"17" серпня 2011 р. Справа № 18/70
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоКравчука Г.А.,
суддівМачульського Г.М.,
Муравйова О.В.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування"
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від18.05.2011р.
у справі№18/70
Господарського судуміста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Метиз-універсал"
доЗакритого акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування"
простягнення страхового відшкодування та фінансових санкцій, -
Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Метиз-універсал" (далі позивач) просило суд стягнути із Закритого акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" (далі відповідач) 25500 грн. страхового відшкодування, 1744,13 грн. пені, 318,58 грн. три відсотки річних, 892,50 грн. інфляційних втрат, обґрунтовуючи свої вимоги відмовою відповідача виплатити страхове відшкодування.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2011р. (суддя Мандриченко О.В.) у позові відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2011р. відповідача - Закрите акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" було замінено його правонаступником - Приватним акціонерним товариством "ПРОСТО-страхування".
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2011р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Іваненко Ю.Г., судді Лосєв А.М., Разіна Т.І.) рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" 24990 грн. страхового відшкодування, 1709,25 грн. пені, 312,20 грн. три відсотки річних, 874,65 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позову відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на неправильне застосування та порушення апеляційним судом норм матеріального права.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Сторони не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
Від представника позивача надійшло клопотання про покладення на відповідача обов'язку надіслати йому копію касаційної скарги з додатками і відкласти розгляд касаційної скарги на більш пізній строк.
Про те клопотання не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Вимоги до порядку подачі касаційної скарги визначено статтею 111 Господарського процесуального кодексу України, і зокрема встановлено, що до скарги додаються докази надсилання її копії іншій стороні у справі.
Згідно з абзацом першим пункту 36 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 року № 1155, про прийняття для пересилання реєстрованого поштового відправлення відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" видається розрахунковий документ, що підтверджує надання такої послуги (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
До касаційної скарги у якості доказу надіслання її копії позивачу у справі надано касовий чек та опис вкладення у цінний лист про направлення позивачу копії касаційної скарги.
Відповідно до наведених норм права наданий касовий чек та опис вкладення у цінний лист про направлення позивачу копії касаційної скарги є доказом надсилання копії касаційної скарги іншій стороні у справі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.01.2006 року зі справи №20-4/018-5/054 Господарського суду міста Севастополя.
Відтак, з врахуванням вимог статей 77, 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України і тієї обставини, що неявка цієї особи в засідання суду касаційної інстанції не перешкоджає перегляду справи в суді касаційної інстанції, в задоволенні клопотання належить відмовити.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржену постанову, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.10.2009р. у місті Кривий Ріг сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів "Мазда 626" р/н НОМЕР_1, що належить гр. ОСОБА_1, та "Сітроен" С-3, 2002 р.в., р/н НОМЕР_2, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Метиз-універсал", у результаті якої у зв'язку із пошкодженням автомобіля позивача йому завдано шкоди у розмірі 63454,35 грн., що підтверджується висновком №Д21/12/09 від 17.12.2009р. судового експерта товарознавця СПД ОСОБА_2
02.11.2009р. гр. ОСОБА_1 помер.
15.03.2010р. постановою слідчого РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області припинено кримінальну справу на підставі п.8 ст.6 КПК України в зв'язку із смертю винної особи.
Відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВВ/9274814 від 24.10.2009р., укладеного між Закритим акціонерним товариство "ПРОСТО-страхування" і гр. ОСОБА_1, відповідальність останнього за заподіяння шкоди життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації зазначеного в полісі автомобіля застрахована у відповідача.
11.05.2010р. позивач звернувся до відповідача з повідомленням про настання страхового випадку і вимогою сплати суми страхового відшкодування.
Однак, листом №04-2288 від 29.06.2010р. відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування, посилаючись не те, що Поліс №ВВ/9274814 від 24.10.2009р. не набрав чинності, так як страхова премія за виписаний поліс надійшла до страхової компанії лише 27.10.2009р.
Суд першої інстанції своє рішення про відмову у позові мотивував тим, що договір обов'язково страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів набрав чинності на наступний день після ДТП, тому позовні вимоги є безпідставними.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що, оскільки страхова премія за страховим полісом №ВВ/9274214 була сплачена 24.10.2009р., тому договір страхування набув чинності на момент настання ДТП і позовні вимоги, крім вимог в частині стягнення 510 грн. -франшизи за страховим договором, є обґрунтованими.
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.
Відповідач у касаційній скарзі посилається на те, що договір страхування набув чинність 27.10.2009р., тобто з моменту, коли кошти фактично до нього надійшли.
Між тим, як встановлено апеляційним судом, відповідно до п.7 страхового полісу №ВВ/9274814 страхова премія була сплачена 09:40 год. 24.10.2009р. і відповідно договір страхування згідно його умов і ст.18 Закону України "Про страхування" на момент настання ДТП набрав чинність.
Апеляційним судом також встановлено, що страховим полісом №ВВ/9274814 в п.2 передбачена франшиза розміром 510 грн.
Частиною 18 ст.9 Закону України "Про страхування" передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Відповідно до ч.2 п.12.1. ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Пунктом 9.2. ст.9 вищезазначеного закону встановлено, що обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25500 гривень на одного потерпілого.
Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції вірно вирішив, що відповідач повинен сплати позивачу страхову суму за вирахуванням встановленої договором франшизи, тобто 24990 грн.
Відповідач в касаційній скарзі зазначає, що апеляційним судом не було застосовано п.5 ч.1 ст.991 Цивільного кодексу України та п.5 ст.26 Закону України "Про страхування", відповідно до яких підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є зокрема несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Проте такі доводи відповідача є необґрунтованими з огляду на наступне.
В статті 989 Цивільного кодексу України, як і в статті 21 Закону України "Про страхування", передбачені обов'язки страхувальника, до яких зокрема віднесений обов'язок повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.
Такий обов'язок вказаними нормами передбачений для страхувальника.
Підставою для відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування вищевказаними нормами права передбачено несвоєчасне повідомлення про настання страхового випадку без поважних на це причин страхувальником.
Проте, як вбачається зі встановлених обставин справи, страхувальник після настання ДТП помер.
До того ж відповідач у листі від 29.06.2010р. про відмову у здійснені страхового відшкодування як на причину відмови посилався лише на ту обставин, що договір страхування відповідальності ОСОБА_1 не набрав чинність.
Враховуючи вищевикладене, а також положення статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статті 625 Цивільного кодексу України апеляційний суд цілком законно з врахуванням положень закону щодо франшизи частково задовольнив позовні вимоги.
Суд касаційної інстанції зазначає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального і процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують його висновків, тому підстави для скасування оскарженої постанови відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2011р. у справі №18/70 Господарського суду міста Києва -без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.М. Мачульський
О.В. Муравйов