Справа: № 2а-1/11 Головуючий у 1-й інстанції: Смоляр О.А.
Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.
"18" серпня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого -судді Ісаєнко Ю.А.;
суддів: Вівдиченко Т.Р., Федотова І.В.,
при секретарі: Горюновій Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 31 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_2 про визнання недійсними рішень від 06 березня 2007 року №8 -7 та від 15 жовтня 2009 року №34-10/V,
Позивачка ОСОБА_3 звернулася до Черкаського районного суду Черкаської області з позовом до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_2, в якому просила суд визнати недійсними рішення Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 06 березня 2007 року №8 -7 «Про вилучення та надання земельних ділянок в межах населеного пункту»та від 15 жовтня 2009 року №34-10/V «Про затвердження акту контрольної комісії щодо вирішення земельного спору».
Постановою Черкаського районного суду Черкаської області від 31 січня 2011 року адміністративний позов задоволено частково, визнані недійсними рішення Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 06 березня 2007 року №8 -7 «Про вилучення та надання земельних ділянок в межах населеного пункту»та від 15 жовтня 2009 року №34-10/V «Про затвердження акту контрольної комісії щодо вирішення земельного спору».
Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач, ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 31 січня 2011 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В судовому засіданні апелянт та його представник підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити.
Позивач та представник Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його преставника, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу, постанову суду першої інстанції скасувати з огляду на наступне.
Як вбачається з позову, ОСОБА_3 другим відповідачем у справі визначила також і фізичну особу - ОСОБА_2; суд першої інстанції, розглянув справу за участю представника ОСОБА_2 як другого відповідача (а.с. 128-129) хоча фактично позовні вимоги до ОСОБА_2 не заявлені.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб , прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
Отже, на думку колегії суддів, справу за даним позовом в частині вимог до ОСОБА_2 не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки останній не є суб'єктом владних повноважень, а характер спору не є публічно -правовим.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і закрити провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтею 157 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне провадження в даній справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 закрити, роз'яснивши позивачеві, що розгляд таких справ віднесено до юрисдикції загального місцевого суду (за правилами територіальної підсудності) у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.
Задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_3 до Білозірської сільської ради Чернігівської області, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення винесені радою не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що жодного рішення про надання у користування ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 відповідачем не приймалось.
Вирішуючи дану справу по суті, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову з наступних підстав.
Як встановлено колегією суддів, позивачка вважає, що має право на земельну ділянку по АДРЕСА_1, тому на її думку Білозірською сільською радою Черкаського району Черкаської області неправомірно винесені рішення від 06 березня 2007 року №8 -7 «Про вилучення та надання земельних ділянок в межах населеного пункту», яким зазначену земельну ділянку передано у постійне користування ОСОБА_5.(а.с. 16), та від 15 жовтня 2009 року №34-10/V «Про затвердження акту контрольної комісії щодо вирішення земельного спору», яким вирішено скасувати попереднє рішення ради про надання їй, ОСОБА_3, дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на зазначену земельну ділянку та надано дозвіл на вибір місця розташування земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2.(а.с.17).
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції від 02.03.2006 року, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Колегією суддів встановлено, що 6 березня 2007 року громадянином ОСОБА_5 до сесії Білогірської сільської ради подано заяву про надання земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_1 згідно рішення суду у справі № 2-690-1991 від 10.12.91р. для ведення особистого селянського господарства (зворотній бік а.с.17).
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 10 грудня 1991 року (копія наявна у матеріалах справи-а.с.9), у справі за позовом ОСОБА_5 до податкової інспекції Черкаського району про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності у порядку спадкування за законом, позов ОСОБА_5 задоволено, встановлено факт, що ОСОБА_5 фактично вступив у володіння спадковим майном, що залишилось після смерті ОСОБА_6; визнано за ОСОБА_5 право власності на домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1, що залишилось після смерті ОСОБА_6
Пунктом 12 рішення Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 06 березня 2007 року №8-7 8 сесії V скликання (в матеріалах справи міститься витяг з рішення стосовно ОСОБА_5.) вилучено та надано в постійне користування ОСОБА_5 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 0,06 га, по АДРЕСА_1 (за рахунок померлої ОСОБА_6.), згідно рішення суду від 10.12.1991 року та поданої заяви.
Приймаючи зазначене рішення, Білозірська сільрада керувалась статтею 120 ЗК України, якою врегульовано перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду та статтею 121 ЗК України, якою визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.
Проте, жодна з цих норм, як і Земельний кодекс у редакції 2001 року взагалі, не передбачають можливості передання громадянам земельних ділянок у постійне користування.
Відповідно до положень ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції на час винесення спірного рішення), право постійного користування земельною ділянкою -це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:
а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.
З наведеного вбачається, що право постійного користування земельною ділянкою за земельним законодавством того часу могли набути лише юридичні особи, у той час як відповідно до положень ст. 93 ЗК України на праві оренди земельні ділянки могли передаватися як юридичним особам так і громадянам.
Посилання у рішенні від 06 березня 2007 року №8-7 на зазначене вище рішення суду як на підставу надання ОСОБА_5 земельної ділянки, на думку колегії суддів також не відповідає вимогам закону, оскільки рішення суду приймалось за часів дії Земельного Кодексу УРСР, не встановлює за ОСОБА_5 будь-якого права землекористування та взагалі не містить посилання саме на земельну ділянку по АДРЕСА_1.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що зазначене рішення прийнято відповідачем не у спосіб, визначений законом.
Доводи апеляційної скарги не містять посилання на зазначені обставини, проте відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України колегія суддів вважає за можливе вийти за межі доводів апеляційної скарги та задовольнити позов ОСОБА_3 у цій частині шляхом визнання протиправним пункту 12 рішення Білозірської сільської ради від 06 березня 2007 року №8 -7 «Про вилучення та надання земельних ділянок в межах населеного пункту»та скасувати його.
Під час перевірки законності та обґрунтованості рішення Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 15 жовтня 2009 року №34-10/V «Про затвердження акту контрольної комісії щодо вирішення земельного спору»колегією суддів встановлено наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», тимчасові контрольні комісії ради є органами ради, які обираються з числа її депутатів для здійснення контролю з конкретно визначених радою питань, що належать до повноважень місцевого самоврядування. Контрольні комісії подають звіти і пропозиції на розгляд ради.
Колегією суддів встановлено, що рішенням Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 23 вересня 2009 року № 33-8/V відповідно до ст. 48 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення Черкаського районного суду від 21.02.2007 року у справі №2-107/2007 р. (а.с. 10), з метою врегулювання земельного спору, який виник щодо користування земельною ділянкою між громадянкою ОСОБА_7 та ОСОБА_3, вирішено створити тимчасову контрольну комісію щодо вирішення зазначеного земельного спору (а.с. 47).
Статтею 159 ЗК України визначено порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів
Так, земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви, за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання.
Відповідно до наявного в матеріалах справи акту від 24 вересня 2009 року, тимчасова контрольна комісія, розглянувши земельно -облікові книжки, провівши фактичний обмір земельної ділянки по АДРЕСА_1 та прилеглої земельної ділянки по АДРЕСА_2, заслухавши свідчення сусідів (а.с. 103 -109) встановила, що до 1988 року дана земельна ділянка рахувалась за ОСОБА_6; зі слів свідків до 1993 року цією ділянкою (городом) користувались члени родини ОСОБА_5 (родичем якого є ОСОБА_7 та її чоловік ОСОБА_2.); з 1993 року половину ділянки (городу) зі сторони АДРЕСА_2 займав ОСОБА_9.(батько позивачки)(а.с.49).
Частиною 2 статті 107 Земельного кодексу України визначено, що у разі неможливості виявлення дійсних меж земельної ділянки, їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.
За наслідками вивчення спірного питання щодо користування роботи тимчасовою контрольною комісією (в акті) було запропоновано надати дозвіл на приватизацію земельної ділянки зі сторони АДРЕСА_2 0,10 га ОСОБА_3, зі сторони АДРЕСА_1 -0,10 га ОСОБА_7.
Колегія суддів зауважує, що відповідачем було додержано порядку розгляду земельного спору, оскільки зазначений акт був підписаний комісією у присутності свідків, ОСОБА_7, ОСОБА_2 та позивачки, тобто за участю сторін; позивачка від підпису акту відмовилась, про що комісією було зроблено відповідну відмітку (а.с. 49).
Відповідно до ч. 1 ст. 118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Відповідно до ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірах встановлених цією статтею.
Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 вирішено, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, органи місцевого самоврядування наділені правом внесення змін до власних рішень.
Колегією суддів встановлено, що 15 жовтня 2009 року, розглянувши акт тимчасової контрольної комісії від 24.09.2009 року, звернення громадянки ОСОБА_7, за погодженням постійної комісії з питань регулювання земельних відносин та охорони навколишнього середовища, Білозірська сільська рада Черкаського району Черкаської області рішенням №34-10/V вирішила:
- затвердити акт контрольної комісії щодо вирішення земельного спору від 24.09.2009 року;
- пункт 2.9. рішення сесії сільської ради від 20.03.2009 року №29-6 в частині надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,22 га гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1, вважати таким, що втратив чинність;
- надати громадянці ОСОБА_7 дозвіл на вибір місця розташування земельної ділянки площею 0,10 га у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1;
- надати громадянці ОСОБА_3 дозвіл на вибір місця розташування земельної ділянки площею 0,10 га у власність для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2.
Також колегія суддів зауважує, що пункт 2.9. рішення сесії Білозірської сільської ради від 20.03.2009 року №29-6 в частині надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,22 га гр. ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1, є неконкретним, із цього рішення взагалі не зрозуміло, щодо якого розміру земельної ділянки та для яких потреб надається дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою, оскільки у цьому рішенні також міститься посилання і на іншу земельну ділянку -по АДРЕСА_3 (а.с.90).
Посилання у рішенні на свідоцтво про право на спадщину жилого будинку № 1-2043 від 07.07.2007 року (а.с.6) є неправомірним, оскільки спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з права власності на жилий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_3, що належав батькові позивачки гр.ОСОБА_9, та в цьому свідоцтві жодним чином не згадується про земельну ділянку по АДРЕСА_1 чи про розташовані на цій земельній ділянці об»єкти.
Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваження тимчасової контрольної комісії ради припиняються з моменту прийняття радою остаточного рішення щодо результатів роботи цієї комісії, а також у разі припинення повноважень ради, яка створила цю комісію.
Таким чином, враховуючи, що тимчасова контрольна комісія Білогірської ради врегулювала земельний спір, який існував протягом довготривалого часу у порядку, встановленому законом, колегія суддів вважає, що рішення Білозірської сільської ради від 15 жовтня 2009 року №34-10/V «Про затвердження акту контрольної комісії щодо вирішення земельного спору»прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому будь-які підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду та як наслідок залишення позовної заяви без розгляду, оскільки відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діяла на час звернення позивача до суду (16.12.2009 року) пропущення строку звернення до адміністративного суду було підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Колегією суддів встановлено, що під час розгляду справи судом першої інстанції сторони не наполягали на застосуванні наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду, тому, відповідно, відсутні підстави і для відмови у задоволенні позову внаслідок пропуску строку звернення до суду.
Підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, відповідно до п. 1, п. 4 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права.
Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи і порушено норми матеріального права, в зв'язку з чим постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 157, 160, 198, 202, 203, 205, 207 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 31 січня 2011 року задовольнити частково.
Постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 31 січня 2011 року скасувати.
Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 закрити.
В іншій частині ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_3 до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 12 рішення Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області 8 сесії V скликання від 06 березня 2007 року №8 -7 «Про вилучення та надання земельних ділянок в межах населеного пункту».
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
(Постанову у повному обсязі складено 23.08.2011 року)
Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко
Суддя: Т.Р. Вівдиченко
Суддя: І.В. Федотов