"15"серпня 2011 р. Справа № 5023/2782/11
Колегія суддів у складі:
головуючий судя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.
при секретарі Казаковій О.В.
за участю представників сторін:
позивача - Блошко В.М. (директор).
відповідача - не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2642 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 14.06.11 р. по справі № 5023/2782/11
за позовом Дослідного сільськогосподарського підприємства “БВ” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків
до Підприємства Дергачівської виправної колонії № 109 , м. Харків
про стягнення 12007,38 грн.
встановила:
Позивач - Дослідне сільськогосподарське підприємство “БВ” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача - Підприємства Дергачівської виправної колонії № 109, м. Харків на користь позивача 12007,38 грн. боргу за товар, отриманий на виконання договору доручення № 2д/0408 від 11.04.2008 року.
В процесі розгляду справи 06.06.2011 року позивач звернувся до суду першої інстанції с заявою про збільшення ціни позову відповідно до якої просить стягнути з відповідача 62007,38 грн., з яких 43177,12 грн. основного боргу, 15 185,39 грн. інфляційних витрат, 3 644,87 грн. - 3 % річних та судові витрати.
Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Присяжнюк О.О.) від 14.06.2011 р. по справі № 5023/2782/11 позов задоволено повністю.
Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідачем не надано суду доказів сплати заборгованості та не спростовано вимоги належними доказами.
Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача судові витрати в сумі 310,05 грн. з мотивів, викладених в скарзі. Зокрема відповідач посилається на відсутність належних підписів позивача при листуванні з ним та ін.
Від відповідача надійшло клопотання, в якому він повідомляє суд про неможливість явки його представника в судове засідання 15.08.2011 року та просить суд розглядати апеляційну скаргу без участі його представника, також просить рахувати датою винесення рішення господарським судом Харківської області по справі № 5023/2782/11 -14.06.11 р., замість дати 01.03.2011 р., яка помилкова вказана в тексті апеляційної скарги.
Вказане клопотання задоволене з підстав, викладених у клопотанні.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, 11.04.2008 року між Підприємством Дергачівської виправної колонії № 109 яке іменується далі Довіритель, в особі начальника Романенко В.С., діючого на підставі статуту, з однієї сторони і Дослідним сільськогосподарським підприємством "БВ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, яке іменується далі Повірений, з другої сторони, укладено договір доручення № 2д/0408 (в подальшому -договір).
Відповідно до п. 1.1. умов договору довіритель (відповідач) довіряє повіреному (позивачу) придбати дизельне паливо в кількості 8116л, на загальну суму 43177.12 грн.
Згідно з пунктом 1. 2. договору, сторонами встановлено, що договір діє до 31 грудня 2008 року.
Відповідно до п. 2.1.3 договору передбачено можливість його виконання за власні кошти.
Як вбачається з видаткової накладної № 1-04 від 18.04.2008 р., дизпаливо в кількості 8116 л на суму 43177,12 грн. було отримано представником Підприємства Дергачівської виправної колонії № 109 ОСОБА_1 (довіреність НБІ № 646953 від 18.04.2008 р.).
Факт отримання дизельного палива за вказаною вище видатковою накладною підтверджується матеріалами справи та відповідачем не оспорюється..
Платіжних документів на підтвердження оплати зазначеного товару відповідачем суду не надано.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отримане дизпаливо становить 43177,12 грн., ця обставина щодо несплати відповідачем заборгованості стала підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання по оплаті, в зв'язку з чим йому нараховані інфляційні втрати та річні.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що відповідачем не виконано.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема з договору та іншого правочину.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно зі ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Згідно ст. 1002 Цивільного кодексу України, повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.
Відповідно до вимог ст.ст. 610-612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено на адресу відповідача листи з вимогами щодо негайного перерахування коштів за придбане за власні кошти дизельне паливо у кількості 8116 л. на загальну суму 43177,12 грн. та передане відповідачу за видатковою накладною № 1-04 від 18.04.2008р. При цьому, на один з них (заяву) за № 1 від 29.03.2011 року відповідач надіслав відповідь № 9/1-934 від 04.05.2011 року (а.с. 20).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем нараховано 3 % річних, що становить 3644,87 грн., та інфляційні в розмірі 15185,39 грн.
Таким чином, загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить 62007,38 грн., у тому числі 43177,12 грн. основної заборгованості, 15185,39 грн. інфляційних втрат та 3644,87 грн. - 3 % річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.
На підставі викладеного, враховуючи, що відповідачем не надано суду доказів сплати заборгованості та не спростовано зазначені факти належними доказами, суд знаходить позовні вимоги Дослідного сільськогосподарського підприємства "БВ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю обґрунтованими в частині стягнення 43177,12 грн. основної заборгованості, 15185,39 грн. інфляційних втрат та 3644,87 грн. - 3 % річних, обґрунтованими та такими, що підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.
Разом з тим, не може бути прийнято судом до уваги здійснення сторонами зарахування (заліку) за відсутності у справі доказів наявності боргу за рахунками платіжним дорученням № 346 від 18.06.2009 року та платіжним дорученням № 791 від 14.10.2009 року у зв'язку з недоведеністю обставин щодо виконання правочину з поставки озимої пшениці та наявності вимог про повернення передоплати за ними.
З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 14.06.11 р. по справі № 5023/2782/11 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія, -
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 14.06.11 р. по справі № 5023/2782/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Судді Пушай В.І.
Плужник О.В.
Повний текст постанови підписано 22.08.2011 р.