"11" серпня 2011 р. Справа № 2/206
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Вовка І.В. (головуючого),
Гончарука П.А.,
. Остапенка М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Львівський домобудівний комбінат № 2" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2011 року у справі № 2/206 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Львівський домобудівний комбінат № 2" та закритого акціонерного товариства "Львівський домобудівний комбінат" про визнання недійсним договору,
У грудні 2010 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовною заявою до відповідачів про визнання недійсним договору інвестування в будівництво житла від 21.06.2004 року № 17/74 з наступними змінами та доповненнями, зокрема, додатковою угодою від 30.12.2005 року № 59 в частині передачі (відчуження) квартири АДРЕСА_1 у зв'язку із суперечністю вимогам закону та порушенням публічного порядку.
Рішенням господарського суду Львівської області від 17.02.2011 року (суддя Мазовіта А.Б.) в позові відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2011 року (судді Новосад Д.Ф., Михалюк О.В., Мельник Г.І.) зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та позов задоволено.
У касаційній скарзі ВАТ "Львівський домобудівний комбінат № 2" вважає, що апеляційним господарським судом порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати та в задоволенні позову відмовити.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає постанову апеляційного господарського суду законною, і просить залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Відзив на касаційну скаргу від ЗАТ "Львівський домобудівний комбінат" до суду не надходив.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.08.2003 року між ФОП ОСОБА_1. (Пайовик) та ВАТ "Львівський домобудівний комбінат № 2" (Забудовник) було укладено договір на пайову участь у будівництві житла № 97, об'єктом якого визначено двокімнатну квартиру № АДРЕСА_1
Згідно п.п. 1.1 та 3.1.2 договору № 97 Забудовник зобов'язаний передати Пайовику у власність за актом прийому-передачі профінансовану ним квартиру на протязі двох місяців після здачі будинку Державній приймальній комісії.
Договір № 97 на пайову участь у будівництві житла від 18.08.2003 року, укладений між ФОП ОСОБА_1. та ВАТ "Львівський домобудівний комбінат № 2", є чинним, однак, не виконаним Забудовником.
Майнові права ФОП ОСОБА_1. на квартиру АДРЕСА_1, підтверджені рішенням господарського суду Львівської області від 07.05.2009 року у справі № 4/691-6/107, яке набрало законної сили.
21.06.2004 року між ВАТ "Львівський домобудівний комбінат № 2" (Забудовник) та ЗАТ "Львівський домобудівний комбінат" (Інвестор) було укладено договір інвестування в будівництво житла № 17/74, за умовами якого Забудовник приймає Інвестора в пайову участь на будівництво трьох двокімнатних квартир №НОМЕР_1, № НОМЕР_2, №НОМЕР_3 і однієї однокімнатної квартири № НОМЕР_4 загальною площею 221,8 кв.м. і десяти критих стоянок для легкових автомобілів загальною площею 216 кв.м. на АДРЕСА_1
30.12.2005 року між Забудовником та Інвестором було укладено додаткову угоду № 59 до договору інвестування в будівництво житла № 17/74 згідно п. 1 якої було доповнено п. 1.1 договору наступним: Забудовник додатково приймає Інвестора в пайову участь на будівництво однієї двокімнатної квартири № НОМЕР_5загальною площею 59,15 на АДРЕСА_1
Предметом даного судового розгляду є вимоги про визнання спірного договору інвестування в будівництво житла з наступними змінами та доповненнями, зокрема, додатковою угодою в частині передачі (відчуження) квартири № НОМЕР_5 недійсним у зв'язку із суперечністю вимогам закону та порушенням публічного порядку.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про визнання договору інвестування в будівництво житла частково недійсним і задовольняючи такий позов апеляційний господарський суд виходив з того, що цей договір в оспорюваній частині не відповідає вимогам закону та порушує публічний порядок.
За вимогами ч.ч. 1,2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно вимог ч.ч. 1 - 3 і 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Згідно ч. 1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Апеляційним господарським судом встановлено, що відповідачем ВАТ "Львівський домобудівний комбінат № 2" після укладення з позивачем договору на пайову участь у будівництві житла № 97 від 18.08.2003 року було укладено спірний договір, предметом якого, зокрема, є та ж сама житлова квартира, що і за попереднім договором.
Суд апеляційної інстанції встановивши обставини порушення прав і законних інтересів позивача та доведеність укладення договору в спірній частині всупереч закону з порушенням публічного порядку, правомірно задовольнив вимоги позивача про визнання договору в спірній частині недійсним, скасувавши рішення суду першої інстанції.
Ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання спірного договору частково недійсним, та обґрунтовано задовольнив позов, скасувавши рішення першої інстанції.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду.
За таких обставин, прийнята постанова апеляційного господарського суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і тому підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Львівський домобудівний комбінат № 2" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2011 року -без змін.
Головуючий суддя І. Вовк
Судді П.Гончарук
М.Остапенко