Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 313
Іменем України
10.08.2011Справа №5002-24/1814.1-2011
За позовом Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя” (95000, м. Сімферополь, вул.Калініна, 39)
До відповідачів:
1. Київської районної громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів ВВВ та праці Київського району м. Сімферополя”(95000, м. Сімферополь, бул.І.Франко, 25, к.100)
2. Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів Вітчизняної війни та праці Центрального району м. Сімферополя”(95044, м. Сімферополь, вул.60 років Жовтня)
Про визнання договору недійсним.
Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова
Від позивача - ОСОБА_1, представник; довіреність б/н від 01.11.2010 р.
Від відповідача 1 - Плаксіна Р.Н., посвідчення № 1 видано 04.01.2007р.; ОСОБА_2, представник за довіреністю № б/н від 21.08.2009р., паспорт НОМЕР_1 виданий 15.11.2002р.
Від відповідача 2 - ОСОБА_2, представник за довіреністю № б/н від 14.11.2011р., посвідчення № 1411 видано 26.01.2011р.; ОСОБА_3, представник за довіреністю № б/н від 20.12.2010р., паспорт НОМЕР_1 виданий 15.11.2002р.
Обставини справи: Громадська організація “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя” звернулася в господарський суд АР Крим з позовом до Київської районної громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів ВВВ та праці Київського району м. Сімферополя” та Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів Вітчизняної війни та праці Центрального району м. Сімферополя” про визнання недійсним договору про співпрацю та організацію взаємовідносин (про спільну діяльність), який укладений між сторонами 01.02.2006р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при укладенні договору про спільну діяльність на матеріально-технічне забезпечення, повне утримання та експлуатацію бази відпочинку “Ветеран”, жодна із сторін не мала необхідного об'єму цивільної дієздатності для його укладення, оскільки відповідно до Положення про базу відпочинку “Ветеран” надання згоди на укладення господарсько-правових договорів щодо майна бази віднесено до компетенції міжрайонної ради, що утворюється сторонами. При цьому, з питань укладення спірного договору засідання міжрайонної ради не проводилося, рішення з цього приводу не приймалося.
Також в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідно до Статуту Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя”, вирішення питань, що стосуються бази відпочинку “Ветеран” віднесено до компетенції правління організації, однак відповідного засідання правління організації не проводилося, рішення з цього приводу не приймалося.
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.04.2010р. у справі № 2-6/868-2010 позов Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя” задоволено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2010р. апеляцїйну скаргу Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів Вітчизняної війни та праці Центрального району м. Сімферополя” залишено без задоволення; рішення Гоподарського суду АР Крим від 15.04.2010р. у справі № 2-6/868-2010 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2011р. касаційну скаргу Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів Вітчизняної війни та праці Центрального району м. Сімферополя” задоволено: рішення господарського суду АР Крим від 15.04.2010р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2010р. у справі № 2-6/868-2010 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду АР Крим та передано на розгляд судді Колосовій Г.Г., справі привласнений № 5002-24/1814.1-2011.
Позивач у поясненнях по справі 25.05.2011 р. на задоволенні позовних вимог наполягав, по мотивам, викладеним у поясненнях.
Відповідач №2 у відзиві на позов від 25.05.2011 р. проти задоволення позовних вимог заперечував та вказував, що уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним. Відповідач №2 вважає, що у позивачем не наведено жодне правове обґрунтування про порушення його права та охоронюваних Законом інтересів.
Відповідач №2 зазначає, що з приводу підписання спірного договору проводилися загальні збори на яких обговорювалися питання щодо укладення спірного договору та було прийнято вказаний договір в цілому. При цьому відповідач №2 вказує на те, що якщо припустити, що особи, що підписали спірний договір, не мали на це достатніх правових підстав, то в будь - якому разі він виконувався сторонами впродовж довготривалого строку, тому спірний договір не може по своїй природі визнаний недійсним у зв'язку з виконанням сторін обов'язків, взятих на себе за вищевказаним договором.
Також відповідач №2, зокрема, вказав, що граничним строком на право подачу даного позову є 01.02.2009 р., оскільки оскаржуваний договір був укладений між сторонами по справі 01.02.2006 р. Однак позивач звернувся до суду з вказаним позовом в 2010 р., тобто з порушенням, за думкою відповідача №2, строку позовної давності, встановленої у три роки.
На підставі вищевказаного просить у позові відмовити.
Позивач у додаткових поясненнях від 14.06.2011 р. посилався на те, що твердження про пропуск строку позовної давності не відповідає дійсності, оскільки спірний договір з боку позивача був підписаний попереднім головою гр. ОСОБА_4, яка не повідомила про даний договір ані членів правління позивача, ані трудовий колектив. Вказана особа займала пост Голови в період з 24.08.2005 р. по 09.08.2006 р. і на протязі цього часу позивачу нічого не було відомо про даний договір. В подальшому з 10.08.2006 р. по 16.02.2007 р. Головою правління позивача був гр. ОСОБА_5, однак гр. ОСОБА_4 спірний договір йому не передала і про його наявність не повідомляла. Вперше позивач узнав про існування спірного договору тільки під час розгляду господарської справи №2-29/6845 - 2007. Вказана справа була порушена 11.05.2007 р. На підставі вказаного позивач вважає, що в даному випадку сплив строку позовної давності починається з того моменту, коли позивачу стало відомо про наявність спірного договору, а саме з 11.05.2007 р. При таких обставинах позивач вважає, що ним не було пропущено строк позовної давності.
Також позивач зазначає, що при укладенні спірного договору жодна зі сторін не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення спірного договору, за яким необхідно було рішення ( згода ) Міжрайради бази відпочинку «Ветеран», а також рішення ( згода ) правління позивача по справі. Позивач вказує, що спірний договір був підписаний без прийняття відповідних рішень головами відповідних громадських організацій - кас взаємодопомоги. Посилання відповідачів на Протокол зборів уповноважених позивача від 16.01.2006 р. з повісткою дня «Про обрання членів Міжрайради і укладення договору про сумісну діяльність» як на доказ прийняття спірного договору позивачем, позивач вважає безпідставними, а протокол зборів - сфальсифікованим. Також позивач вказував на те, що з питання укладення ( підписання ) спірного договору засідання Міжрайради не проводилося, рішення з даного питання не приймалося.
Крім того, позивач посилається на те, що спірний договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, оскільки фактично дублює раніш прийняте Положення «Про базу відпочинку «Ветеран».
Також позивач зауважив на те, що а ні позивач, а ні відповідачі ніяким чином не виконували умови спірного договору.
На підставі вказаного просить позов задовольнити у повному обсязі.
03.08.2011р. у засіданні суду представником відповідачів було заявлене письмове клопотання про продовження строку розгляду справи у порядку ст.69 ГПК України у межах передбачених чинним законодавством, на 15 днів.
Суд вказане клопотання задовольнив та ухвалою від 03.08.2011 р. продовжив строк розгляду справи до 10.08.2011 р.
Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідачі №1 і №2 проти задоволення позовних вимог заперечували по мотивам, викладеним у відзивах на позов позиція відповідачів з приводу заявленого позову є однаковою.
Розгляд справи відкладався, в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Судові засідання фіксувалися за допомогою технічних засобів, а саме програмно - апаратного комплексу «Діловодство суду».
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Наказом Кримського обласного відділу соціального забезпечення №205 від 05 червня 1982 року Сімферопольську міську касу взаємодопомоги пенсіонерів реорганізовано шляхом виділення кас взаємодопомоги ветеранів війни і праці при відповідних райсобесах м.Сімферополя (на даний час Каси взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів і учасників ВОВ, ветеранів праці Залізничного, Київського і Центрального районів м. Сімферополя) (т.1, а.с.33-35).
Згідно пункту 3 наказу пансіонат відпочинку в смт. Миколаївка (База відпочинку “Ветеран”) було передано на баланс каси взаємодопомоги при Залізничному райсобесі.
Пунктом 4 наказу передбачалась організація Ради із рівною кількістю представників від кожного району для керівництва роботою пансіонату.
На виконання вказаного наказу на засіданні міжрайонної ради було затверджено Положення про базу відпочинку “Ветеран” (т.1, а.с.91-95), відповідно до якого оперативне управління і господарське керівництво майном бази здійснюється Міжрайонною радою, яка формується касами взаємодопомоги 3-х районів по три представника від кожної.
Судом встановлено, що 01.02.2006 року між Кредитною спілкою “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів ВВВ і праці Київського району м. Сімферополя” (Сторона - 1), Громадською організацією “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів Вітчизняної війни та праці Центрального району м. Сімферополя” (Сторона -2) та Громадською організацією “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів і учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя” (Сторона - 3) було укладено договір про співпрацю і організацію взаємовідносин (про спільну діяльність) (т. 5, а. с. 140-143 ).
Згідно пункту 1.1 вказаного договору сторони направляють свої спільні дії на матеріально-технічне забезпечення, повне утримання та експлуатацію, організацію адміністративного управління майном, що є спільною сумісною власністю сторін договору і представляє собою Базу відпочинку “Ветеран”, розташовану за адресою: АР Крим Сімферопольський район, смт. Миколаївка, у межах земельної ділянки площею 0,6238 га згідно договору оренди земельної ділянки від 13.06.2000р., який укладено між Миколаївською селищною радою і Громадською організацією “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів і учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя”.
Відповідно до пункту 3.1 договору оперативне управління і повне господарське відання майна, визначеного пунктом 1.1 договору, здійснюється виконавчим органом (Міжрайонною радою), що створюється сторонами.
Пунктами 3.3 - 3.5 договору передбачено, що основною формою роботи Міжрайонної ради є засідання, що проводиться в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал; засідання вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше 2/3 членів ради; по результатам розгляду питань, що відносяться до компетенції виконавчого органу Міжрайонна рада приймає рішення.
Відповідно до пункту 3.6 договору, до компетенції міжрайонної ради відноситься, зокрема розгляд питань по матеріально-технічному забезпеченню бази, її утримання, експлуатація і в тому числі надання згоди на укладення господарсько-правових і цивільно-правових договорів головою Міжрайонної ради з третіми особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України визначені підстави визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно частини 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Позивач по справі посилається на те, що при укладенні спірного договору жодна зі сторін не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладенні спірного договору, оскільки для його укладення необхідно було рішення ( згода ) Міжрайради бази відпочинку «Ветеран», а також рішення (згода) Голови правління Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя”. Спірний договір був підписаний без прийняття відповідних рішень головами відповідних громадських організацій - кас взаємодопомоги.
Відповідачі посилаються на те, що 16.01.2006 р. загальними зборами уповноважених Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя” був складений протокол, яким було вирішено прийняти в цілому договір про співпрацю та організацію взаємовідносин ( т. 2, а. с. 113 - 114 ).
На вказаному протоколі містяться підписи уповноважених загальних зборів Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя”.
Суд не приймає вказаний протокол як належний та допустимий доказ схвалення спірного договору в зв'язку з наступним.
Судом встановлено, що з метою з'ясування питання про достовірність факту проведення таких зборів та факту прийняття відповідних рішень на цих зборах, Севастопольським апеляційним господарським судом ухвалою від 13.10.2010 р. по справі №2-6/868-2010 була призначена почеркознавча експертиза протоколу зборів учасників Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя” від 16.01.2010 р.
По результатам проведення експертизи було складено висновок №3348 від 26.11.2010 р. ( т. 3, а. с. 101 - 103 ).
Як вбачається з вказаного висновку підписи більшості учасників, в тому числі доповідача за протоколом з питання обрання членів Міжрайради бази відпочинку «Ветеран» ОСОБА_6, зроблено іншими особами. Відповідно до пояснень учасників засідання уповноважених членів Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя” 16.01.2006 р. вказані збори учасників проведені не були.
При таких обставинах протокол засідання уповноважених членів Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя” від 16.01.2006 р. з питання порядку денного «Про обрання членів міжрайонної ради бази відпочинку «Ветеран» та укладення спірного договору про сумісну діяльність» судом до уваги не приймається.
Відповідно до ст. 23 Статуту позивача по справі до функцій правління позивача відноситься, зокрема, керівництво підвідомчою базою відпочинку «Ветеран» ( т. 1, а. с. 22 - 32 ).
Відповідно до ст. 20 вказаного Статуту правління складається з 5 - 11 членів і 1-3 кандидатів, які обираються відкритим голосуванням на загальних зборах організації строком на два роки.
Відповідно до ст. 21 вказаного Статуту правління правомочно приймати рішення, якщо в засіданні бере участь не менше ніж 2/3 членів правління.
Таким чином питання, що стосуються бази відпочинку «Ветеран», в тому числі ті, що є предметом спірного договору, віднесені до компетенції Правління Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя”.
Однак суду не було надано доказів проведення засідання Правління позивача з питання укладення ( підписання ) спірного договору та прийняття відповідного рішення з даного питання.
Також відповідачами було представлено в матеріали справи протокол №11 від 01.02.2006р. засідання Міжрайради і повноважних представників кас взаємодопомоги Центрального, Київського і Залізничного районів м. Сімферополя з єдиним питанням порядку денного “Читання, обговорення і прийняття договору про співробітництво і організацію взаємовідносин (про спільну діяльність) (т.1, а.с.141-142).
Дослідивши вказаний протокол, суд встановив, що вказаний документ представляє собою рукописний текст, який скріплено лише підписом секретаря зборів ОСОБА_3 Інші підписи, зокрема і голови зборів ОСОБА_7 на протоколі відсутні. Інших доказів проведення цих зборів з таким порядком денним, як то відомості реєстрації учасників зборів, журнал обліку протоколів зборів тощо, відповідачами не представлено.
А тому суд відхиляє представлений протокол як доказ проведення відповідного засідання та розгляду питання укладення спірного договору на засіданні Міжрайради.
З урахуванням всього вищевикладеного суд дійшов висновку про те, що на укладення спірного договору жодна із сторін не мала необхідного об'єму цивільної дієздатності, оскільки для цього необхідно було відповідне рішення Міжрайонної ради, а також рішення (згода) правління Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя”.
Також суд вважає за необхідне зазначити на наступне.
Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Як вже вказувалося вище, пунктом 1.1 спірного договору було передбачено те, що сторони направляють свої спільні дії на матеріально-технічне забезпечення, повне утримання та експлуатацію, організацію адміністративного управління майном, що є спільною сумісною власністю сторін договору і представляє собою Базу відпочинку “Ветеран”, розташовану за адресою: АР Крим Сімферопольський район, смт. Миколаївка, у межах земельної ділянки площею 0,6238 га згідно договору оренди земельної ділянки від 13.06.2000р., який укладено між Миколаївською селищною радою і Громадською організацією “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів і учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя”.
Таким чином, даним договором не регулюються питання щодо внесення якоюсь зі сторін вклад у вигляді якого - небудь нерухомого майна для здійснення сумісної діяльності. Також не передбачено спірним договором об'єднання загальних сил і коштів для будівництва нового нерухомого майна.
Положення договору регулюють питання з матеріально - технічного забезпечення, утримання, експлуатації, управління майном, які відповідно до Положення «Про базу відпочинку «Ветеран» та Положення Міжрайради Київського, Центрального та Залізничного районів м. Сімферополь є компетенцією виключно Міжрайради.
Посилання відповідачів на те, що спірний договір виконувався сторонами на протязі тривалого часу, а тому він не може бути визнаний недійсним у зв'язку з виконанням сторін обов'язків, взятих на себе за цим договором, суд до уваги не приймає, оскільки виконання сторонами договору не має відношення до оцінки відповідності укладеного договору вимогам законодавства та його дійсності.
До того ж , жодний документ, який наданий до матеріалів справи як доказ виконання умов договору щодо сплати відповідних платежів сторонами (квитанції, платіжні доручення тощо) не містить посилання на спірний договір (т. 5, а.с. 1-70).
Навпаки, оскільки права та обов'язки, встановлені спірним договором лише дублюють Положення «Про базу відпочинку «Ветеран» та Положення Міжрайради Київського, Центрального та Залізничного районів м. Сімферополь, суд зауважує, що вищевказані платежі сторони мали здійснювати на підставі цих документів.
Вищий господарський суд України у постанові від 23.03.2011р. по справі 2-6/868-2010., скасовуючи рішення попередніх інстанцій, вказав на те, суди попередніх інстанцій, задовольняючі позовні вимоги не встановили, в чому полягає порушення прав позивача наявністю оспорюваного ним договору про сумісну діяльність.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
З вказаного приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тотожні положення зафіксовані ст. 20 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 1 ГПК України Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з рішенням Конституційного Суду від 01.12.2004 № 18-рп/2004 "У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)") поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Позивач вказує, що порушення його прав і законних інтересів спірним договором полягає в тому, що відповідачі на протязі тривалого періоду часу здійснюють зусилля для незаконного заволодіння майном - базою відпочинку «Ветеран» шляхом подання до судових інстанцій позовних заяв, в яких посилаються на спірний договір як на підставу придбання ними права сумісної власності на спірне майно. В зв'язку з вказаним позивач вимушений був понести значні грошові витрати в зв'язку з відстоюванням власної правової позиції.
В обгрунтування своєї позиції позивач надав відповідні рішення.
Так, в провадженні господарського суду АР Крим знаходилася справа №2-17/8817-2007 за позовом Громадської організації "Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів ВВВ та праці Центрального району м. Сімферополя" до громадської організації "Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя" про розділення майна бази відпочинку “Ветеран”, розташованої по вул. Набережная, смт. Миколаївка, Сімферопольського району та визнання за Громадською організацією “Каси взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів ВВВ та праці Київського району м. Сімферополя" права приватної власності на 1/3 нерухомого майна
По результатам розгляду даного позову рішенням ГС АР Крим від 09.06.2009 р. позов було задоволено частково та розділено майно бази відпочинку «Ветеран».
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.10.2009 р. рішення ГС АР Крим від 09.06.2009 р. по справі №2-17/8817-2007 було скасовано, а у позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.01.2010 р. постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.10.2009 р. по справі №2-17/8817-2007 була залишена без змін.
Також в провадженні господарського суду АР Крим знаходилася справа №2-7/1478-2010 за позовом громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів ВВВ та праці Центрального району м. Сімферополя” та громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів ВВВ та праці Київського району м. Сімферополя”, які звернулися до громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів ВВВ та праці Залізничного району м. Сімферополя” про визнання права спільної сумісної власності на майно бази відпочинку “Ветеран”, розташоване за адресою: Україна, АР Крим, Сімферопольський район, с.м.т. Миколаївка, вул.. Набережна.
Рішенням ГС АР Крим від 09.09.2010 р. по даній справі, яке було залишено без змін Постановою Вищого господарського суду України, у позові було відмовлено.
Підставами цих позовів позивачами було вказано саме спірний договір.
При розгляді вказаних спорів судами встановлено, що право власності на майно бази відпочинку «Ветеран» не зареєстровано та з питання реєстрації права власності на базу відпочинку «Ветеран» ніхто не звертався. Правовстановлюючі документи на майно бази відпочинку «Ветеран» відсутні. Також вказано, що обставини набуття сторонами права спільної сумісної власності на майно бази відпочинку «Ветеран» мають бути предметом доказування у відповідній справі.
Однак, як вбачається з положень спірного договору, у ньому визначено правовий режим майна - бази відпочинку «Ветеран» як спільна сумісна власність сторін договору (п. 2.1), що взагалі не є предметом регулювання договорів про сумісну діяльність.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що наявність у договорі вищевказаних положень, а отже і існування самого договору призводить до порушення права позивача по справі щодо використання ним бази відпочинку «Ветеран» у відповідності з її правовим режимом, визначеним відповідно до приписів чинного законодавства.
Також відповідач №2 просив суд застосувати строки позовної давності та вказував, що граничним строком на право подачу даного позову є 01.02.2009 р., оскільки оскаржуваний договір був укладений між сторонами по справі 01.02.2006р. Однак позивач звернувся до суду з вказаним позовом в 2010 р., тобто з порушенням, за думкою відповідача №2, строку позовної давності, встановленої у три роки.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позивач стверджує, що пропуск строку позовної давності не відповідає дійсності, оскільки спірний договір з боку позивача був підписаний попереднім головою гр. ОСОБА_4, яка не повідомила про даний договір ні членів правління позивача, ні трудовий колектив. В подальшому з 10.08.2006 р. по 16.02.2007 р. Головою правління позивача був гр. ОСОБА_5, однак гр. ОСОБА_4 спірний договір йому не передала і про його наявність не повідомляла. Вперше позивач узнав про існування спірного договору тільки під час розгляду господарської справи №2-29/6845 - 2007. Вказана справа була порушена 11.05.2007 р. На підставі вказаного позивач вважає, що в даному випадку сплив строку позовної давності починається з того моменту, коли позивачу стало відомо про наявність спірного договору, а саме з 11.05.2007 р. При таких обставинах позивач вважає, що ним не було пропущено строк позовної давності.
Судом встановлено, що спірний договір з боку позивача був підписаний Головою правління позивача по справі гр. ОСОБА_4, яка займала вказану посаду з 24.08.2005 р., що підтверджується наявним в матеріалах справи наказом №7 ( т. 4, а. с. 149).
Відповідно до наявного в матеріалах справи наказу №2 від 10.08.2006 р. вказана особа була звільнена від виконання обов'язків Голови правління позивача з 09.08.2006 р. Тим же наказом головою правління було призначено гр. ОСОБА_5 з 10.08.2006 р. ( т. 4, а. с. 148 ).
В подальшому наказом №2 від 17.02.2007 р. Головою правління позивача було призначено гр. ОСОБА_8 ( т. 4, а. с. 147 ).
Таким чином в Організації постійно змінювалися голови правління, що могло привести до плутанини з документацією Організації під час кожної зміни посадових осіб.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 3 Статуту Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя” вказана організація для досягнення мети своєї статутної діяльності має право від свого імені укладати угоди, придбавати майнові та особисті немайнові права та нести обов'язки.
Відповідно до ст. 24 вказаного Статуту Голова правління має право, зокрема, укладати договори і інші юридичні акти.
При цьому як вбачається зі ст. 25 вказаного Статут у позивача діє ревізійна комісія, яка обирається на загальних зборах членів ( уповноважених ) у складі 3 - 5 чоловік строком на 2 роки.
При цьому ревізійна комісія щорічно проводить ревізію діяльності Організації і створених нею господарських підприємств та має право вимагати від посадових осіб Організації надання всіх необхідних матеріалів, пояснень як в письмовій так і в усній формі, користуватися бухгалтерськими та іншими документами.
Однак суду не було надано доказів того, що ревізійною комісією під час ревізії діяльності позивача по справі за період з 01.02.2006 р. по 11.05.2007 р. було хоч раз встановлено наявність спірного договору та те, що вказаний договір був підписаний головою правління позивача.
Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З урахуванням вказаного, якщо припустити, що позивачу все ж таки було відомо про укладення договору з 01.02.2006 р., тобто з моменту його підписання, то необхідно зауважити на те, що в Законі чітко вказано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Таким чином, початком перебігу строку є не сама дата вчинення спірного правочину, а той момент, коли позивач довідався про те, що спірний правочин порушує його права, а це відбулося тоді, коли відповідачами спірний договір став використовуватися як інструмент для заволодіння майном бази відпочинку «Ветеран».
При таких обставинах суд дійшов висновку, що вказаний позов поданий позивачем у межах передбаченого законодавством України трирічного строку.
При таких обставинах позовні вимоги підлягають задоволенню.
У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України та повідомлено, що повний текст рішення буде складено 15.08.2011 р. Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 15.08.2011 р.
На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати укладений 01.02.2006р. між Кредитною спілкою “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів ВВВ та праці Київського району м. Сімферополя”, Громадською організацією “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів ВВВ та праці Центрального району м. Сімферополя” та Громадською організацією “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів ВВВ та праці Залізничного району м. Сімферополя” договір про співпрацю та організацію взаємовідносин (про спільну діяльність) недійсним.
3. Стягнути з Київської районної громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів ВВВ та праці Київського району м. Сімферополя”, (95000, м. Сімферополь, бул. І.Франко, 25, к.100) на користь Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя” (95000, м. Сімферополь, вул.Калініна, 39) державне мито у розмірі 42,50 грн.
4. Стягнути з Київської районної громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів ВВВ та праці Київського району м. Сімферополя”, (95000, м. Сімферополь, бул. І.Франко, 25, к.100) на користь Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя” (95000, м. Сімферополь, вул.Калініна, 39) витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн.
5. Стягнути з Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів Вітчизняної війни та праці Центрального району м. Сімферополя”(95044, м. Сімферополь, вул.60 років Жовтня) на користь Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя” (95000, м. Сімферополь, вул.Калініна, 39) державне мито у розмірі 42,50 грн.
6. Стягнути з Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів Вітчизняної війни та праці Центрального району м. Сімферополя”(95044, м. Сімферополь, вул.60 років Жовтня) на користь Громадської організації “Каса взаємодопомоги пенсіонерів, інвалідів та учасників ВВВ, ветеранів праці Залізничного району м. Сімферополя” (95000, м. Сімферополь, вул.Калініна, 39) витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн.
Видати накази.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Колосова Г.Г.