"17" серпня 2011 р. Справа № 10/21
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, суддіОстапенка М.І.,
суддівГончарука П.А., Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу житлового кооперативу № 3
нарішення господарського суду міста Києва від 14 березня 2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 червня 2011 року
у справі№ 10/21
за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
дожитлового кооперативу № 3
простягнення заборгованості
за участю представників сторін:
від позивача -Гаркавенко С.В.
відповідача -Розиграєва О.І.
У січні 2011 року публічне акціонерне товариство "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулось до господарського суду із позовом до житлового кооперативу № 3 про стягнення заборгованості за укладеним між сторонами договором № 1630541 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 1 жовтня 1999, яка складається із 25 911,92 грн. основного боргу, 4 380,39 грн. пені, 19 580,67 грн. інфляційних втрат та 5 759,75 грн. трьох відсотків річних (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 10 лютого 2011 року).
Рішенням господарського суду міста Києва від 14 березня 2011 року (суддя -О.Котков), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 червня 2011 року (головуючий -О.Гаврилюк, судді -А.Майданевич, А.Мальченко), позов задоволено. Стягнено з відповідача 25 911,92 грн. основного боргу, 4 380,39 грн. пені, 19 580,67 грн. інфляційних втрат, 5 759,75 грн. трьох відсотків річних та судові витрати.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та неповне встановлення істотних обставин справи, просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14 березня 2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 червня 2011 року, а у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 1 жовтня 1999 року між акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (енергопостачальна організація) та Житловим кооперативом № 3 (абонент) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630541, за умовами якого енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію -в період опалювального сезону; гарячого водопостачання -протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору, а абонент зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметрів обсягах, які визначені у додатку № 1 до цього договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Відповідно до пункту 2.1 договору сторони при виконанні умов цього договору, а також, при вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
Відповідно до п. 2 додатку № 4 до договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту № 6 за адресою: вул. Меліоративна, буд. № 11, розрахункову групу, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ) та платіжну вимогу -доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
П. 3 додатку № 4 до договору сторони передбачили, що сплата за вказаними в пункті 2 цього Додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Наявними у матеріалах справи копіями облікових карток підтверджується, що на виконання умов договору за період з 1 липня 2008 року по 1 грудня 2010 року позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію, вартістю 703 742,89 грн.
Однак, відповідач свої грошові зобов'язання за договором виконав частково, сплативши позивачу 549 933,48 грн., внаслідок чого у нього виник основний борг у розмірі 153 809,41 грн.
У період з грудня 2010 року по січень 2011 року відповідач в рахунок оплати боргу за договором перерахував позивачу грошові кошти у сумі 127 897,49 грн.
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по оплаті за поставлену теплову енергію у гарячій воді, у відповідача, на час постановлення судового рішення суду першої інстанції, існував основний борг у розмірі 25 911,92 грн., яку місцевий господарський суд правомірно стягнув.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду і в частині стягнення з відповідача 19 580,67 грн. інфляційних втрат, нарахованих з вересня 2008 року по листопад 2010 року і 5 759,75 грн. трьох відсотків річних, нарахованих з серпня 2008 року по листопад 2010 року, є законним і відповідає обставинам справи.
Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 ЦК України).
Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 3.5 додатку № 4 до договору сторони погодили що, у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п. 3 цього додатку), енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
Таким чином, господарські суди дійшли правильного висновку щодо законності позовних вимог про стягнення з відповідача пені, нарахованої за липень-грудень 2010 року 4 380,39 грн.
Окрім того, відхиляються доводи скаржника, про те, що судами не враховано визнання постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2009, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011 року № К-18726/09 року, дій КМДА при зміні тарифів на комунальні послуги з 01.12.2006 року такими, що порушують пункти 1, 6 ст. 6, п. 2 ст. 20, п.п. 3, 4, 5, 7 ст. 30, п.п. 2, 3 ст. 31, п. 5 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" і скасування розпоряджень Київської міської державної адміністрації від 30.05.2007 року № 640, 642, 643.
На думку скаржника, суди допустили помилку в обрахуванні основного боргу, з огляду на те, що сума боргу обраховувалась за тарифами, закріпленими скасованим Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.05.2007 року № 643 "Про затвердження тарифів на теплову енергію".
Однак, суди правильно виходили із того, що в силу скасування даного розпорядження № 643, сума основного боргу має розраховуватись, виходячи із тарифів, закріплених попереднім розпорядженням КМДА від 30.10.2006, № 1575 "Про затвердження тарифів на теплову енергію" в редакції розпорядження від 12.02.2007 р. № 142.
Інші посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України
касаційну скаргу житлового кооперативу № 3 залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 14 березня 2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 червня 2011 року у справі за № 10/21 -без змін.
Головуючий, суддя М.Остапенко
Суддя
П.Гончарук
Суддя
Л.Стратієнко