"11" серпня 2011 р. Справа № 30/26-16/456
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Добролюбової Т.В.
суддівГоголь Т.Г., Осетинського А.Й.
розглянувши матеріали касаційної скаргиПідприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів міста Києва"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.11
у справі№30/26-16/456
за позовомПідприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів міста Києва" (надалі - підприємство)
до
проТовариства з обмеженою відповідальністю "Маттадор"
визнання права власності
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" (надалі -товариство)
провизнання договору недійсним та витребування майна
В судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: ОСОБА_1. -за дов. від 12.01.11;
від відповідача: не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги;
від третьої особи: ОСОБА_2. -за дов. від 02.06.11.
Розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати від 09.08.11, для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В.- головуючого, Гоголь Т.Г., Осетинського А.Й.
Підприємством "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів міста Києва" у грудні 2009 року заявлений позов, з урахуванням змін, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маттадор" про визнання за позивачем права власності на поліграфічне обладнання Shinohara 75 V H Pile. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань щодо передачі майна у власність позивачеві згідно з умовами договору фінансового лізингу №34/1703 від 17.03.08. При цьому, позивач посилався на приписи статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 531 Цивільного кодексу України.
Доповідач: Добролюбова Т.В.
Рішенням господарського суду м. Києва від 21.01.10, ухваленим суддею Ващенко Т.М., позовні вимоги задоволено.
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Грейц К.В. -головуючого, Бакуліної С.В., Глос О.І., постановою від 28.10.10, перевірене рішення господарського суду міста Києва від 21.01.10 скасував. Матеріали справи передав на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" подану в порядку статті 107 Господарського процесуального кодексу України задовольнив частково.
Під час нового розгляду справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" звернулось до суду першої інстанції із позовною заявою в якості третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, в якій просило суд: 1) визнати недійсним договір фінансового лізингу від 17.03.08 №34/1703; 2) витребувати у позивача та передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" п'ятифарбову аркушеву офсетну машину Shinohara 75 V з опційним оснащенням. Водночас, товариство просило відмовити Підприємству "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів міста Києва" у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спірну машину. В обґрунтування своїх вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" посилалось на те, що договір фінансового лізингу №34/1703 від 17.03.08 укладений всупереч вимог чинного законодавства та порушує його права, оскільки саме він є власником предмета лізингу. При цьому, товариство посилалось на приписи статей 203, 215, 216, 387, 1212 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 08.02.11, ухваленим суддею Ярмак О.М., позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 17.03.08 №34/1703 та витребування у позивача п'ятифарбової аркушевої офсетної машину Shinohara 75V задоволено. Суд першої інстанції вмотивовуючи рішення в цій частині виходив з того, що позивач на момент укладення договору фінансового лізингу від 17.03.08 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки предмет лізингу знаходився у нього не на праві власності, а у платному користуванні, відтак визнав договір від 17.03.08 недійсним. Водночас, місцевий суд дійшов висновку, що оскільки вказаний договір є недійсним вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" про витребування від позивача спірної машини є підставною. У задоволенні первісного позову судом відмовлено з посиланням на недійсність договору фінансового лізингу №34/1703 від 17.03.08. При цьому, суд установив, що позивач не є добросовісним набувачем, оскільки знав про те, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, не надано позивачем і доказів набуття майна оплатно.
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Майданевича А.Г. -головуючого, Гаврилюка О.М., Мальченко А.О., постановою від 19.05.11, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів міста Києва" залишив без задоволення.
Підприємство "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів міста Києва" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення про задоволення первісного позову і відмову у позові третьої особи. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник не погоджується з висновком судів про ненадання ним відповідних доказів того, що майно набуте оплатно, оскільки в матеріалах справи є виписка рахунку банку Київської міської філії АКБ "Укрсоцбанк" у місті Києві та вексель про сплату лізингових платежів. На думку скаржника, він є добросовісним набувачем, оскільки придбав спірне майно оплатно, при цьому, не знав і не міг знати про те, що відповідач, не мав права його відчужувати. Скаржник вважає, що судами порушенні приписи статті 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", статті 388 Цивільного кодексу України.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" отримано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить судові рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., і пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 24.12.07 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" -лізингодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маттадор" -лізингоодержувачем, укладено договір №384/1207 фінансового лізингу, за умовами якого лізингодавець передає, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в фінансовий лізинг майно - поліграфічне обладнання Shinohara 75 V Н, яке отримане ТОВ "Компанія "Лізинговий дім" у власність за договором поставки №38/1207-КП на виконання заявки ТОВ "Маттадор". Пунктом 7.5 цього договору сторони погодили, що відповідач під час лізингу майна не має права продавати, обтяжувати, передавати в заставу третім особам без письмової згоди лізингодавця, чи іншим способам відчужувати майно чи будь-яку його частину, чи допустити відчуження майна або будь-якої його частини. Частиною 3 пункту 5.2 договору сторони узгодили, що передача у власність лізингоодержувача спірного майна здійснюється за актом прийому-передачі в строк не пізніше 5 днів після виконання умов договору - сплати лізингових платежів в повному обсязі лізингоодержувачем. Водночас, судами установлено, що 17.03.08 Товариство з обмеженою відповідальністю "Маттадор"- лізингодавець, уклало з Підприємством "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів міста Києва" -лізингоодержувачем, договір №34/1703 фінансового лізингу, за умовами якого підприємство отримало від відповідача спірне майно, а саме, поліграфічне обладнання Shinohara 75 V H Pil. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду за первісним позовом є вимога Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів міста Києва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маттадор" про визнання за позивачем права власності на поліграфічне обладнання Shinohara 75 V H Pile. Предметом судового розгляду за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" є вимога про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 17.03.08 №34/1703 та витребування у позивача на користь товариства п'ятифарбову аркушеву офсетну машину Shinohara 75 V з опційним оснащенням. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеним цивільним законодавством. Відповідно до частини 1 статті 215 вказаного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона, лізингодавець, передає або зобов'язується передати другій стороні, лізингоодержувачу, у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, прямий лізинг, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця, постачальника, відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, непрямий лізинг, на певний строк і за встановлену плату, лізингові платежі. Приписами статті 4 Закону України "Про фінансовий лізинг" унормовано, що лізингодавець - це юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу. Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ, майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За приписами статті 321 цього ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Визнаючи недійсним договір фінансового лізингу від 17.03.08 №34/1703, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маттадор" та Підприємством "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва", суди попередніх інстанцій установили, і це підтверджується матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Маттадор", укладаючи оспорюваний договір, не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення цього правочину, оскільки не було власником, переданого за договором, предмета лізингу. Водночас, як установлено судами, спірне майно перебуває у володінні Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва", тому, виходячи з приписів статті 387 Цивільного кодексу України, за якими, власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння, суди правомірно задовольнили вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" про витребування у позивача спірної офсетної машини. Стосовно вимог Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва" про визнання права власності на спірне майно, то відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з частиною 1 статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним є недійсним з моменту його вчинення. З огляду на те, що договір фінансового лізингу №34/1703 від 17.03.08 є недійсним, визнається законним і висновок судів обох інстанцій про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на майно, яке придбане ним за вказаним договором. Оскаржуючи судові рішення у справі Підприємство "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва" обґрунтовує свої доводи порушенням судами приписів статті 388 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Стаття 388 Цивільного кодексу України встановлює порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача, за приписами якої, у разі, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Власник також має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно. Встановлення добросовісності набуття майна покладається на набувача, який має довести, що він набув майно оплатно, не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження набуття ним спірного майна оплатно. Суди обох інстанцій оцінили виписку рахунку банка, копію векселя і встановили, що названі документи не підтверджують факту сплати спірного майна. Таким чином, доводи викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки спростовуються установленими судами обставинами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, адже, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. За таких установлених обставин не може бути підставою для скасування законних рішень і довід про невірне застосування судами приписів статті 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається. Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.11 у справі №30/26-16/456 залишити без змін.
Касаційну скаргу Підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів міста Києва" залишити без задоволення.
Головуючий Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
А.Осетинський