"17" серпня 2011 р. Справа № 53/265-10(27/10-10)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, суддіОстапенка М.І.,
суддівГончарука П.А., Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Безмятежне"
нарішення господарського суду Харківської області від 12 квітня 2011 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14 червня 2011 року
у справі№ 53/265-10 (н.р. 27/10-10)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Безмятежне"
довідкритого акціонерного товариства "Атоменергокомплект"
провизнання недійсним форвардного контракту
за участю представників сторін:
від позивача -не з'явився
відповідача -не з'явився
У січні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "Безмятежне" звернулось до господарського суду із позовом до відкритого акціонерного товариства "Атоменергокомплект" про визнання недійсним укладеного між сторонами форвардного контракту № 10 від 3 березня 2003 року і додаткових угод до нього від 8 березня 2003 року і від 24 березня 2004 року.
23 липня 2010 року було подано заяву, якою позивач змінив свої вимоги і просив визнати додаткову угоду від 24 грудня 2004 року до вказаного форвардного контракту неукладеною (т.2, а.с. 46).
Рішенням господарського суду Харківської області від 12 квітня 2011 року (головуючий -С.Прохоров, судді -Д.Доленчук, О.Погорелова), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14 червня 2011 року (головуючий -О.Істоміна, судді -С.Барбашова, А.Білецька), у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, 3 березня 2003 року між ТОВ "Безмятежне" і ВАТ "Атоменергокомплект" укладено форвардний контракт № 10. У подальшому, шляхом укладення додаткових угод до нього від 8 грудня 2003 року та від 24 грудня 2004 року, продовжено строк його дії до 31 грудня 2006 року.
В обґрунтування свої вимог позивач вказував на те, що при укладанні контракту сторони виходили з обставин, які існували на той момент, а саме: можливості поставки певної продукції в певний строк, на певних умовах. В зв'язку з тим, що погодні умови в 2003-2004 роках не сприяли хорошій врожайності сільськогосподарських культур та ситуація характеризувалась як форс-мажорні обставини, що підтверджується висновками Торгово-промислової палати України, - в 2004 році обставини для сторін в зв'язку з виконанням контракту істотно змінились. Як стверджував позивач, при нових обставинах умови форвардного контракту № 10 від 03 березня 2010 року не могли бути виконані позивачем в тому ж обсязі та на тих же умовах, які передбачались на момент укладення форвардного контракту.
На думку позивача, укладення додаткових угод від 08 грудня 2003 року та від 24 грудня 2004 року, якими двічі подовжувались строки виконання позивачем своїх обов'язків за форвардним контрактом № 10 від 03 березня 2003 року є підтвердженням неможливості виконати контракт.
Позивач вважає, що укладаючи додаткову угоду від 24 грудня 2004 року, сторони дійшли згоди змінити виключно тільки строк поставки продукції та подовжити строк дії форвардного контракту до кінця 2006 року. У додатковій угоді від 24 грудня 2004 року відсутні умови про зміну предмету поставки, який обумовлений специфікацією: найменування базового активу, ціни на продукцію, її кількість, суми контракту. Базовий актив, який був обумовлений сторонами 3 березня 2003 року при підписанні форвардного контракту №10 фактично не існував у 2004 році, тим паче не міг існувати до 2006 року. Тобто укладанням додаткової угоди до форвардного контракту, сторони не дійшли згоди про зміну предмету форвардного контракту, а тому, на думку позивача, в силу статті 638 Цивільного кодексу України додаткова угода від 24 грудня 2004 року, як невід'ємна частина форвардного контракту від 3 березня 2003 року №10, не може вважатись укладеною.
Ухвалюючи рішення, господарський суд першої інстанції правильно вказав на те, що додатковими угодами від 8 грудня 2003 року та від 24 грудня 2004 року сторони двічі подовжили строк дії форвардного контракту до 31 грудня 2004 року і до 31 грудня 2006 року і змінили базовий актив (зернові, зернобобові, масляничні культури врожаю 2003 року на зернові, зернобобові, масляничні культури врожаю 2004, 2005 років) і дійсно, що свідчить про їх намір досягти цілей договору, оскільки як вбачається із самих додаткових угод, підставою для їх укладання стала саме певна ситуація на ринку зернових, зернобобових та масляничних культур.
Крім того, з огляду на те, що, товар визначений у специфікації до форвардного контракту №10 у розумінні частини 2 статті 184 ЦК України визначений родовими ознаками, -то він є замінним, а отже дія форс-мажорних обставин у 2003-2004 роках не звільняє позивача від обов'язку передати відповідачу товар, визначений у специфікації до форвардного контракту.
Відповідач, дотримуючись своїх зобов'язань за контрактом, здійснив попередню оплату за товар у повному обсязі та погодився на подовження строків виконання позивачем своїх зобов'язань і не звертався з відповідною вимогою ще протягом майже трьох років.
Судами першої інстанції обґрунтовано відхилені посилання позивача на висновок Торгово-промислової палати України, як на підтвердження існування форс-мажорних обставин та неможливість виконання зобов'язань за форвардним контрактом, оскільки вказаний висновок є доказом неможливості виконання зобов'язань лише у 2003-2004 роках. До того ж, як свідчать матеріали справи, при укладання додаткової угоди від 24 грудня 2004 року, позивачем ніяким чином не повідомлялось про неможливість виконання зобов'язань за форвардним контрактом у зв'язку із існуванням форс-мажорних обставин у 2003 та 2004 роках.
Водночас, неспроможність боржника виконати свої договірні зобов'язання, навіть у силу виникнення форс-мажорних обставин, не може бути підставою для визнання договору недійсним, або неукладеним.
Крім того, обставини, на які посилається позивач можуть бути взяті до уваги при розірванні контракту у порядку, визначному його пунктом 9.3 статті 9 із обов'язковим поверненням відповідачу сплаченої передоплати за товар.
Наведене свідчить про необґрунтованість вимог позивача і відсутність підстав для задоволення даного позову.
Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів, такі як: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частина 2 статі 20 Господарського кодексу України передбачає, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного господарського суду про те, що заявлений позов задоволенню не підлягає і з огляду на помилково обраний спосіб захисту суб'єктивного права, оскільки норми, закріплені статтями 16 ЦК України і 20 ГК України не передбачають такого способу захисту порушених прав у судовому порядку, як визнання договору неукладеним.
При цьому, саме по собі визнання договору неукладеним не тягне за собою відновлення або захисту права позивача, а може бути лише елементом предмету доказування при встановленні факту виникнення взаємних прав і обов'язків сторін, а відтак самостійною і єдиною позовною вимогою бути не може.
Наведене свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанції вирішили спір і відмовили у заявленому позові із правильним застосуванням норм матеріального права при повному і всебічному дослідженні істотних обставин справи.
Посилання скаржника в обґрунтування касаційної матеріалами справи скарги не підтверджуються, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Безмятежне" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 12 квітня 2011 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14 червня 2011 року у справі за № 53/265-10 (н.р. 27/10-10) -без змін.
Головуючий, суддя М.Остапенко
Суддя
П.Гончарук
Суддя
Л.Стратієнко