"03" серпня 2011 р. Справа № 17/235
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Остапенка М.І.
суддів :Гончарука П.А.,
Стратієнко Л.В.
розглянувши касаційну скаргу ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2011 року
у справі за позовомПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"
доКП "ЖЕО-110"
простягнення коштів
у травні 2010 року, ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з КП "ЖЕО-110" 416 991,05 грн. заборгованості за надані у період грудня 2009 року -квітня 2010 року послуги з водопостачання та водовідведення, які подавались на умовах договору № 06721/2-01 від 13.06.2006 року, 10048,19 грн. на відшкодування інфляційних втрат, 1667,55 грн. 3% річних та 11 394,93 грн. пені.
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.03.2010 року, в позові відмовлено.
За наслідками перегляду в апеляційному порядку постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2010 року рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.
Судові рішення оскаржено у касаційному порядку і ухвалою Вищого господарського суду України від 26.07.2011 року порушено касаційне провадження у справі, за скаргою позивача, у якій він посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права і просить постановлені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, судова колегія вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Постановляючи про відмову у задоволенні позову господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд виходили з того, що наявність розбіжностей при укладанні договору № 06721/2-01 від 13.06.2006 року свідчить про те що, цей договір неможна визнати укладеним, а оскілки відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальні послуг здійснюється виключно на договірних засадах, це передбачено і ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" підстав для стягнення у відповідача спірної суми немає.
Проте погодитись з наведеним обґрунтуванням відмови у позові не можна.
Згідно ст.19 Закону України "про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємствам питного водопостачання на підприємстві договору з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користується централізованим питним водопостачанням;підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.
Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.
Наведена норма зобов'язує сторони у справі регулювати свої відносини з водопостачання та водовідведення води шляхом укладання договору, що і було вчинено позивачем, який надав відповідачу на узгодження проект договору №06721/2-01, підписаного останнім з протоколом розбіжностей.
За загальним порядком укладання господарських договорів, визначеним ст. 181 ГК України, якщо сторона одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладання якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона-виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Із доданих до касаційної скарги матеріалів вбачається, що позивач скористався наданим цією нормою правом на передачу до суду неврегульованих розбіжностей при укладанні договору № 06721/2-01 від 13.06.2006 року і рішенням господарського суду м. Києва від 05.10.2006 року у справі № 6/421 договір визнано укладеним у редакції позивача, з виключенням п. 4.2, п. 4.6 договору.
День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладання відповідного господарського договору.
Зазначене спростовує висновки суду першої інстанції та апеляційного господарського суду про неукладеність договору № 06721/2-01 від 13.06.2006 року, а тому відмову у позові з цих мотивів не можна визнати законною і обґрунтованою.
За таких обставин судові рішення не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд, під час нового розгляду справи, суду необхідно врахувати наведене, повно та всебічно з'ясувати дійсні обставини справи, дати належну правову оцінку заявленим вимогам, і у залежності від встановленого, постановити законне та обґрунтоване рішення.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду міста Києва від 02.03.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2011 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд у іншому складі суддів.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді П.А. Гончарук
Л.В. Стратієнко