ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 33/14119.07.11
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом приватного акціонерного товариства «Інвікта-Маяк»
до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний банк»
про визнання недійсним договору поруки
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: -ОСОБА_1 - представник за довіреністю № 2306 від 26.10.2010 року;
Приватне акціонерне товариство «Інвікта-Маяк»звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний банк»про визнання недійсним договору поруки.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 08.05.2003 року між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний банк», правонаступником прав та обов'язків якого є публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний банк», (відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Інвікта»було укладено кредитний договір № 9.
18.09.2009 року між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний банк»(відповідачем), закритим акціонерним товариством «Інвікта-Маяк», правонаступником прав та обов'язків якого є приватне акціонерне товариство «Інвікта-Маяк»(позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю «Інвікта»було укладено договір поруки.
Згідно п. 1.1. договору поруки, поручитель солідарно відповідає перед кредитором за виконання ТОВ «Інвікта», надалі боржник, зобов'язань у повному обсязі за кредитним договором № 9 від 08.05.2003 року, який було укладено між кредитором та боржником та додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, згідно з яким боржнику надано кредит у сумі 2 081 473,30 доларів США, (що в еквіваленті при перерахунку на гривню по офіційному курсу НБУ станом на дату підписання даного договору по курсу 8,0065 гривень за 1 долар США становить 16 665 315,98 грн.), зі сплатою процентів за ставкою 16% річних, строком повернення до 28.12.2011 року (в подальшому по тексту цього договору -«кредитний договір»).
Відповідно до преамбули договору поруки від 18.09.2009 року договір від імені позивача - приватного акціонерного товариства «Інвікта-Маяк», підписаний заступником голови правління ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності від 18 вересня 2009 року.
Позивач вважає, що договір поруки від 18.09.2009 року є недійсним, оскільки не відповідає нормам діючого законодавства, зокрема ст. 203, 215 ЦК України.
Позивач стверджує, що у приватного акціонерного товариства «Інвікта-Маяк»відсутній оригінал та копія довіреності від 18 вересня 2009 року, а сам ОСОБА_2 не пам'ятає про підписання зазначеного договору поруки та про наявність довіреності.
На підставі викладеного вище позивач звернувся до суду.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.06.2011 року порушено провадження у справі № 33/141, розгляд справи призначено на 20.06.2011 року.
У судове засідання 20.06.2011 року представник позивача не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі № 33/141 від 07.06.2011 року не виконав.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, проте вимоги ухвали Господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі № 33/141 від 07.06.2011 року не виконав.
Відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд відклав розгляд справи на 11.07.2011 року, у зв'язку з неявкою представника позивача в судове засідання.
У судове засідання 11.07.2011 року представник позивача з'явився, виконав вимоги ухвали Господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі № 33/141 від 07.06.2011 року.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав документи на виконання вимог ухвали Господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі № 33/141 від 07.06.2011 року.
Представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник відповідача заперечував проти заявленого клопотання.
Суд задовольнив клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 19.07.2011 року, у зв'язку із клопотанням представника позивача про відкладення розгляду справи.
У судове засідання 19.07.2011 року представник позивача не з'явився, проте через відділ діловодства господарського суду надав заяву за вих. № 1 від 14.07.2011 року про зміну підстав позову про визнання договору недійсним.
Судом не приймається до розгляду заява позивача про зміну підстав позову, оскільки вона була подана після початку розгляду справи по суті.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав пояснення по справі та просив відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
08.05.2003 року між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний банк», правонаступником прав та обов'язків якого є публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний банк»(відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Інвікта»було укладено кредитний договір № 9.
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Так, в забезпечення виконання зобов'язань товариства з обмеженою відповідальністю «Інвікта»за кредитним договором № 9 від 08.05.2003 року, між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний банк»(відповідачем), закритим акціонерним товариством «Інвікта-Маяк», правонаступником прав та обов'язків якого є приватне акціонерне товариство «Інвікта-Маяк»(позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю «Інвікта»було укладено договір поруки від 18.09.2009 року.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі статтею 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Згідно п. 1.1. договору поруки, поручитель солідарно відповідає перед кредитором за виконання ТОВ «Інвікта», надалі боржник, зобов'язань у повному обсязі за кредитним договором № 9 від 08.05.2003 року, який було укладено між кредитором та боржником та додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, згідно з яким боржнику надано кредит у сумі 2 081 473,30 доларів США, (що в еквіваленті при перерахунку на гривню по офіційному курсу НБУ станом на дату підписання даного договору по курсу 8,0065 гривень за 1 долар США становить 16 665 315,98 грн.), зі сплатою процентів за ставкою 16% річних, строком повернення до 28.12.2011 року (в подальшому по тексту цього договору -«кредитний договір»).
Відповідно до преамбули договору поруки від 18.09.2009 року договір від імені позивача - приватного акціонерного товариства «Інвікта-Маяк», підписаний заступником голови правління ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності від 18 вересня 2009 року.
Позивач вважає, що договір поруки від 18.09.2009 року є недійсним, оскільки не відповідає нормам діючого законодавства, зокрема ст. 203, 215 ЦК України.
Позивач стверджує, що на підприємстві позивача відсутній оригінал та копія довіреності від 18 вересня 2009 року.
Згідно з п. 9.3. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 за № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»за загальним правилом передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження. Наприклад, продавець, укладаючи договір, підписаний генеральним директором акціонерного товариства, знає про відповідні обмеження повноважень, оскільки є акціонером товариства і брав участь у загальних зборах, якими затверджено статут.
У цих випадках угода може бути визнана недійсною за позовом особи, в інтересах якої встановлено обмеження, але заявник повинен довести, що друга сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження.
Згідно з п. 42 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 року № 13 при вирішенні спорів щодо визнання недійсними правочинів, укладених виконавчим органом господарського товариства, рішення загальних зборів про обрання якого на посаду визнано у судовому порядку недійсним, судам необхідно керуватися частиною третьою статті 92, статтею 241 ЦК. Зокрема, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема відповідно до Першої директиви 68/151/ЄЕС Ради Європейських співтовариств від 09 березня 1968 р.
Відповідно до ч. 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Судом встановлено, що договір поруки від 18.09.2009 року від імені позивача підписано заступником голови правління ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності від 18 вересня 2009 року та засвідчений відтиском печатки ЗАТ «Інвікта-Маяк». У судовому засіданні судом досліджено оригінал довіреності від 18 вересня 2009 року.
Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Представником позивача не надано доказів того, що підписуючи оспорюваний договір особа, яка вчинила правочин, не мала необхідного обсяг цивільної дієздатності та того, що волевиявлення учасника правочину не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.
Відповідно до ч. 1 статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання договору поруки.
У пункті 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Позивач не довів суду належними доказами своїх вимог.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання договіру поруки від 18.09.2009 року, укладеного між сторонами, недійсним, а вимоги позивача є необґрунтованими.
Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя С.М.Мудрий
Дата підписання рішення: 25.07.2011 року.