01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
11.07.2011 № 38/111
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Майданевича А.Г.
Гаврилюка О.М.
при секретарі: Рижова В.В.
розглянувши апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства по будівництву об'єктів нафтової та газової промисловості «Укрнафтогазбуд»
на рішення господарського суду міста Києва
від 12.05.2011 року
у справі № 38/111 (суддя - Власов Ю.Л.)
за позовом відкритого акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект», м. Харків,
до закритого акціонерного товариства по будівництву об'єктів нафтової та газової промисловості «Укрнафтогазбуд», м. Київ,
про стягнення 106 172,60 грн., -
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1. - представник (довіреність б/н від 16.11.2010 року);
від відповідача: : не з'явився, про час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином;
Відкрите акціонерне товариство «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» (надалі - ВАТ «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект») звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до закритого акціонерного товариства по будівництву об'єктів нафтової та газової промисловості «Укрнафтогазбуд» (надалі - ЗАТ по будівництву об'єктів нафтової та газової промисловості «Укрнафтогазбуд») про стягнення грошових коштів, отриманих в якості безпроцентної поворотної фінансової допомоги в сумі 100 000,00 грн. з урахуванням індексу інфляції в сумі 800,00 грн., пені в сумі 4 501,37 грн. та трьох процентів річних в сумі 871,23 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.05.2011 року у справі № 38/111 позов задоволено повністю. Стягнуто з ЗАТ по будівництву об'єктів нафтової та газової промисловості «Укрнафтогазбуд» на користь ВАТ «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» основний борг з урахуванням встановленого індексу інфляції в сумі 100 800,00 грн. 00 коп., три проценти річних в сумі 871,23 грн., пеню в сумі 4 501,37 грн., державне мито в сумі 1 061,73 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.
Задовольняючи позов, суд, керуючись статтями 525, 526, 1049 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про порушення відповідачем строків виконання зобов'язань за договором, а тому має сплатити позивачеві борг з урахуванням пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ЗАТ по будівництву об'єктів нафтової та газової промисловості «Укрнафтогазбуд» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2011 року та прийняти нове, яким відмовити в позові повністю.
В обґрунтування апеляційних доводів скаржник зазначає, що рішення суду винесено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2011 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження, розгляд справи призначено на 04.07.2011 року.
За наслідками судового засідання 04.07.2011 року, в порядку статті 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 11.07.2011 року.
В судовому засіданні 11.07.2011 року представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Зважаючи на наявність в матеріалах справи доказів належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, вислухавши думку представника позивача, колегія суддів, порадившись, вирішила здійснити перевірку рішення суду у даній справі за наявними матеріалами, за відсутності відповідача, з урахуванням пояснень представника позивача.
11.07.2011 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши, на підставі встановлених фактичних обставин, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 23.02.2010 року між ВАТ «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» (в текст договору - позикодавець) та ЗАТ по будівництву об'єктів нафтової та газової промисловості «Укрнафтогазбуд» (в тексті договору - позичальник) укладено договір № 100225 про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги (позики), відповідно до якого позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у сумі 100 000,00 грн. на умовах договору, а останній, в свою чергу, зобов'язався повернути їх у встановлений договором термін (а.с.12-13).
Матеріали справи свідчать, що за правовою природою вказаний договір має ознаки договору позики, згідно якого, в силу статті 1046 Цивільного кодексу України одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Таким чином, укладення даного договору було спрямоване на надання позивачем позики, що, в свою чергу, породжує обов'язок відповідача повернути їх у встановлений термін.
З огляду на положення пункту 3.1., 3.3. договору з урахуванням додаткової угоди до нього від 20.05.2010 року, кошти повинні бути повернуті позикодавцю позичальником в повному обсязі до 16.09.2010 року (а.с.15).
Як вбачається з платіжного доручення № 0444 від 25.02.2010 року, у відповідності до умов договору позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 100 000,00 грн., проте відповідач у встановлений термін свої зобов'язання за договором не виконав, грошові кошти не повернув, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем (а.с.14, 74).
В силу приписів статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 100 000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача за період з 17.09.2010 року по 31.12.2010 року пеню в сумі 4 501,37 грн., три проценти річних в сумі 871,23 грн. та інфляційні втрати в сумі 800,00 грн.
Пунктом 4.1. договору визначено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання положень цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.
Згідно з пунктом 4.2. вказаного договору у разі необґрунтованого і непогодженого прострочення строку повернення коштів відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1% від суми коштів, що повинні бути повернені, за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період нарахування пені.
Згідно частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність. У сфері господарювання, згідно з частиною 2 статті 217 та частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором, тобто наведена норма є диспозитивною.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що несплата заборгованості по договору є порушенням зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності у вигляді стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Здійснивши перерахунок, судовою колегією встановлено, що належний розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача за період прострочення становить 1 610,00 грн. Однак, апеляційним судом встановлено, що пред'явлена сума інфляційних втрат є меншою, ніж фактична, тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у сумі, що заявлена позивачем та яка не перевищує правильно нараховану суму, а саме 800,00 грн. При цьому, з відповідача підлягають до сплати пеня та три проценти річних, у заявленому позивачем розмірі.
Доводи скаржника про порушення судом норм процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
З наявної в матеріалах справи телеграми з проханням про перенесення розгляду справи вбачається, що така була направлена представником відповідача 12.05.2011 року з м. Южноукраїнськ та отримана господарським судом міста Києва - 12.05.2011 року об 11 год. 00 хв., після розгляду судом даної справи, про що свідчить протокол судового засідання.
Колегія вважає, що у місцевого господарського суду не було підстав в порядку статті 77 ГПК України для відкладення розгляду справи за наявності доказів про належне повідомлення учасників процесу про час та місце розгляду справи.
Поряд з цим, варто зазначити, що доказів на підтвердження факту перебування представника відповідача у відрядженні апеляційному суду надано не було, а тому до таких тверджень апеляційної скарги колегія ставиться критично.
В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що місцевий господарський суд, розглядаючи спір у відсутність представника відповідача, не з'ясував всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, результатом чого стало ухвалення судом незаконного рішення.
Дані твердження колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
В силу положень частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідач, обґрунтовуючи власну позицію тим, що суд не з'ясував з яких причин останній не мав змоги виконати належним чином договірні зобов'язання, в апеляційній скарзі на підтвердження таких доводів належних доказів у розумінні статей 32, 34 ГПК України не надав.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2011 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
За таких обставин, апеляційна скарга ЗАТ по будівництву об'єктів нафтової та газової промисловості «Укрнафтогазбуд» не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2011 року має бути залишеним без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 43, 32, 33, 43, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства по будівництву об'єктів нафтової та газової промисловості «Укрнафтогазбуд» на рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2011 року у справі № 38/111 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2011 року у справі № 38/111 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 38/111 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Мальченко А.О.
Судді Майданевич А.Г.
Гаврилюк О.М.