмовлено. У частині позовних вимог про визнання недійсною вимоги про сплату боргу №Ю-440 від 19 жовтня 2004 року-провадження у справі закрито.
Суд першої інстанції вказав на те, що на підтвердження позовних вимог позивачем надано необхідні докази про наявність заборгованості відповідача та вжиття заходів її стягнення з врахуванням вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згадана постанова оскаржена в апеляційному порядку. Апелянт вказує, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, не врахував роботу товариства в умовах перебування на спрощеній системі оподаткування.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про безпідставність апеляційної скарги та законність рішення суду першої інстанції.
При цьому колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, згідно яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи Законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
У відповідності до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції враховано той факт, що у відповідача перед позивачем склалася недоїмка на вказану вище суму.
Відповідно до ст.ст.14,15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», платниками страхових внесків до Пенсійного фонду України є роботодавці - підприємства, установи, організації створені відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або інших умовах, передбачених законодавством. Згідно ст.17 вищезгаданого Закону, ТзОВ зареєстроване платником збору на обов'язкове пенсійне страхування та відповідно, як платник страхових внесків, зобов'язаний нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески, так як страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України. У відповідності з п.6 ст.20 Закону, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і в строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів з дня одержання вимоги про сплату недоїмки , страхувальник зобов'язаний сплатити суму недоїмки.
Колегія суддів враховує, що відповідачем у поданих розрахунках сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування року самостійно визначались розміри страхових внесків, вимоги про сплату заборгованості в установленому законом порядку оскаржувались, але не скасовані.
Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» №400/97 ВР, яким разом із Законом №1058-ІУ не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
З врахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним. Підстав для зміни чи скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. Судове рішення прийняте з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1, 206 КАС України, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УМПП-Центр» залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Волинської області від 27 вересня 2007 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції- Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя-доповідач І.О.Яворський
Суддя О.М.Довгополов
Суддя С.П. Нос