ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 9/415-13/18811.07.11
За позовом Приватного підприємства «Лагуна»
до 1) Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права
власності на об'єкти нерухомого майна
2) Регіонального відділення Фонду держаного майна України по м. Києву
3) Держаного підприємства «Виробниче об'єднання «Київприлад»
4) Національного космічного агентства України
про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії
Суддя Курдельчук І.Д.
Представники сторін:
Від позивача Пржецехтель О.М.
Від відповідачів 1) не з'явився
2) ОСОБА_1 (дов. № 39 від 09.04.10р.)
3) Акопян М. А.
4) не з'явився
в судовому засіданні 11.07.11 року, відповідно до ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення
ОБСТАВИНИ СПРАВИ і СУТЬ СПОРУ:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства „Лагуна” про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2010 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №9/415, розгляд справи призначено на 13.10.2010р. Цією ж ухвалою судом на підставі норм ст.24 ГПК України за власною ініціативою залучено до участі у справі іншого відповідача -Державне підприємство „Виробниче об'єднання „Київприлад”.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2010 року, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного Господарського суду від 10.03.2011 року, в позові відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.05.2011 року судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно Розпорядження щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ від 07.06.2011 року справу №9/415 передано на новий розгляд судді Курдельчуку І.Д.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2011 року прийнято матеріали справи №9/415, присвоєно їм №9/415-13/188 та призначено розгляд справи на 06.07.2011р.
Розгляд справи відкладався на 11.07.11 через неявку адвоката позивача та за його усним клопотанням.
11.07.11 позивач підтримав позов з підстав викладених у позові і заявах про уточнення, відповідачі заперечили проти нього з підстав викладених у відзивах.
Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їх правами та обов'язками, відповідно до ст.ст. 20, 21, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.
Дослідивши і з'ясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін, господарський суд -
У вересні 2010 Приватне підприємство "Лагуна" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом, враховуючи заяву про уточнення та доповнення до позовної заяви від 18.11.10р., до Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву, державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київприлад" та Національного космічного агентства України, в якому просило: визнати за ним право власності на нежиле приміщення площею 331,70 кв. м. -цех промислового виробництва по переробці риби, розміщений за адресою: м. Київ, вул. Якутська, 3; зобов'язати КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" зареєструвати за позивачем право власності на нежиле приміщення площею 363,90 кв. м -цех переробки риби, розміщений за адресою м. Київ, вул. Якутська,3.
Між позивачем ПП "Лагуна" як орендарем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву як орендодавцем було укладено ряд договорів оренди майна, а саме:
- Договір оренди №623 від 19.05.2004р. нерухомого майна, що належить до державної власності загальною площею 198,3кв.м., розміщеного за адресою: м. Київ вул. Якутська, 3, що знаходиться на балансі Виробничого об'єднання "Київприлад". Майно передавалося в оренду з метою розміщення організації цеху по виготовленню копченої риби. Згідно п. 10.1 договору строк дії становить 11 місяців. В подальшому строк дії договору було продовжено до 19.12.2008р. Згідно Акта приймання-передачі від 19.05.2004р. майно було передане позивачу в день укладення договору оренди;
- Договір оренди №1136 від 29.10.2004 р. нерухомого майна, що належить до державної власності загальною площею 72,5 кв. м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Якутська, 3, що знаходиться на балансі ВО "Київприлад", було передане в оренду з метою офісного приміщення. Згідно п.10.1 строк дії договору становив 11 місяців. В подальшому строк дії договору було продовжено до 29.05.2009р. Згідно Акта приймання-передачі від 29.10.2004р. майно було передане позивачу в день укладення договору оренди;
- Договір оренди №2287 від 21.10.2005р. нерухомого майна, що належить до державної власності загальною площею 286,00 кв. м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Якутська, 3, що знаходиться на балансі державного підприємства "ВО "Київприлад". Майно передано в оренду з метою розміщення складу 121,2кв.м. та цеху засолу та копчення риби 165,6кв.м. Згідно з п.10.1 договору, строк його дії становить 11 місяців. В подальшому строк дії договору було продовжено до 21.06.2009 р. Згідно акта приймання-передачі орендоване майно було передане позивачу в день укладення договору оренди.
Предметом оренди згаданих договорів було державне нерухоме майно, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Якутська, 3, що знаходиться на балансі виробничого об'єднання "Київприлад" (балансоутримувач).
Після закінчення строку дії зазначених вище договорів оренди 09.11.2009р. між позивачем ПП "Лагуна" (орендарем) та Регіональним відділенням ФДМУ у м. Києві (орендодавцем) було укладено договір оренди нерухомого майна № 4555, що належить до державної власності ( далі -Договір оренди).
Згідно предмету даного Договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення площею 570,52 кв. м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Якутська, 3 на першому та другому поверсі двоповерхової будівлі корпусу № 2, що перебуває на балансі ДП "Виробниче об'єднання "Київприлад", вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.05.2009р. і становить 1638072,00 грн.
Відповідно до п.1.2 Договору оренди сторони визначили, що майно передається в оренду з метою розміщення: офісу на другому поверсі площею 85,42 кв. м; промислового виробництва риби на першому поверсі площею 363,9 кв. м; господарського двору на першому поверсі (навіс) площею 121,2 кв. м. Згідно акта приймання-передачі від 09.11.2009 майно було передано в користування позивачу.
Строк дії договору встановлений сторонами в 2 роки 11 місяців, та вступає в дію з 09.11.09р. по 09.10.2012 року включно.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на нежиле приміщення площею 331,70 кв. м. -цех промислового виробництва по переробці риби, розміщений за адресою: м. Київ, вул. Якутська, 3 та про зобов'язання Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»зареєструвати за позивачем права власності на нежиле приміщення площею 363,90 кв. м. -цех промислового виробництва по переробці риби, розташований за адресою: м. Київ, вул. Якутська, 3 на першому поверсі двоповерхової будівлі корпусу № 2, не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 392 Цивільного кодексу України передбачає, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа який засвідчує його право власності.
Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнів або претензій з боку третіх осіб.
Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Відповідно до тверджень позивача цех загальною площею 331,70 кв. м. було побудовано за його грошові кошти Приватним підприємством «Союз-Універ»на підставі договору № 15 від 08.09.2004 р. На підтвердження зазначеної обставини позивачем зокрема надано рахунки-фактури, накладні, видаткові накладні, акт приймання-передачі.
Відповідачі проти позову заперечують та запевняють, що майно, яке є предметом спору у справі є державною власністю, яка знаходиться у сфері управління Національного космічного агентства України, передано на баланс ДП «ВО «Київприлад», та було надано в оренду позивачеві, Регіональним відділенням ФДМУ у м. Києві за згодою Національного космічного агентства України як державне майно, про що свідчать наявні у справі договори оренди, проти чого позивач не заперечував.
Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 334 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно з наданих позивачем документів, відповідно до договору № 15, на який позивач посилається як на підставу визнання за ним права власності, позивачеві як замовником по договору підряду було підписано акт виконаних робіт 08.09.2004 року.
Тобто, з цього часу позивачеві було відомо про те, що за його кошти як замовника було створено цех по переробці рибної продукції за адресою м. Київ, вул. Ялтинська, 3.
Проте, позивач вказане нерухоме майно в експлуатацію не ввів та право власності на нього не зареєстрував.
Водночас, заперечуючи проти застосування строку позовної давності, позивач стверджував, що будівельні роботи не закінчені уі у 2010 році.
Крім того, згідно ст. 375 ЦК України, саме власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойоми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети , за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Згідно ст. 29 Закону України "Про планування і забудову територій" здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його переадресації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.
В матеріалах справи відсутні і документи про прийняття нерухомого майна, збудованого Позивачем - цеху з переробки рибної продукції до експлуатації та його державної реєстрації.
Згідно витягу з бази даних Держаного земельного кадастру станом на 22.11.2010 р. вбачається, що земельна ділянка, на якій розташоване нерухоме майно з приводу якого виник спір, закадастрована за Державним підприємством «Виробниче об'єднання «Київприлад».
Отже, матеріали справи містять беззаперечні докази, що земельна ділянка, на якій збудоване спірне майно, позивачеві не належить на праві власності та не відведена позивачеві у встановленому порядку.
Суд також зазначає, що позивачем не надано доказів здійснення ним невід'ємних поліпшень орендованого майна (прибудов до орендованого майна) з дозволу власника (уповноваженого власником органу).
Крім того, відповідно до умов укладених між позивачем та Регіональним відділенням ФДМУ у м. Києві договорів оренди, орендар може за письмовою згодою орендодавця ( в даному випадку Регіонального відділення ФДМ по м. Києві) вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості. Згідно матеріалів доданих до позовної заяви така згода відсутня.
Як визначено умовами договорів оренди, в разі припинення або розірвання Договору вартість поліпшення орендованого майна, зроблених Орендарем як за згодою так і без згоди Орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для Майна, компенсації не підлягає, ці поліпшення визнаються власністю держави.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, Позивачем не доведено, у спосіб, встановлений ст.34 цього ж кодексу, законних підстав для задоволення позовних вимог.
Підстав визначених законодавством для визнання права власності на об'єкт нерухомості не має , оскільки позивачем не надано доказів дотримання вимог Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 № 1243, та Постанова КМУ від 30.09.2009, № 1104 "Деякі питання надання дозволів на виконання підготовчих і будівельних робіт", а також не надано доказів невизнання відповідачами його права власності, яке вже наявне, та не надано доказів реєстрації такого права і втрати документів, що його посвідчують.
Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Що ж до застосування строку позовної давності, господарський суд на виконання вказівки , що міститься у постанові касаційної інстанції зазначає, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).
Обов'язковою умовою для застосування позовної давності є відомості про порушення права. Однак позивачем не доведено наявності такого права , а отже і його порушення, що виключає застосування інституту позовної давності.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 22, 32-34, 36, 43, 49, 75, 111-12, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд-
1. В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Курдельчук І.Д.
дата складення 14.07.11