"15" серпня 2011 р. Справа № 13/203-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоКота О.В.
суддівШевчук С.Р.
Іванової Л.Б.
розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Універсал Банк"
на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 21.04.2011р.
у справі№13/203-10 господарського суду Вінницької області
за позовомВиконавчого комітету Вінницької міської ради
до1. Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк",
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Диженю Плаза"
третя особаНорман Валерій Тадеушович
провизнання договору наступної іпотеки №3613 від 16.11.2007 недійсним
в судовому засіданні взяли участь представники :
- - позивачаОСОБА_1 дов. №70 від 2.04.2011р.
- відповідача-1ОСОБА_2 дов. №0241/1ГО від 26.01.11р.
- відповідача-2не з'явились
- третьої особине з'явились
В грудні 2010 року Виконавчий комітет Вінницької міської ради звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Диженю Плаза" про визнання договору наступної іпотеки №3613 від 16.11.2007 недійсним.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 21.12.2010р. до участі у справі №13/203-10 на порядку ст.27 ГПК України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Нормана Валерія Тадеушовича.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 14.02.2011 р. (суддя Тісецький С.С.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.04.2011р. (головуючий Юрчук М.І., судді Іоннікова І.А., Дужич С.П.) у справі №13/203-10 позов задоволено. Визнано недійсним договір наступної іпотеки (майнової поруки) від 16.11.2007 року, який зареєстрований в реєстрі за №3613, укладений між ВАТ "Універсал Банк" та ТОВ "Диженю Плаза". Стягнуто солідарно з відповідачів судові витрати.
Судові рішення мотивовані тим, що укладений між відповідачами договір не відповідає вимогам чинного законодавства та доведеністю позовних вимог.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати з прийняттям нового рішення про відмову у позові.
Розпорядженням Секретаря першої судової палати від 12.08.2011р. склад колегії суддів змінено і сформовано колегію суддів у складі головуючого Кота О.В., суддів Шевчук С.Р., Іванової Л.Б.
Позивач та відповідач-2 не скористалися правом, наданим ст. 1112 ГПК України, не надіслали відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.
Відповідач-2 та третя особа не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 15.11.2007 року між ВАТ "Банк Універсальний" та громадянином Норманом В.Т. (третя особа) укладено кредитний договір № 14/166к-07 відповідно до якого Банк надає Позичальнику грошові кошти у тимчасове платне користування у розмірі 252 500, 00 грн. з терміном повернення до 14.11.2018 року.
В забезпечення виконання зобов'язання, які випливають із вказаного вище кредитного договору 16.11.2007 року між ВАТ "Банк Універсальний" (Іпотекодержатель) (правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", що вбачається з статуту нової редакції останнього; відповідач-1) та ТОВ "Диженю Плаза" (Іпотекодавець; відповідач-2) укладено договір наступної іпотеки, предметом якого, є забезпечення вимог Іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 14/166к-07 від 15.11.2007 року, а також будь-яких додаткових договорів до нього у кладеного між Боржником та Іпотекодержателем.
На виконання п.1.2 Договору в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором Іпотекодавець надав в іпотеку належну йому на праві власності окремо стоячу будівлю "Будинок Побуту" в будинку літ. "А", загальною прощею 2546,0 кв. м., місцезнаходження якої місто Вінниця, вул. Соборна 64, яка належить Іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 05.10.2007ро. приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудик В.В. за реєстровим №10448, зареєстрованого КП "ВООБТІ" 08.10.2007 року № 894 в реєстровій книзі № 16.
Виконавчий комітет Вінницької міської ради не погодившись з укладеним договором іпотеки, звернувся до господарського суду з позовом про визнання договору наступної іпотеки №3613 від 16.11.2007 недійсним з мотивів невідповідності даного правочину вимогам ст.ст. 203, 215, 236, 575, 583 Цивільного кодексу України.
Як зазначили попередні судові інстанції, судовими актами у господарській справі №8/18-08 (рішення господарського суду Вінницької області від 01.08.08р., постанова Житомирського апеляційного господарського суду від 06.11.2008р. - залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2009р.), визнано право власності на будівлю "Будинок побуту", яка розташована у м. Вінниці по вул. Соборній 64, загальною площею 2546кв.м. за Вінницькою міською радою.
На підставі вищевказаних судових актів, комунальним підприємством “Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації” (далі по тексту постанови КП “ВМБТІ”) 13.05.2009р. було вдруге зареєстроване право власності на будівлю №64 по вул. Соборній в м. Вінниці за Вінницькою міською радою (вперше така реєстрація проведена 11.06.2007р. на підставі свідоцтва про право власності, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №1325 від 06.06.2007р.).
Під час перебування приміщення у власності товариства з обмеженою відповідальністю "Диженю Плаза" останнім щодо зазначеного приміщення вчинялись правочини, серед них договір наступної іпотеки від 16.11.2007р., за яким ТОВ “Диженю Плаза” передало ВАТ "Банк Універсальний" в наступну іпотеку належну йому на праві власності (договір купівлі-продажу від 05.10.2007р., посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В.В. за реєстраційним №10448, зареєстрований в КП "ВООБТІ" 08.10.2007р. за реєстровим №894 книга №16) окремо стоячу будівлю “Будинок побуту” загальною площею 2 546,0кв.м, що знаходиться у м. Вінниця, вул. Соборна, 64 в забезпечення виконання зобов'язань Нормана В.Т. за кредитним договором № 14/166к-07 від 15.11.2007р.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.01.2008 року у справі № 2-782/08 (а.с.13-15), яке набрало законної сили 18.04.2008 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу окремо стоячої будівлі "Будинок побуту" загальною площею 2564,0 кв.м ., розташованої у м. Вінниці по вулиці Соборній, 64, укладений 05.10.2007 року між продавцем приватним підприємством " Верітус " та покупцем ТОВ " Диженю Плаза", та скасовано реєстраційне посвідчення від 08.10.2007 року, видане на вказану будівлю комунальним підприємством "Вінницьке обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації".
З урахуванням вищенаведеного, попередні судові інстанції дійшли висновку, що ТОВ "Диженю Плаза" заволоділо будівлею "Будинок побуту" незаконно, без відповідної правової підстави в підтвердження чого є визнання недійсним (рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 29.01.2008 року) договору купівлі-продажу від 05.10.2007 року, на підставі якого ТОВ "Диженю Плаза" 08.10.2007 року зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно, яке вибуло з володіння позивача не з його волі.
Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Отже, ТОВ "Диженю Плаза" не було законним власником будівлі "Будинок побуту" загальною площею 2546,0кв.м., що знаходиться у м. Вінниця, вул. Соборна, 64, а тому згідно приписів ч.1 ст.317 ЦК України не вправі було розпоряджатись ним шляхом передачі в іпотеку банку.
Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. (ст. 215 ЦК України).
Задовольняючи позов про визнання недійсним договору наступної іпотеки від 16.11.2007 року, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що нерухоме майно, яке є предметом спірного договору належить позивачу на праві власності, а укладення даного договору обмежує позивача, як уповноваженого органу, здійснювати управління майном та порушує ч.1 ст.321 ЦК України.
Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з прийнятими судовими рішеннями, оскільки згідно ст.ст. 84, 105 ГПК України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При цьому, відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Прийняті у даній справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають, так як господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи і вирішення спору по суті не з'ясували до кінця дійсні права та обов'язки сторін, а тому ухвалені у справі судові рішення не містять повного юридичного аналізу обставин справи, а правові висновки, що містяться в них, не ґрунтуються на конкретних матеріально-правових нормах.
Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу. Крім того, згідно ч.1 ст.207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним господарський суд повинен повно перевіряти наявність тих обставин, які є підставою для визнання спірного договору недійсним, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Проте, господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи і вирішення спору по суті в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно не з'ясували дійсні обставини справи та правовідносини сторін, дійшли суперечливих висновків та належно не дослідили наявність тих обставин, які є підставою для визнання спірного договору недійсним.
Так, дійшовши висновку про те, що спірний договір іпотеки є недійсним, оскільки на момент укладення договору відповідач-2 не був законним власником спірного майна, попередні судові інстанції не звернули уваги на те, що Виконавчий комітет Вінницької міської ради не є стороною договору, про визнання недійсним якого заявлено позов.
Отже, оскільки, позивач -Виконавчий комітет Вінницької міської ради не є учасником спірного договору наступної іпотеки (майнової поруки) від 16.11.2007 року, то судам слід було з'ясувати чи призведе обраний позивачем спосіб захисту порушеного права (визнання спірного договору недійсним) до захисту порушеного права, в разі задоволення позову та чи було взагалі порушення прав позивача.
В той же час, з урахуванням положень Закону України "Про місцеве самоврядування в України" судам слід перевірити чи має Виконавчий комітет Вінницької міської ради право на звернення до суду з таким позовом, враховуючи частину 2 статтю 19 Конституції України, відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, в основу прийнятих у даній справі рішень покладено висновки судів по господарській справі №8/18-078, по адміністративній справі № 22-а-9562/08 та по справі № 2-782/08 районного суду.
Натомість, норми ст. 35 ГПК України передбачають, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
При застосуванні норм ст. 35 ГПК України, судами попередніх інстанцій не враховано, що не може надаватися преюдиціального значення фактам, встановленим рішенням господарського суду в іншій справі, в якій склад учасників процесу не є тотожнім.
Крім того, відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
При цьому, згідно ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Серед іншого, розглядаючи спір про визнання договору недійсним, суди повинні дослідити первинні документи, зокрема правовстановлюючі документи на спірне майно.
Отже, господарським судам слід було ретельніше встановити дійсні правовідносини сторін та в порядку ст. 38 ГПК України витребувати необхідні для вирішення спору документи, зокрема, оригінал договору наступної іпотеки № 3613 від 16.11.2007 року, дослідити та надати їм відповідну правову оцінку.
При цьому, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, наявна у матеріалах справи копія спірного договору всупереч наведеній нормі не засвідчена належним чином.
Відтак, не врахувавши вищевикладеного, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про наявність правових підстав для задоволення позову.
Вищенаведене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції оскільки, в порушення вимог ст.ст. 32-34, 43 ГПК України, суди не з'ясували належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Вінницької області від 14.02.2011 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.04.2011 року у справі №13/203-10 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Вінницької області в іншому складі суду.
Головуючий О.В. Кот
С у д д я С.Р. Шевчук
С у д д я Л.Б. Іванова