"03" серпня 2011 р. Справа № 5023/2638/11
Колегія суддів у складі:
головуючого судді Пуль О.А., судді Білоусової Я.О., судді Лакізи В.В.,
при секретарі Сиротніковій Я.Є.,
за участю представників сторін :
позивача - юрисконсульта ОСОБА_1 за дов. від 28.05.2010 р.,
відповідача -предст. ОСОБА_2 за дов. від 19.04.2011 р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх.№ 2991Х/2-7) позивача -КП «Харківські теплові мережі», м. Харків, на рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 р. по справі № 5023/2638/11,
за позовом КП «Харківські теплові мережі», м. Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські технології когенераційних систем»( попередня назва відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сафо Плюс»), м. Харків,
про стягнення 66829,92 грн; -
У квітні 2011 р. до господарського суду Харківської області звернулось КП «Харківські теплові мережі»з позовом до ТОВ «Сафо Плюс»про стягнення суми вартості безпідставно спожитої теплової енергії у розмірі 66 829,92 грн, яка утворилась за період з листопада 2008 року по квітень 2010 р. включно.
Рішенням господарського суду Харківської області від 29.06.2011р. (суддя Савченко А.А.) змінено назву юридичної особи з ТОВ «Сафо Плюс»на ТОВ «Українські технології когенераційних систем»; в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Позивач з рішенням суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду від 29.06.2011 р. по справі № 5023/2638/11 та прийняти нове, яким стягнути з відповідача на свою користь вартість безпідставно отриманої теплової енергії у сумі 66 829,92 грн., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства. Свої вимоги апелянт обґрунтовує наступним. На його думку, під час ухвалення судового рішення судом першої інстанції не були всебічно перевірені усі обставини, які мають значення для справи, через що висновки суду не встановлюють вичерпаність правових наслідків і не ґрунтуються на чинних нормах матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Розрахунок теплового навантаження на приміщення відповідача, а також нарахування відповідачу за фактично спожиту теплову енергію проводилося згідно «КТМ 204 Україна 244-94»за збільшеними показниками при відсутності проектів на опалення; на думку апелянта, судом невірно встановлено, що позивач розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору, не подавав, оскільки сторона договору, яка отримала проект договору, не виконала п. 3 ст. 181 ГК України щодо складанню протоколу розбіжностей; судом не вірно встановлений факт підключення приміщень відповідача до автономної системи опалення, оскільки суду на підтвердження цього був наданий акт від 16.05.2005 р., а не від 16.05.2008 р.; судом не прийнятий до уваги той факт, що відповідач не заперечує проти отримання теплової енергії у приміщеннях цокольного поверху й навіть надав до суду контррозрахунок спожитої ним теплової енергії за спірний період.
Також, апелянт у письмових поясненнях до апеляційної скарги зазначив, що розрахунок кількості та вартості спожитої теплової енергії без достатніх підстав виконаний на підставі даних акту від 29.01.2009 р., облік відпускання і використання теплоенергії здійснюється розрахунковим способом, який застосовується для абонентів, системи теплоспоживання яких підключені до теплової мережі за відсутності приладів обліку; що позивач помилково послався на КТМ 204 України 244-94, що для розрахунку теплового навантаження на нежитлові приміщення, яким користується відповідач, було використано методику розрахунку, яка передбачена п. 11 Постанови КМУ № 786 від 04.10.1995 р. -пропорційно розміру займаної площі. Окрім того, апелянт зазначає, що судом встановлено, що частина приміщень відповідача, які розташовані на першому поверсі, підключена до автономної системи опалення, але судом не узято до уваги, що відповідач ніяким чином не довів виключення приміщення загальною площею 330,9 кв. м від централізованої системи опалення будинку.
Відповідач проти задоволення вимог апелянта заперечує і просить суд відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, виходячи з того, що відповідач є власником спірних приміщень (цокольного -загальної площі 143, 1 кв. м та першого поверху загальною площею -330,9 кв. м); приміщення першого поверху на момент набуття ним права власності на них послуги теплопостачання від позивача не отримували, оскільки одним з попередніх власників в них було встановлено автономну систему теплопостачання (згідно акту прийому-передачі даних приміщень від 12.08.2008 р.); щодо збільшених показників, апелянт посилається на здійснення розрахунку теплового навантаження на спірні приміщення (цокольного та першого поверху) згідно КТМ 204 України 244-94, але в супереч рекомендаціям п. 2.2.10 даного нормативного акту при розрахунку взагалі не враховано об'єм приміщення, а використана його площа; формула розрахунку теплового навантаження, за якою позивачем нарахована сума боргу, взагалі відсутня в КТМ 204 України 244-94. Рішення господарського суду Харківської області вважає у повній мірі обґрунтованим, законним та виваженим, оскільки факт споживання теплової енергії в кількості, визначеної позивачем, не доведено та не підтверджено жодним доказом.
У судовому засіданні 01.08.2011 року оголошено перерву до 14.30 год. 03.08.2011 р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила таке.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач є власником нежитлових приміщень цокольного поверху № 139-1,139-2,139-2а,139-2б,139-2в,139-3,139-5,139-5а,139-5б,139-5в, 139-5г,139-6,ХХХУІ, ХХХУа, загальною площею 143,1 кв. м та нежитлових приміщень першого поверху № 144-1-:144-20, загальною площею 330,9 кв. м, розташованих за адресою: м. Харків, пр. Правди, 5, що підтверджено свідоцтвом про право власності від 03.10.2008р..
Обґрунтовуючи позов про стягнення з відповідача вартості безпідставно спожитої теплової енергії в сумі 66829,92 грн, позивач посилається на те, що відповідач, не уклавши договір на постачання теплової енергії, безпідставно споживав теплову енергію на потреби опалення в період з листопада 2008р. по квітень 2010р., внаслідок чого зобов'язаний відшкодувати її вартість.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 01.10.2008р. відповідач звернувся до позивача з пропозицією про укладення договору на поставку теплової енергії; внаслідок розгляду 16.10.2008 р. позивачем пропозиції відповідача щодо укладення договору останньому було запропоновано для оформлення договору надати у 10-ти денний строк документи за переліком, зазначеним у цьому листі. Доказів надання відповідачем документів до позивача не надано, тому договір на той момент не було укладено.
У відповідності до ст. 275 ГК України відпуск енергії без договору не допускається і виробники та постачальники послуг, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього кодексу.
У відповідності до п. 4 Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем та теплопостачальною організацією, договори укладаються відповідно до типових.
Статтею 181 Господарського кодексу України встановлюється порядок укладення господарських договорів, який, зокрема, передбачає, що сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформлює договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Як свідчать матеріали справи, 13.10.2009 р. позивач надіслав відповідачу договір від 01.06.2009 р. за № 1195 у 2-х примірниках разом з листом від 28.08.2009 р., у якому зазначено, що цей договір купівлі-продажу теплової енергії оформлений на підставі акту контролю за режимами теплоспоживання від 29.01.09 р. № 173/3500 та розрахунку теплового навантаження, виконаного позивачем (0,036000).
Але відповідач в порушення приписів закону щодо порядку укладення договорів, не оформив договору та не надав протоколу розбіжностей до нього.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції відносно того, що твердження позивача про те, що відповідач відмовився від укладення договору на постачання енергії є не підтвердженим належними доказами та безпідставним, оскільки такий висновок спростовується матеріалами справи.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість здійснених розрахунків теплового навантаження житлового будинку, теплового навантаження приміщень відповідача та відповідного розрахунку позову, оскільки є недоведеним належними доказами його твердження про споживання відповідачем теплової енергії у визначених у позові розмірах.
З таким висновком господарського суду повністю погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 цього ж кодексу, за змістом цієї статті, цивільні права і обов'язки виникають, крім угод, також внаслідок інших дій організацій (дані приписи узгоджуються також зі ст. 174 Господарського кодексу України). Такими діями зокрема, може бути користування тепловою енергією без договору.
У такому випадку відповідач зобов'язаний оплатити лише фактично отриману ним теплову енергію. Обов'язок доводити факт споживання енергії та її розмір покладається на позивача в силу диспозитивності господарського процесу та вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України.
Позивачем на підтвердження факту споживання теплової енергії та її розміру надано низку актів на включення та відключення опалення до житлового будинку, розташованого за адресою: пр. Правди, 5, в якому знаходяться приміщення відповідача, акти обстеження приміщень відповідача та розрахунки вартості теплової енергії, виконані згідно КТМ 204 України 244-94.
При дослідженні цих доказів судом правильно встановлено, що акти включення та відключення опалення до житлового будинку містять суперечливу інформацію щодо опалювальної площі будинку, а саме, акт від 11.11.2008р. містить дані щодо опалювальної площі 12376 кв. м, акти від 13.04.2009р. та 20.10.2009р. містять 12288,0 кв.м, акт від 15.04.2010р. містить 12219,3 кв. м. Позивачем при розрахунку теплового навантаження застосовано показник 12288 кв. м. Оскільки дані опалювальної площі будинку враховуються при розрахунку позивачем максимального теплового навантаження, а позивачем належних доказів на підтвердження дійсного розміру опалювальної площі та обставин щодо наявності різних даних у актах до суду не подано слід вважати, що позивачем не доведено належними доказами розмір опалювальної площі житлового будинку, теплового навантаження житлового будинку та, відповідно, теплового навантаження приміщень відповідача.
Під час апеляційного провадження апелянтом також не надано доказів в спростування висновку суду, а надана службова записка начальника служби В.К. Головчанської від 14.07.2011 р. не може бути доказом у справі, оскільки також має лише посилання на те, що на дату виконання розрахунку теплового навантаження 15.06.2009 р. опалювальна площа дому по вул. Правди, 5, в архіві споживачів складала 12288,0 кв. м, але належного технічного документу, який підтверджує це твердження, або здійснений у відповідності до законодавства розрахунок суду не надано.
Як встановлено судом першої інстанції і цього не було спростовано під час апеляційного провадження, частина приміщень першого поверху на момент набуття відповідачем права власності підключена до автономної системи опалення, що підтверджується актом приймання-передачі приміщень від 12.08.2008р. попереднім власником -ГНПП «Метенергомаш»та актом № 004589 від 16.05.2008р. В цьому акті, зокрема зазначено, що в приміщеннях,загальною площею 156,3 кв. м центральне опалення відсутнє - дані приміщення підключені до автономної системи опалення (водонагрівальний котел), документація відсутня. Акт підписано представником попереднього власника приміщень та представником КП «ХТС».
Суд правомірно зазначив, що ці дані фактично виключають отримання відповідачем теплової енергії або отримання у кількості, визначеній КП «ХТС».
Позивачем не доведено належними доказами, що за відсутності у цих приміщеннях централізованої системи опалення відповідач споживав теплову енергію у визначених у розрахунках позивача розмірах та обсязі. Факт відсутності документації та не оформлення автономної системи опалення на ці приміщення у встановленому законом порядку за будь-яких умов за відсутності доказів її фактичного отримання відповідачем, не є підставою стверджувати про її споживання. Факт того, що при встановленні автономної системи опалення попередніми власниками не було дотримано порядок відключення приміщень від опалення не свідчить про те, що теплова енергія постачалась відповідачу.
Позивачем розрахунок теплового навантаження приміщень відповідача виконано на загальну площу 474 кв. м без урахування вищевказаної площі приміщень, які мають автономну систему опалення та площі приміщень цокольного поверху (полупідвалу).
При дослідженні матеріалів справи встановлено, що через приміщення відповідача (цокольний поверх) проходять теплові мережі КП «ХТС». Доказів, що приміщення обладнане системою теплоспоживання, що є невід'ємною від централізованої системи опалення, склад та кількість цієї системи, яка повинна враховуватись при проведенні відповідних нарахувань, позивач до суду не надав.
Як підтверджується матеріалами справи, позивачем не було подано до суду належних доказів на підтвердження обсягів спожитої відповідачем теплової енергії, оскільки один лише розрахунок позивача не може бути доказом, підтверджуючим обсяг спожитої теплової енергії. Такими доказами можуть бути відповідні документи, в яких відображені показники, що використовувалися при здійсненні вказаного розрахунку.
Згідно із розрахунками позивач для визначення обсягу спожитої відповідачем теплової енергії, використовував теплове навантаження приміщень відповідача, розраховане згідно КТМ 204 України 244-94. В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують розрахунок теплового навантаження приміщень відповідача, оскільки, при розрахунку теплового навантаження використовуються такі показники як: кількість теплових приладів у приміщенні, середня температура навколишнього середовища за місяць, температура у середині приміщення, середньорічна температура наріжного повітря по м. Харкову для проектування будівель та споруд та інші показники.
Але будь-яких доказів на підтвердження обґрунтованості відповідного розрахунку позивач до суду не подав. За таких обставин, його твердження про споживання відповідачем теплової енергії у визначених у позові розмірах ґрунтується лише на розрахунках, які не є доведеними належними доказами.
Крім того, відповідачем до матеріалів справи надано копію договору на постачання теплової енергії, що було укладено між КП «ХТС»та попереднім власником нежитлових приміщень. Даючи оцінку розрахункам вартості теплової енергії, виконаним також згідно КТМ 204 України 244-94 слід зазначити, що ці розрахунки виконані за іншими формулами та показниками і розрахунок теплового навантаження, виконаний згідно КТМ 204 значно відрізняється від попереднього розрахунку, навіть з урахуванням невеликої різниці у площі. До того ж слід зазначити, що в розрахунку, виконаному для попереднього власника при визначенні теплового навантаження цокольних приміщень було застосовано низку коефіцієнтів, зокрема, для полупідвалу =0.7. Але позивачем відповідний коефіцієнт не було застосовано і доказів на підтвердження обґрунтованості та вірності своїх розрахунків позивач до суду не надав.
Під час апеляційного провадження позивач пояснив, що розрахунок теплового навантаження був зроблений на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786, але в документах помилково зазначено, що здійснений на підставі нормативів КТМ 204 України 244-94.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786 затверджено Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, яку розроблено з метою створення єдиного організаційно-економічного механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (філій, цеху, дільниці) та окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства, організації, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань, органами, підрозділами, закладами та установами Держспецз'вязку, рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки), а також майна, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації).
Колегія суддів вважає, що застосування позивачем норм зазначеного нормативного акту щодо розрахунку теплового навантаження відносно приміщень відповідача не є законним та обґрунтованим, оскільки цей спеціальний нормативний акт регулює орендні відносини та встановлюють методику та порядок розрахунків плати за оренду державного майна, і не мають посилання про регулювання питання розрахунку обсягу фактично спожитої теплової енергії між іншими суб'єктами, а саме, між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, які не є орендарями державного майна.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що позивачем не зроблено.
Крім того, акти, якими позивач обґрунтовує позов, складені без участі відповідача, є загальними, не конкретними та не доводять факту виявлених порушень відповідачем „Правил користування тепловою енергією” у спірний період, тому суд правомірно не прийняв їх в якості належних доказів.
Колегія суддів також вважає, що судом першої інстанції на підставі належних доказів, які наявні у матеріалах справи, а саме, свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи № 428070 від 14.03.2011р., протоколу № 10 зборів учасників ТОВ "Сафо Плюс" від 09.03.2011р., статуту ТОВ "Українські технології когенераційних систем" (ТОВ "Ютекс") та довідки Головного управління статистики у Харківській області № 324533 від 17.03.2011р., які свідчать про те, що ТОВ "Українські технології когенераційних систем" (ТОВ "Ютекс") є новим найменуванням ТОВ "Сафо Плюс", змінено назву юридичної особи з ТОВ "Сафо Плюс" на ТОВ "Українські технології когенераційних систем" (ТОВ "Ютекс").
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно і обґрунтовано дійшов висновку про відмову КП «Харківські теплові мережі»у позові, оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 р. прийняте у відповідності до матеріалів справи, фактичних обставин та чинного законодавства. Заперечення, викладені в апеляційній скарзі, не ґрунтуються на вимогах закону і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 р. слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 44-49, 99, 101, п.1) ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів; -
Апеляційну скаргу позивача -КП «Харківські теплові мережі» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року у справі № 5023/2638/11 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Суддя
Суддя
повний текст постанови складено 05 серпня 2011 року.