"16" серпня 2011 р. Справа № Б-50/260-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:
суддів:Куровського С.В.,
Коробенка Г.П.,
Поліщука В.Ю.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 01.06.2011
у справі№ Б-50/260-10 господарського суду Харківської області
за заявоюФізичної особи -підприємця ОСОБА_1
доФізичної особи -підприємця ОСОБА_1
ліквідаторАрбітражний керуючий Оскаленко Дмитро Петрович
провизнання банкрутом,
за участю:
касатора -
боржника -
ліквідатора -
ПАТ "Укргазбанк"- не з'явилися;
не з'явилися;
не з'явилися;
Шуха С.В.;
Постановою господарського суду Харківської області від 12.01.2011 у справі № Б-50/260-10 (суддя Усатий В.О.) фізичну особу -підприємця ОСОБА_1 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру на підставі ст.ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкротство), ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Оскаленко Д.П.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2011 (колегія суддів у складі: Здоровко Л.М., Плахов О.В., Шутенко І.А.) постанову місцевого господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись з постановами судів попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, провадження у справі припинити, посилаючись при цьому на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 1, 6, 7, 47-49, 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" і ст.ст. 32, 34, 35 ГПК України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з наступних підстав.
Системний аналіз норм Закону про банкрутство свідчить, що заява про порушення справи про банкрутство громадянина -підприємця подається на загальних підставах, встановлених статтями 6, 7 Закону про банкрутство, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 47 вказаного Закону.
Положеннями ч. 2 ст. 47 Закону про банкрутство визначено, що заява про порушення справи про банкрутство громадянина - підприємця може бути подана в господарський суд самим боржником або його кредиторами.
Відповідно до ч. 3 статті 6 Закону про банкрутство ознаками неплатоспроможності боржника є: а) грошові вимоги, які повинні складати 300 мінімальних розмірів заробітної плати; б) вимоги мають бути безспірними; в) такі вимоги повинні бути не задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.
Частиною 5 статті 7 Закону передбачено обов'язок боржника звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство, зокрема у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.
Таким чином, звертаючись до суду з відповідною заявою, боржник повинен надати докази в підтвердження його неплатоспроможності (ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство) або загрози неплатоспроможності (ч. 5 ст. 7 Закону про банкрутство).
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення боржника з заявою про порушення справи про власне банкрутство стало виявлення факту загрози неплатоспроможності, тобто виконання грошових зобов'язань перед рядом кредиторів призведе до неможливості задоволення вимог інших кредиторів. До такого висновку боржник дійшов на підставі аналізу власної господарської діяльності.
У підтвердження викладених обставин до заяви про порушення справи про банкрутство боржником додані лише копії укладених між сторонами договорів поставки, претензій, накладних.
При цьому, судом першої інстанції було вказано, що боржник неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, які пов'язані із здійсненням ним підприємницької діяльності і не задоволені протягом більше трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати, майно боржника перебуває у заставі банків -АКБ "Укрсоцбанк", ВАТ "Банк "Фінанси і кредит", ВАТ АБ "Укргазбанк". У ФО СПД ОСОБА_1. відсутні грошові кошти, інше рухоме, нерухоме майно за рахунок якого може бути погашена заборгованість.
У той же час положеннями абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство встановлено, що безспірними вимогами кредиторів являються вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Саме з цього моменту грошові вимоги переходять в категорію безспірних.
Враховуючи те, що списання коштів з рахунків боржника в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою, то порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття виконавчого провадження державною виконавчою службою.
Відповідно, і встановлений Законом про банкрутство трьохмісячний строк починає свій відлік після пред'явлення виконавчих документів до виконання до державної виконавчої служби та відкриття виконавчого провадження.
Виходячи з системного аналізу положень Закону про банкрутство, процедура банкрутства випливає з виконавчого провадження.
Таким чином, без порушеного щодо боржника виконавчого провадження відсутні ознаки неплатоспроможності боржника або загрози його неплатоспроможності, оскільки неможливо встановити строк невиконання грошових зобов'язань перед кредиторами.
При цьому необхідно звернути увагу на те, що наявність загрози неплатоспроможності боржника, тобто коли оплата вимог одного або декількох вимог кредиторів призведе до неможливості виконання зобов'язань перед іншими кредиторами, може мати місце лише у випадку конкуренції грошових вимог кредиторів у виконавчому провадженні. Отже, про загрозу неплатоспроможності боржника, яка є підставою для ініціювання справи про банкрутство, свідчить неможливість задоволення вимог кредиторів виключно у виконавчому провадженні.
Отже, в будь-якому випадку на момент подачі заяви про порушення провадження у справі про банкрутство боржником повинні бути надані документи, які підтверджують наявність ознак неплатоспроможності або її загрози. Інакше таке банкрутство має ознаки фіктивного, тобто ініційованого з метою невиконання зобов'язань.
Однак, у даному випадку до заяви боржника не додані документи в підтвердження загрози його неплатоспроможності, як цього вимагає частина 2 статті 7 Закону про банкрутство (рішення суду про стягнення заборгованості, судові накази, постанови про відкриття виконавчого провадження тощо).
При здійсненні провадження у справі про банкрутство громадянина -підприємця за ст.ст. 47-49 Закону про банкрутство всі зазначені умови формально оцінюються судом при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, остаточна ж оцінка наявності ознак неплатоспроможності такого боржника здійснюється судом при прийнятті постанови про визнання боржника банкрутом.
Колегія суддів зауважує на тому, що з серпня 2005 року боржник був зареєстрований у АДРЕСА_1 і лише в листопаді 2010 року (тобто, напередодні ініціювання справи про банкрутство) перереєструвався у АДРЕСА_2. У той же час, все майно боржника знаходиться за місцем його попередньої реєстрації -у Полтавській області.
Всі зазначені обставини у сукупності суд першої інстанції повинен був дослідити, даючи оцінку документам, що підтверджують неплатоспроможність боржника, при винесенні постанови в порядку ст.ст. 47-49 Закону про банкрутство.
Суд апеляційної інстанції на допущені судом першої інстанції порушення уваги не звернув та їх не виправив.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій про неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури є передчасними.
Статтею 1119 ГПК України, яка визначає повноваження касаційної інстанції, передбачено право суду касаційної інстанції скасувати рішення першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції та припинити провадження у справі.
За таких обставин оскаржувані постанова суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають приписам чинного законодавства, а провадження у даній справі -припиненню, як безпідставно порушене.
Щодо процесуального права Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на звернення з касаційною скаргою необхідно зазначити, що скаржник є заставним, тобто кредитором боржника, та, відповідно, учасником провадження у справі про його банкрутство.
Колегія суддів також звертає увагу, що у зв'язку з припиненням провадження у даній справі про банкрутство місцевому господарському суду необхідно вирішити питання про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців відповідного запису щодо фізичної особи -підприємця ОСОБА_1. згідно Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”.
На підставі наведеного та керуючись ст. 1, 6, 7, 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 80, 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2011 та постанову господарського суду Харківської області від 12.01.2011 у справі № Б-50/260-10 скасувати.
Провадження у справі № Б-50/260-10 припинити.
Головуючого Куровський С.В.
судді Коробенко Г.П.
Поліщук В.Ю.