"17" серпня 2011 р. Справа № 34/37пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, суддіОстапенка М.І.,
суддівГончарука П.А., Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Скарабей"
нарішення господарського суду Донецької області від 28 березня 2011 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 8 червня 2011 року
у справі№ 34/37пд
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Скарабей"
дотовариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг"
провизнання договору недійсним
за участю представників сторін:
від позивача -не з'явився
відповідача -не з'явився
У лютому 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Золотий Скарабей" звернулось до господарського суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" про визнання недійсним укладеного між сторонами договору постачання товару з відстрочкою платежу № 604 від 30 липня 2010 року.
Рішенням господарського суду від 28 березня 2011 року (суддя -О.Кододова), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 8 червня 2011 року (головуючий -Т.Колядко, судді -І.Приходько, О.Скакун), у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень у зв'язку з їх невідповідністю нормам матеріального і процесуального права та постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення -без змін.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 30 липня 2010 року між ТОВ "Фудторг", в особі начальника відділу продажу ОСОБА_1. який діє на підставі довіреності від 15.07.2010р. (постачальник) і ТОВ "Золотий скарабей" (покупець), в особі Фількіна А.О., який діє на підставі статуту з іншого боку укладено договір постачання товару з відстроченням платежу №604, за умовами якого постачальник зобов'язується продати, а покупець прийняти продукти харчування та алкогольні напої обсягах і за ціною згідно товарно-транспортних накладних на одержання товару, що є додатком до договору.
Відповідно до пункту 2.2. договору постачальник зобов'язаний поставити товар покупцю протягом 3 робочих днів з моменту отримання замовлення від покупця, за умовами що покупець надав постачальнику всі необхідні копії документів, що підтверджують його право здійснювати торгівлю певними видами товарів.
Згідно із пунктом 3.1. договору ціна на товар, кількість і загальна вартість товарів, що відпускаються, встановлюються окремо на кожну партію товару відповідно до товарно-транспортних накладних.
За приписами пункту 3.3. договору товар вважається одержаним покупцем з моменту підписання товарно-транспортних накладних.
Договір набирає сили з мамонту підписання його обома сторонами і діє до 31 грудня 2015 року. Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.
Підставою для подання даного позову стало те, що в момент підписання договору відповідач не з'ясував наявності у контрагента відповідної ліцензії, а позивач не заповнив графу для даних про ліцензію, оскільки така ліцензія у позивача була відсутня та на сьогоднішній день залишилася не оформленою, у зв'язку із чим останній з посиланням на частину 1 статті 227 Цивільного кодексу України, просив визнати спірний договір недійсним.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Колегія суддів погоджується із висновком господарських судів про необґрунтованість даного позову, з огляду на те, що до предмету спірного договору входить зобов'язання відповідача щодо поставки і продуктів харчування, на що отримання відповідної ліцензії законодавством не вимагається.
Крім того, у ході розгляду даної справи, позивачем не було надано доказів поставки на виконання спірного договору відповідачу алкогольної продукції.
При цьому, контроль за дотриманням порядку реалізації алкогольної продукції належить до компетенції уповноважених державних органів, а наявність, чи відсутність відповідної ліцензії на обсяг цивільної дієздатності юридичної особи, як суб'єкта господарювання впливати не може.
Доводи касаційної скарги висновків господарських судів не спростовують і підстав для скасування рішення господарського суду Донецької області від 28 березня 2011 року та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 8 червня 2011 року не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Скарабей" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 28 березня 2011 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 8 червня 2011 року у справі за № 34/37пд -без змін.
Головуючий, суддя М.Остапенко
Суддя П.Гончарук
Суддя Л.Стратієнко