"11" серпня 2011 р. Справа № 15/28
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого -судді Дерепи В.І.
суддів :Капацин Н.В. -доповідача у справі
Карабаня В.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Відкритого акціонерного товариства "Універмаг "Дарниця"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.06.2011
у справі№ 15/28
господарського судуміста Києва
за позовомВідкритого акціонерного товариства "Універмаг "Дарниця"
доПублічного акціонерного товариства "Сведбанк"
провизнання кредитного договору недійсним
за участю представників від:
позивача не з"явився
відповідача не з"явився
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2011 у справі № 15/28, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011, відмовлено у задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства "Універмаг "Дарниця" (Позивач) до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" (Відповідач) про визнання недійсними кредитного договору.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Універмаг "Дарниця" суди виходили з того, що правові підстави для визнання недійсним кредитного договору відсутні.
Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2011, постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 у праві № 15/28, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги доводи Позивача про те, що укладений між Позивачем і Відповідачем кредитний договір не відповідає вимогам закону (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України), оскільки зобов'язання у договорі виражені в іноземній валюті, доларах США, а в статті 524 Цивільного кодексу України закріплені положення, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України.
Крім того, скаржник вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме: відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення суду повинно бути підписано протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2011 підписано 14.03.2011, копія постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 завірена печаткою канцелярії суду та помічником судді, а не підписана всіма суддями, як цього вимагає частина 3 статті 82 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи між Акціонерним комерційним банком "ТАС-комерцбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (Банк) і Відкритим акціонерним товариством "Універмаг "Дарниця" (Позичальник) укладено кредитний договір № 402-КРД від 09.08.2006, за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 5 000 000 доларів США з оплатою 14, 5 % річних та терміном повернення до 08.08.2007. Додатковими угодами до кредитного договору сторони змінювали умови кредитування шляхом відкриття кредитної лінії на суму 10 200 000 доларів США, кредитну ставку за користування кредитними коштами і термін повернення кредиту.
В січні 2011 року Відкрите акціонерне товариство "Універмаг "Дарниця" звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" про визнання недійсним кредитного договору з тих підстав, що договір укладено в іноземній валюті, а згідно статті 524 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання повинно виражатися у грошовій одиниці України та договір укладено без індивідуальної ліцензії.
За положеннями частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому основний Закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
За приписами статті 35 Закону "Про Національний банк України", статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року № 15-93 гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.
За змістом статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні. Також, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Можливість використання в Україні іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом, передбачено статтею 192, частиною 3 статті 533 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 198 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян; кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
До кредитних відносяться операції, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (згідно частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статтею 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківський операцій. Приписи вказаної статті не містять заборони на видачу кредитів в іноземній валюті (розміщення залучених коштів в іноземній валюті).
Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій незалежно від виду валюти, яка використовується.
Відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії).
Як встановлено господарськими судами та вбачається з матеріалів справи, Національним банком України Акціонерному комерційному банку "ТАС-Комерцбанк" 11.01.2001 видано банківську ліцензію № 38 та дозвіл № 38-1 від 11.10.2001, якими банку надано право здійснювати банківські операції, зокрема, розміщення та залучення іноземної валюти на валютному ринку України.
Відповідно до статей 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" операції банків із залучення і розміщення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Отже, аналізуючи наведені норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що Акціонерний комерційний банк "ТАС-комерцбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредиту в іноземній валюті.
Щодо вимог пунктів "в" , 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 12.02.1993 № 15-93, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.
Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк ( ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно вимогам статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.
У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано залишили без задоволення позов Відкритого акціонерного товариства "Універмаг "Дарниця" про визнання недійсним кредитного договору № 402-к/КРД від 09.08.2006, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2011 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 по даній справі залишається без змін а касаційна скарга Відкритого акціонерного товариства "Універмаг "Дарниця" -без задоволення.
Керуючись ст.ст. 1115 -1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Універмаг "Дарниця" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 у справі № 15/28 залишити без змін.
Головуючий - суддя В.І. Дерепа
Судді Н.В. Капацин
В.Я. Карабань