"17" серпня 2011 р. Справа № 08/5004/139/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Остапенка М.І.
суддів Гончарука П.А.
Стратієнко Л.В.
з участю представників:
позивача:
відповідача: Саломатін В.М.
не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу виробничого управління житлово-комунального господарства смт.Рокині
на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 15 червня 2011 р.
у справі№ 08/5004/139/11
за позовомвиробничого управління житлово-комунального господарства смт.Рокині
домузею історії сільського господарства Волині - Скансен
про стягнення 41 065,71 грн.
У січні 2011 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за надані за договором від 17.01.2007 р. житлово-комунальні послуги у розмірі 41 065, 71 грн.
Рішенням господарського суду Волинської області від 28.03.2011 р. (суддя Войціховський В. А.) позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з музею історії сільського господарства Волині -Скансен на користь виробничого управління житлово-комунального господарства заборгованість у розмірі 41 065, 71 грн. та судові витрати.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2011 р.(головуючий -Олексюк Г.Є., судді -Сініцина Л.М., Гудак А.В.), рішення господарського суду Волинської області від 28.03.2011 р. скасовано та постановлено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2011 р., залишивши в силі рішення господарського суду Волинської області від 28.03.2011 р.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Закону України "Про теплопостачання" теплопостачальна організація має право укладати договори на відпуск теплової енергії із споживачами, а також норми даного Закону зобов'язують споживача послуг щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Між позивачем та відповідачем 28 грудня 2007 року укладений договір №15 на подачу води з комунального водопроводу, приймання стічних вод до комунальної каналізації та подачу опалення від котельні ВУЖКГ, та, в силу норм статей 631, 653, 654 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України даний договір не розірваний, тобто є чинним, а тому відповідач повинен виконувати свої зобов'язання за договором в частині оплати спожитої теплової енергії.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 41 065, 71 грн. на підставі договору від 17.01.2007 р. (т.1,а.с.3-4).
28.03.2011 р. ним було подано до господарського суду першої інстанції письмові пояснення, в яких зазначалося про помилкове посилання на договір від 17 січня 2007 р. та просив стягнути заборгованість, виходячи вже з умов договору № 15 від 28.12.2007 р., пунктом 1 якого закріплено обов'язок позивача забезпечувати замовника опаленням приміщення площею 616,9 м2.
В порушення правил ст. 22 ГПК України, якою передбачено право позивача змінювати предмет позову лише до початку розгляду справи по суті, 28.03.2011 р., коли розгляд справи по суті вже здійснювався, позивач змінив предмет позову, а суд першої інстанції прийняв і розглянув саме уточнені позовні вимоги, при цьому, не з'ясувавши у позивача його правової позиції щодо первісних позовних вимог.
Проте, такі доводи суду апеляційної інстанції є помилковими, оскільки предмет позову -це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, що в даному випадку полягає у стягненні заборгованості за надані за договором послуги з теплопостачання і предмет позову позивачем не змінювався.
Крім того, відповідно до ст. 101 ГПК України суд апеляційної інстанції повторно розглядає справу за наявними і додатково поданими доказами.
А виправлення позивачем помилки щодо дати укладення договору, за яким здійснювалося теплопостачання та розгляд судом справи з урахуванням виправлення такої помилки чинним господарським процесуальним законодавством не передбачено як підстава для скасування рішення місцевого господарського суду.
Крім того, апеляційний господарський суд послався на те, що п.10 договору № 15 від 28.12.2007 р. передбачено, що він укладається на один рік з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року і набуває чинності з моменту його підписання. Договір вважається переукладеним на новий строк на тих же умовах, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дій. Договір може бути розірвано за згодою сторін. Розірвання договору за вимогою однієї із сторін дозволяється у разі письмового попередження іншої сторони за три місяця.
Листом від 02 липня 2009 року за вих. № 1-3/44 відповідач відмовився від послуг ВУЖКГ з теплопостачання за новими тарифами, затвердженими Рокинівською селищною радою та вказав, що розриває з позивачем договір на теплопостачання від централізованої системи опалення. Дане попередження отримано виробничим управлінням житлово-комунального господарства та зареєстровано за вих. № 60 від 02 липня 2009 року.
Таким чином, музей історії сільського господарства Волині -Скансен у передбачений договором спосіб звернувся з попередженням про його розірвання і з 03 жовтня 2009 року цей договір є розірваним, а тому вимоги позивача про стягнення вартості наданих послуг за жовтень 2009 р. - листопад 2010 р. не грунтуються на договорі, а є позадоговірними, матеріали ж справи не містять актів виконаних робіт ( наданих з опалення послуг, вимог про їх оплату).
Такі висновки також є помилковими, оскільки договором не передбачено, що договір є розірваним через три місяці з дня такого попередження і наявність такого попередження не виключає розгляду питання щодо розірвання договору в порядку, визначеному ч.4 ст. 188 ГК України.
За таких обставин постанову суду апеляційної інстанції не можна визнати законною і обгрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Разом з тим, не може залишатися в силі і рішення місцевого господарського суду, яким позов задоволено, оскільки воно також постановлено без врахування вимог закону, що регулює спірні правовідносини.
Відповідно до ч.2 ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані, зокрема, забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів.
Згідно з ч.2 ст. 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації, центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством.
Суд першої інстанції, стягуючи вартість послуг з теплопостачання, виходив з того, що вони надавалися позивачем у повному обсязі та належної якості.
Але при цьому суд в порушення вимог ст. 43 ГПК України не дав належної правової оцінки актам-претензіям про неналежне надання або ненадання послуг, не з'ясував причини виходу з ладу опалювальних пристроїв в музеї внаслідок їх розмерзання.
За таких обставин рішення суду також необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, ретельно з'ясувати відповідність якості наданих позивачем послуг встановленим стандартам та відповідно до встановленого вирішити спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
касаційну скаргу виробничого управління житлово-комунального господарства смт.Рокині задовольнити частково.
Рішення господарського суду Волинської області від 28 березня 2011 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15 червня 2011 року у справі за № 08/5004/139/11 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
Головуючий, суддя М.Остапенко
Суддя
П.Гончарук
Суддя
Л.Стратієнко