01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"09" серпня 2011 р. Справа № 10/089-11
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Худолій А.С.
розглянувши справу № 10/089-11
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Роміна», м. Бориспіль;
до товариства з обмеженою відповідальністю «Автосервіс»,
м. Бориспіль;
про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 20.04.2011р. б/н;
від відповідача: не зявився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Роміна»(надалі -позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Автосервіс»(надалі -відповідач) про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.05.2011р. позивачем одержано лист за вих. № 118 від 11.05.2011р., адресованого відповідачем начальну Головної державної інспекції на автомобільному транспорті та Генеральній прокуратурі України про порушення позивачем вимог транспортного законодавства. Відображена у зверненні інформація, на думку позивача, є повністю недостовірною та носить негативний характер. Доведення інформації до відома посадових осіб Головної державної інспекції на автомобільному транспорті та Генеральної прокуратури України завдало значної шкоди діловій репутації позивача. Порушено його немайнові права та законні інтереси, що виразилось у знеціненні професійних здобутків, руйнуванні довіри до позивача з боку контролюючих органів, зниженні ефективності господарської діяльності підприємства.
Ухвалою від 27.05.2011р. господарський суд порушив провадження у справі № 10/089-11 та призначив розгляд справи на 21.06.2011р.
В судовому засіданні 21.06.2011р. представником позивача частково надано документи, витребувані судом, та підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача в судове засідання 21.06.2011 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав.
Ухвалою від 21.06.2011р. суд відклав розгляд справи на 12.07.2011р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та неподанням витребуваних судом доказів.
У судове засідання 12.07.2011р. представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали від 21.06.2011р. не виконав, витребуваних документів до суду не надіслав.
12.07.2011 р. через загальний відділ господарського суду надійшов відзив № 134 від 08.07.2011р. на позовну заяву, підтриманий представником відповідача в судовому засіданні, в якому останній заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки, на думку останнього, позивачем належним чином не доведено факту порушення його особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів, а інформація, викладена в листі ТОВ «Автосервіс»№ 118 від 11.05.2011р., є достовірною.
Ухвалою від 12.07.2011р. суд відклав розгляд справи на 21.07.2011р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача та неподанням витребуваних судом доказів.
Присутній у судовому засіданні 21.07.2011р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав витребувані судом документи.
Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, а також надав додаткові письмові пояснення в обґрунтування своїх заперечень.
Представник позивача заявив усне клопотання про перенесення розгляду справи з метою надання йому часу ознайомитись з доказами, наданими відповідачем до відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перева до 28.07.2011р.
Присутній у судовому засіданні 28.07.2011р. представник позивача подав заперечення проти відзиву на позовну заяву та заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, з метою надання на наступне судове засідання доказів на підтвердження факту розповсюдження відповідачем недостовірної інформації, викладеної в листі № 118 від 11.05.2011р.
Крім того, представник позивача, в порядку ст. 69 ГПК України, звернувся до суду з клопотанням про продовження строку розгляду спору.
Представник відповідача проти відкладення розгляду справи заперечив, посилаючись на те, що позивач навмисно затягує розгляд справи.
Враховуючи обставини справи, суд задовольнив клопотання представника позивача про перенесення розгляду справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України в засіданні суду була оголошена перерва до 09.08.2011р.
Присутній у судовому засіданні 09.08.2011р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав додаткові докази до матеріалів справи.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив, хоча про дату проведення судового засідання був повідомлений під розписку в засіданні суду 28.07.2011р.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи обмеженість строків вирішення спору, встановлених ст. 69 ГПК України, господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України, за відсутності представника відповідача.
Відповідно до ст. 85 ГПК України, у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 11.05.2011р. надіслав лист за вих. № 118, адресований начальнику Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Майбороді Ю. та Генеральній прокуратурі України, в якому повідомляє про те, що існують факти незаконної господарської діяльності у сфері пасажирських перевезені, та самовільного захвату автобусних маршрутів загального користування №№ 316, 318а, 317, 317а автомобільним перевізником TOB «Роміна»м. Бориспіль.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження факту розповсюдження відповідачем зазначеного листа, позивачем до справи надано лист Головної державної інспекції на автомобільному транспорті від 26.07.2011р. н №41/4-4053/019-11, в якому повідомляється про те, що лист ТОВ «Автосервіс»від 11.05.2011р. № 118 зареєстровано Головавтоінспекції 11.05.2011р. за № 2612/0/9-11.
Також, позивачем надано лист Генеральної прокуратури України від 28.07.2011р. № 19-р, в якому повідомляється, що згідно даних автоматизованої системи електронного документообігу, звернення ТОВ «Автосервіс»за № 118 від 11.05.2011р. у Генеральній прокуратурі України зареєстрованим не значиться.
Статтею 94 Цивільного кодексу України передбачено право юридичної особи на недоторканість її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
За приписами ст. 200 Цивільного кодексу України інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
Згідно ч. 1 ст. 201 Цивільного кодексу України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація, ім'я (найменування), авторство, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.
Відповідно до ст. 277 Цивільного кодексу України особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь , а також на спростування цієї інформації; спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Таким чином, юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Поряд з цим, під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
В той же час, звернення до правоохоронних чи інших державних органів, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, не можуть вважатися поширенням інформації, яка порочить честь, гідність чи ділову репутацію.
Крім того, статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до положень п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
В цьому аспекті Пленум Верховного Суду України відзначає, що суди повинні мати на увазі, у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.
Відповідно до п. 4 Порядку проведення конкурсу, затвердженого постановою КМ України № 1081, організатором на міжміському і приміському маршрутах, які проходять від м. Києва до населених пунктів Київської області є Київська обласна державна адміністрація.
Між відповідачем та Київоблдержадміністрацією укладено договори про організацію пасажирських перевезень на автобусному маршруті загального користування №№317, 317а.
Таким чином, перевізником, якому організатором надано право здійснювати перевезення пасажирів по маршруту №№ 317 та 317а є відповідач.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і багажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб'єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень регламентовано Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006р. № 1567
Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку, органами державного контролю на автомобільному транспорті є Головавтотрансінспекція, її територіальні управління в областях, Автономній Республіці Крим, м. Києві та м. Севастополі.
Таким чином, звернення відповідача було адресоване державному органу, який в межах повноважень компетентний перевірити оспорювану інформацію та надати обґрунтовану відповідь.
З приводу достовірності інформації, зазначеної відповідачем у зверненні до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, то суд вважає занеобхідне зазначити наступне.
З зібраних по справі доказів вбачається, що між сторонами існують суперечки відносно здійснення пасажирський перевезень на маршруті № 317, які є предметом розгляду судових інстанцій. Зокрема, рішенням господарського суду м. Києва від 29.11.2010р., залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2011р. у справі № 6/306 визнано недійсним рішення конкурсного комітету Державної адміністрації автомобільного транспорту, в частині визнання позивача переможцем конкурсу на автобусному маршруті № 317.
При цьому, дозвіл АВ000661, який позивачем надано до позовної заяви, в якості підтвердження факту наявності у нього прав на здійснення перевезень пасажирів по маршруту № 317, було видано саме на підставі рішення конкурсного комітету Державної адміністрації автомобільного транспорту, яке в судовому порядку визнано недійсним, а отже, як наслідок, такий дозвіл, який було видано на підставі скасованого рішення, на даний час не можна визнати легітимним.
Крім того, відповідачем до справи надано Витяг з протоколу № 179 від 27 січня 2009 року засідання комітету Державтотрансадміністрації з проведення конкурсів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міжміських, міжобласних маршрутах, з якого вбачається, що позивач не приймав участі в конкурсі з визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування № 316, а отже в цій частині інформація викладена у зверненні відповідача є правдивою та такою, що узгоджується з наданими суду доказами.
Також, відповідно до п. 48 Витягу з протоколу № 188 від 30 липня 2009 року засідання комітету Державтотрансадміністрації, позивача не було допущено до участі в конкурсі з визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування № 318а, а тому в цій частині вказана інформація також є достовірною.
Дані обставини не були спростовані позивачем належними доказами.
Таким чином, виходячи з зібраних по справі доказів, вбачається, що відповідач мав право звернутись до державного органу -Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, до повноважень якого входить здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, з приводу перевірки фактів, викладених у його листі від 11.05.2011р. № 118.
Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не підтверджуються належними і допустимими доказами.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.І. Привалов
Дата підписання повного тексту рішення -12.08.2011р.