"16" серпня 2011 р. Справа № 11/14/2011/5003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючого Кочерової Н.О.,
суддівІванової Л.Б.,
Шевчук С.Р.,
розглянувши
касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Вінницькій області
на постановуРівненського апеляційного господарського суду
від 23.05.2011 року
у справі№ 11/14/2011/5003
господарського суду Вінницької області
за позовомДержавної екологічної інспекції у Вінницькій області
доБалківської сільської ради
провідшкодування збитків в сумі 93 668, 67 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися
від відповідача: Франчук В.М. -голова сільської ради
В лютому 2011 року Державна екологічна інспекції у Вінницькій області звернулася до господарського суду з позовом до Балківської сільської ради про стягнення збитків у розмірі 93 668, 67 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що відповідачем протягом тривалого часу здійснювалось спеціальне водокористування без відповідного на те дозволу. Внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, відповідач заподіяв державі збитки на суму 93 668, 67 грн.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 29.03.2011 року (суддя Матвійчук В.В.) в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.05.2011 року (судді: Тимошенко О.М.,-головуючий, Грязнов В.В., Савченко Г.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
При цьому, судові рішення мотивовані недоведеністю факту самовільного водокористування без відповідного дозволу саме відповідачем та відсутністю в матеріалах справи доказів, які б свідчили про нанесення шкоди: ні в якості реальних збитків, ні у якості упущеної вигоди.
В касаційній скарзі Державна екологічна інспекція у Вінницькій області просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства України на території Балківської сільської ради Барського району.
За результатами даної перевірки складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства України від 21.05.2010 року, в якому встановлено, що відповідач здійснював спеціальне водокористування (видобуток підземних вод) з артезіанської свердловини для забезпечення господарсько-питного водопостачання населення 16-квартирного будинку села Балки Барського району за відсутності дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням ст. ст. 44, 48, 49 Водного кодексу України та ст. ст. 19, 21 Кодексу України "Про надра".
На підставі виявлених в ході перевірки порушень Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області складено протокол про адміністративне правопорушення № 010676 від 21.05.2010 року та винесено постанову № 006-11/32 від 25.05.2010 року про накладення адміністративного стягнення, в якій визнано сільського голову с. Балки ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 47 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 грн.
Відповідно до висновків перевірки, здійснюючи спеціальне водокористування без відповідного дозволу, відповідачем нанесено державі збитки в загальному розмірі 93 668,67 коп.
При цьому, заявлена позивачем до стягнення шкода розрахована за наступними Методиками:
- за період з 01.01.2007 року по 25.08.2009 року розрахунок збитків, завданих державі внаслідок самовільного водокористування, виконаний у відповідності до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього середовища т ядерної безпеки України від 18.05.1995 року № 37 та становить 2 358, 54 грн.
- за період з 25.08.2009 року по 02.06.2010 року розрахунок збитків виконаний у відповідності до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього середовища т ядерної безпеки України від 20.07.2009 року № 389 у зв'язку з набранням чинності вказаної Методики та становить 91 310, 13 грн.
Розмір шкоди визначено виходячи з інформації про кількість забраної води (обєм використаної води), наданої Балківською сільською радою Барського району Державінц екологічній інспекції у Вінницькій області в листах № 173 від 02.06.2010 року.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій вказаних листів, об'єми використаної води з артезіанських свердловин складають: за період з 01.01.2007 року по 03.06.2008 року -5200 м3, за період з 04.06.2008 року по 31.12.2008 року -2720 м3, за період з 01.01.2009 року по 24.08.2009 року -2360 м3, за період з 25.08.2009 року по 29.04.2010 року -2480 м3, за період з 30.04.2010 року по 02.06.2010 року -340 м3,
Приймаючи рішення у даній справі та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що позивачем не доведено факту використання питної води з артезіанської свердловини саме відповідачем.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок судів помилковим з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 ст. 43 Водного кодексу України водокористувачі мають право здійснювати загальне та спеціальне водокористування.
Відповідно до п. 9 ст. 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне використання водних ресурсів лише за наявності дозволу.
Як вбачається з матеріалів справи водокористувачами (жителями 16-квартирного будинку в селі Балки Барського району) протягом періоду з 01.01.2007 року по 02.06.2010 року здійснювалось спеціальне водокористування без відповідного на те дозволу.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Як вбачається з матеріалів справи здійснення спеціального водокористування без відповідного на те дозволу є протиправною дією, а збитками, заподіяними державі, є забір води із водного об'єкту (в даному випадку з артезіанської свердловини) понад встановлених лімітів забору води. Причиною збитків є порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.
За приписами статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Як вбачається з акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 21.05.2010 року спеціальне водокористування з артезіанської свердловини здійснюється для господарсько-питного водопостачання населення 16-квартирного житлового будинку, що знаходиться в с. Балки Барського району.
При цьому, факт спеціального водокористування населенням 16-квартирного житлового будинку відповідачем не заперечується.
Наявні в матеріалах справи докази, зокрема вищезазначені листи № 173 від 02.06.2010 року, в яких відповідач надає позивачу дані щодо об'ємів забору підземних вод з артезіанської свердловини за період самовільного водокристування, свідчать про визнання відповідачем факту спеціального водокористування жителями села Балки.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
При цьому, статтею 10 Водного кодексу України визначено компетенцію сільських, селищних, міських та районних у містах Рад у галузі регулювання водних відносин.
Так, зокрема до відання сільських, селищних, міських та районних у містах Рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить: здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів; встановлення правил загального користування водними об'єктами в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств та інших об'єктів в разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає вину відповідача доведеною, оскільки відповідач, враховуючи визначену законодавством компетенцію у галузі регулювання водних відносин мав знати, що спеціальне водокористування має здійснюватися лише за наявності відповідного дозволу та відповідно повинен був передбачити, що вказані дії призведуть до порушення вимог природоохоронного законодавства.
Статтею 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог: здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.
Приписами ст. ст. 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлена відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі зобов'язання підприємств відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушень. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, слід зазначити, що вирішуючи спір у справі, ні місцевий господарський суд, ні апеляційний вказаного не врахували і своїми рішеннями фактично звільнили відповідача від відповідальності за вчинене ним правопорушення.
За таких обставин, прийняті у даній справі рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати положення статті 20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", відповідно до якої джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів у 2011 році є зокрема надходження до спеціального фонду місцевих бюджетів, до яких належать також і 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів -50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим -20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя -70 відсотків.
При цьому, суду слід врахувати положення статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідно до приписів якої грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, перераховуються на рахунок місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища.
За таких обставин, рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду слід скасувати, а позовні вимоги задовольнити.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Вінницькій області задовольнити частково.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.05.2011 року та рішення господарського суду Вінницької області 29.03.2011 року у справі № 11/14/2011/5003 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Н. Кочерова
Судді Л. Іванова
С. Шевчук