Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" серпня 2011 р. Справа № 57/194-10
вх. № 8466/4-57
Суддя господарського суду Аюпова Р.М.
при секретарі судового засідання Павленко А.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, дов. №313 від 21.09.2010р.
Представник відповідача - ОСОБА_2, дов від 19.07.2011 року;
розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Даніка", м. Харків
про стягнення 250000,00 грн.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, прийнятих ухвалою суду від 19.07.2011 року) про стягнення з відповідача -ТОВ фірма “Даніка” грошові кошти в сумі 250000,00 грн суму основного боргу, 26750,00 грн. інфляційних, 6493,15 грн. річних та 19320,00 грн. пені, а також віднести на відповідача свої витрати на проведення судової експертизи, по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по договору позики від 18.02.2010 року щодо своєчасного повернення позики.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 вересня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07 жовтня 2010 року о 10:30 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 листопада 2010 року призначено у справі комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу документів, провадження якої доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса, провадження у справі зупинено на термін проведення експертизи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 травня 2011 року(з урахуванням ухвали про виправлення описки) поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 23 травня 2011 року о 10:40 год.
Ухвалами господарського суду Харківської області від 23.05.2011 року 19.07.2011 року розгляд справи відкладався.
У призначеному судовому засіданні 01 серпня 2011 року представник позивача підтримав заявлений позов та просив суд його задовольнити.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.
Присутні в судовому засіданні 01 серпня 2011 року позивач та відповідач вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представників третьої особи та першого позивача. Також присутні у судовому засіданні учасники судового процесу пояснили, що ними надані всі документи. Які необхідні для розгляду справи по суті.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
18 лютого 2010 року між позивачем - ФОП ОСОБА_3 (далі- позикодавець, позивач) та відповідачем - ТОВ фірма «Даніка» (далі - позичальник, відповідач) укладено договір позики (безвідсоткового цільового) на вироблення продукції (далі - договір), відповідно до умов якого, позикодавець (позивач) надає позичальнику (відповідачу) позику в сумі 250000 грн. 00 коп. (п. 3.4) на безвідсотковій основі, строком на шість місяців з моменту передачі коштів позичальнику (п.2.1) для виготовлення готової продукції, у відповідності до замовлень позикодавця та діючій нормативній базі України (п. 3.1), а позичальник зобов'язався використовувати позику у відповідності до цільового призначення та повернути її у встановлений договором строк.
Відповідно до п.4.2 договору позика надається готівковими грошовими коштами від позикодавця позичальнику. Факт підписання цього договору є підтвердження факту передачі всієї суми грошових коштів, передбачених п. 3.4 цього договору. Позичка повертається готівковими грошовими коштами від позичальника позикодавцю; фактом, що підтверджує повернення позики є протокол до цього договору з посвідчувальним записом «Позика повернута, сторони претензій одна до одної не мають», підтверджується печаткою та підписом сторін (п. 4.4).
Пунктом 6 договору сторони домовились, що забезпеченням зобов'язання за даним договором є активи позичальника, нерухомість, авторські права, патенти, обладнання, акції, векселя інших суб'єктів підприємницької діяльності, тощо).
Відповідно до розписки від 18.02.2011 року керівник ТОВ фірма «Даніка» ОСОБА_5 у відповідності до умов договору позики від 18.02.2010 року отримав 250000,00 грн.
Відповідно до п. 2.1 договору позики строк надання позики позичальнику становить шість місяців з моменту передачі коштів позичальнику.
Як зазначає позивач, ним належним чином виконано умови договору позики, грошові кошти у розмірі 250000, 00 грн. передані відповідачу, проте, відповідач порушив умови договір щодо повернення позики у встановлений договором строк, що і стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.
На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення боржником - ТОВ фірми «Даніка» заборгованості в добровільному порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За правилами статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Матеріали справи містять розписку від 18 лютого 2010 року, яка свідчить про те, що директор ТОВ фірма «Даніка» ОСОБА_5 у відповідності до умов договору позики від 18.02.2010 року отримав у ФОП ОСОБА_3 в борг суму в розмірі 250000,00 грн.
Зазначена розписка містить сторони зобов'язання (позикодавець та позичальник), грошову суму, що передається, посилання на договір позики від 18.02.2010 року, особистий підпис директора та печатку підприємства відповідача (позичальника).
Отже, між сторонами було досягнуто згоди стосовно істотних умов договору позики й розписка свідчить про його укладення.
Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Пунктом 7.1 договору встановлено, що договір діє з моменту його підписання сторонами та є дійсним до його остаточного виконання, проте, в будь-якому випадку до 01 вересня 2010 року.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін у встановлений договором строк суму позики у розмірі 250000,00 грн. не повернув, та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання по договору позики від 18 лютого 2010 року у сумі 250000,00 грн.
Суд критично оцінює доводи відповідача, викладені у відзиві на позов (вх. № 24235), в якому, директор відповідача ОСОБА_6 проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що він договір позики не підписував, розписку про отримання позики не писав, грошових коштів у сумі 250000,00 грн. 18.02.1010 року не отримував, з наступних підстав.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 листопада 2010 року призначено у справі комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу документів, провадження якої доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса, провадження у справі зупинено на термін проведення експертизи.
Відповідно до висновків №10787 криміналістичної судово-технічної експертизи документів від 11.02.2011 р. відтиски круглої печатки на договорі позики від 18.02.2010 р. та розписці нанесені кліше круглої печатки Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Даніка» код 06733459.
Отже, договір скріплено саме печаткою юридичної особи договору, що встановлює його дійсність.
Зазначена обставина, на думку суду, свідчить про складання договору позики та додатку до нього (розписці), датованих 18 лютого 2010 року за згодою сторін, оскільки відповідач не надав переконливих доказів того, що його печаткою мали можливість розпоряджатися сторонні особи, а не лише директор ТОВ фірми «Даніка» ОСОБА_6
Тому твердження відповідача про те, що вказані документи є фальсифікованими, складеними без його відома та участі, суд сприймає критично як такі, що спростовуються вказаним висновком судово-технічної експертизи документів №10787 від 11.02.2011 року.
Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи №10786 від 11.03.2011 р. рукописні записи в розписці к договору позики 18.02.2010 р. виконані ОСОБА_6. Встановити чи виконаний підпис від імені ОСОБА_6 в договорі позики від 18.02.2010 року експертам не виявляється можливим, оскільки підпис виконаний рухами простої будови і являє собою вкрай обмежений за об'ємом графічний матеріал, в якому не відобразилися в достатній мірі ознаки почерку виконавця, необхідні для вирішення даної ідентифікаційної задачі.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про судову експертизу”, судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження.
Ухвалою господарського суду 16.11.2011 року експерти, що здійснювали експертизу попереджені про кримінальну відповідальність відповідно до статей 384, 385 Кримінального кодексу України.
Таким чином, при проведенні експертизи судовими експертами встановлено, що відтиски круглої печатки на договорі позики від 18.02.2010 р. та розписці нанесені кліше круглої печатки Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Даніка», а підпис в розписці к договору позики 18.02.2010 р. виконаний ОСОБА_6 (директором), що є підтвердженням укладення договору позики від 18.02.2010 року, відповідно до приписів 1046 Цивільного кодексу України, а також посвідчує передання відповідачу позивачем 250000,00 грн.
Розписка, що посвідчує передання позичальнику позикодавцем визначеної грошової суми, документально фіксує певний юридичний факт - дію сторін з виконання договору, яка безпосередньо впливає на їх права та обов'язки: зокрема, позикодавець, який передав грошові кошти за розпискою, вважається таким, що виконав свій основний обов'язок по договору; фіксація в розписці факту здійснення відповідної операції з виконання робіт (надання послуг) ставить виконавця цих робіт (послуг) у становище сторони, що виконала покладені на неї обов'язки за договором, який таку господарську операцію юридично оформлює. Отже, наслідки складання відповідної розписки у господарському обороті суттєво позначаються на правовому становищі відповідного суб'єкта господарювання.
Отже, суд критично сприймає пояснення директора позивача ОСОБА_6, які їм були надані у судових засіданнях та в поясненнях, в яких він вказував на те, що він ніяких спірних документів не підписував, оскільки вони є лише голослівними твердженнями й не підтверджуються жодними матеріалами справи.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, які б підтверджував сплату позики, або спростовував викладене в позові, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення боргу за позикою у сумі 250000,00 грн., правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем та підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.
Згідно зі статтею 1050 Цивільного кодексу, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем за прострочення відповідачем зобов'язання зі своєчасного повернення позики за період з 19.08.2010 року по 30.06.2011 року нараховано 3% річних в розмірі 6493,15 грн., та інфляційні у розмірі 26750,00 грн., розрахунок яких перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства та підлягають стягненню з відповідача.
Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача 19320,00 грн. пені, суд відмовляє в її задоволенні з огляду на наступне.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч.2 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України передбачає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналіз вищезазначених норм права дає суду підстави вважати, що сторони повинні забезпечити виконання зобов'язання неустойкою (пенею, штрафом) у письмовій формі за згодою сторін, якщо забезпечення виконання зобов'язання не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони не забезпечили у відповідності до чинного законодавства (у письмовій формі) виконання зобов'язання відповідачем пенею, не погодили її розмір, тому нарахування пені в сумі 19320,00 грн. є безпідставним, в зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Суд також критично сприймає посилання відповідача на те, що він не отримував спірні грошові кошти з огляду на те, що позивач не надав доказів внесення директором ТОВ фірми «Даніка» ОСОБА_6 зазначених грошових коштів та розрахунковий рахунок ТОВ фірми «Даніка» або квитанцію до прибуткових касових ордерів, тощо, що може підтвердити находження коштів на банківські рахунки або в касу ТОВ фірми «Даніка» з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Відповідно до приписів ст. ст. 97, 99, 145 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи (загальні збори, виконавчий орган); виконавчий орган обирають загальні збори в складі однієї або кількох осіб і він діє від імені товариства у межах встановлених статутом товариства і законом.
Згідно з витягу з ЄДРЮОФОП та підтверджено відповідачем у судових засіданнях директором ТОВ фірми «Даніка» з моменту її реєстрації - з 19.07.1988 року на момент вирішення спору є ОСОБА_6, обмежень щодо здійснення його повноважень, встановлено не було.
Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Отже, директор, як виконавчий орган товариства, в порядку статей 99, 145 Цивільного кодексу України здійснює поточне керівництво його діяльністю.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6, укладаючи договір позики та додаток до нього (розписку), датованих 18 лютого 2010 року, діяв в межах своїх повноважень, як директор ТОВ фірми «Даніка» і саме на нього були покладені обов'язки щодо здійснення поточним керівництвом його діяльністю.
Отже, саме, на директора ТОВ фірми «Даніка» ОСОБА_6 був покладений обов'язок діяти на користь товариства та після отримання для здійснення цілей товариства спірних грошових коштів, внести їх на банківський рахунок товариства або в його касу.
При цьому суд також зазначає, що у пункті 5 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено, що "фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, які здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів". Надання позики (за договором позики) позивачем безпосередньо відповідачу не є фінансовою послугою, в розумінні статті 1 вказаного Закону, а тому твердження відповідача, що договір позики є договором по наданню фінансових послуг є помилковим. Як наслідок, твердження відповідача щодо застосовування до спірних відносин положень Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є необґрунтованим.
При вирішенні даного спору суд враховує, що аналогічна правова позиція викладена у Постановах ВСУ у справах № 6-3св10, 6-4994св10,№ 6-10806св10, № 6-7745св10, № 6-10258св10, та Постанові ВГСУ у справі N 6/241.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати по цій справі покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611,1046-1050 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 179 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Даніка”, код 06733459 (61202, АДРЕСА_1 ) на користь ФОП ОСОБА_3 (індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_2) грошові кошти в сумі 250000,00 грн. - суму боргу, 26750,00 грн. - інфляційних, 6493,15 грн. - 3% річних , 2832,43 грн. державного мита та 220,93 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також 4725,60 грн. витрат на проведення судової експертизи .
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Суддя Аюпова Р.М.
Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України
та повний текст рішення складено та підписано 08 серпня 2011 року
справа №57/194-10