01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
11.07.2011 № 6/498-59/53
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рєпіної Л.О.
суддів: Баранця О.М.
Чорної Л.В.
при секретарі:
Рішенням господарського суду м. Києва № 6/498-59/53 від 20.05.2011 р. позов ТОВ «Космспек» про стягнення з ДП «Київське обласне дорожнє управління» основного боргу 5 853 599,06 грн. задоволений в повному обсязі. У задоволенні зустрічного позову про визнання договору, додаткових угод та специфікацій недійсними - відмовлено.
В.о. транспортного прокурора, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, порушенням норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення зустрічного позову та відмовити у задоволенні вимог про стягнення з відповідача коштів.
Позивач в судовому засіданні, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.
В судовому засіданні представником відповідача заявлено клопотання про залучення до матеріалів справи пояснення бухгалтера підприємства.
Зі змісту ст. 101 ГПК України додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду.
Разом з тим, судова колегія не вбачає підстав для залучення даних пояснень.
Крім того, представником відповідача заявлено клопотання про проведення почеркознавчої експертизи. Клопотання мотивоване тим, що нове керівництво має сумнів щодо підпису представника на додаткової угоді що оспорюється.
Колегія суддів вважає дане клопотання безпідставним та таким що не підлягає задоволенню з підстав, що викладені у мотивувальній частині постанови.
Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено матеріалами справи, 15.03.2006 р. сторонами укладено договір поставки № 01/03 , за умовами якого постачальник - позивач, зобов'язався поставляти замовнику щебеневу продукцію, а відповідач зобов'язався приймати продукцію та оплачувати її на умовах договору.
Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що на виконання умов договору за видатковими накладними позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 6624994,08 грн. Відповідач в свою чергу провів часткову оплату товару в розмірі 200000 грн.
31.10.2008 р. позивач направив відповідачу вимогу щодо погашення грошового зобов'язання у якій вимагав до 07.11.2008 р. сплатити 4624994,08 грн. заборгованість. Але, всупереч вимогам позивача, відповідач заборгованість не погасив.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що відповідачем продукція прийнята в повному обсязі, але не здійснена оплата за товар. Крім того зазначив, що розрахунки сторонами здійснювались виключно в межах вказаного договору, і протягом періоду з 2006 року по даний час без жодних зауважень чи застережень щодо підписання додаткових угод.
В свою чергу, при повторному перегляді справи, відповідач звернувся із зустрічним позовом про визнання договору, додаткових угод та специфікацій недійсними, мотивуючи вимоги тим, що додатки до договору підписані не директором Турченком О.М., що свідчить про укладання їх в супереч ст..203 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції врахував заяву позивача , за первісним позовом, про застосування строків позовної давності та вказав на те, що твердження відповідача про те, що строк позовної давності не сплив, так як дізнався про існування додаткових угод до договору поставки та специфікацію лише в 2008 році після отримання позовної заяви є безпідставними. Так, суд вказав, що відповідач приймав товар та здійснював розрахунки вже на підставі додаткових угод та специфікацій, тому був про них обізнаний. Враховуючи що матеріалами справи підтверджується схвалення відповідачем правочину, відсутні підстави для задоволення зустрічних позовних вимог.
Прокурор, в апеляційній скарзі зазначає, що рішення господарського суду підлягає скасуванню з огляду на те, що покладаючи в основу рішення видаткові накладні, за якими поставлявся товар, не було досліджено того, що накладні не містять на виконання якого договору здійснювалася поставка, відсутній строк здійснення оплати. Таким чином, продукція має бути оплачена відповідно до ст. 530 ЦК України, а враховуючи що таку вимогу позивач не направляв, то строк оплати не настав. Крім того, зауважив, що накладні оформлені в порушення Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», оскільки первинні документи не містять зміст господарської операції, а також те, що у матеріалах справи відсутні довіреності, які повинні видаватися відповідачем уповноваженій особі на отримання матеріальних цінностей.
Щодо зустрічного позову, то прокурор зазначає про безпідставність залишення судом клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для встановлення факту того, що додаткові угоди та специфікація до договору поставки підписувались не директором підприємства, а невідомою особою.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
За змістом ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п.13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р. передбачено, що «без довіреності може здійснюватися відпуск цінностей при централізовано-кільцевих перевезеннях, за якими вантажовідправником (товаровиробником, товаропостачальником та ін.) здійснюється систематичне завезення товарно-матеріальних цінностей за узгодженими на певний період параметрами (кількість, асортимент, час тощо) на адресу одного або більше замовників (юридичних осіб або їх відділень, дільниць, філій)». При централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акти, ордери тощо) свій підпис про одержання цінностей.
Матеріали справи містять ( а.с.45 т.3) довіреність -повідомлення про осіб, які мають право отримувати матеріальні цінності за накладними до договору № 01/03 від 15.03.06, а саме ОСОБА_1. та ОСОБА_2., зі зразками їх підписів, а також штампів/печаток підприємства. З огляду на накладні, за якими поставлялась продукція, підпис особи уповноваженої на отримання матеріальних цінностей підприємства цілком відповідає зразку підпису уповноваженої на те особи, що є у довіреності-повідомленні. Судова колегія, також, бере до уваги той факт, що відповідач за первісним позовом, не надав доказів щодо втрати печатки підприємства, відтиск якої є на всіх документах.
Крім того, п.3 договору поставки, сторони визначили, що поставка товару здійснюється залізничним транспортом, а приймання проводиться відповідно до Інструкцій № П-6 від 15.06.65 та №П-7 від 25.04.66 р.р.
Відповідно до п. 12 Інструкції про порядок прийомки продукції за кількістю продукція приймається за транспортними і супровідними документами (рахунок-фактура, специфікація, опис, пакувальний ярлик та ін.) відправника. За відсутності всіх або деяких з цих документів одержувач складає акт про фактичну наявність продукції і в ньому зазначає, які документи відсутні.
З урахуванням того, що відповідачем не заперечується отримання продукції за кількістю та якістю, визнання боргу, про що свідчать наявні у матеріалах справи клопотання відповідача про затвердження графіку погашення заборгованості (а.с.39-42 т.2, а.с.39 т.3), повний збіг за наданими позивачем накладними та «призначення платежу» при здійсненні відповідачем оплати за продукцію,відповідно до банківських виписок (а.с.1-6 т.4, а.с.70-130 т.3), наполягання прокурора на те, що відсутність довіреностей на отримання матеріальних цінностей якимось чином спростовує здійснення позивачем поставки товару, є безпідставними.
Щодо оспорюваємих додаткових угод та специфікацій ( а.с.268-292 т.4), то колегія суддів наголошує на наступному.
Рішенням господарського суду м. Києва № 25/112 від 10.07.2008 з відповідача на користь позивача стягнуто 85 958,68 грн. Підставою для стягнення коштів є договір поставки № 01/03 від 15.03.06 та специфікація № 13 до нього, яку зокрема просить визнати недійсною. Матеріали справи не містять доказів оскарження вказаного рішення.
Відповідно до ст. ст. 215, 203 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписами ст. 217 ЦК України, згідно якої недійсність окремої частини правочину має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто така частина не повинна бути істотною умовою правочину.
Вимагаючи визнати додаткові угоди та специфікації недійсними, прокурор звертає увагу на те, що підписані вони не уповноваженою особою. Крім того, зауважує, що ціна договору є істотною умовою, без визначення якої договір не може вважатися укладеним, тоді як додаткові угоди та специфікації визначають ціну договору.
Між тим, сам договір поставки № 01/03 від 15.03.06 а ні відповідач, а ні прокурор не оспорюють.
З п.2 договору вбачається, що позивач зобов'язався постачати,зокрема: щебеневу продукцію різноманітної фракції у відповідної кількості, за ціною, що визначається у заявках, специфікаціях, додаткових умовах.
Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. За змістом ст. ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Умовами договору передбачено, що розрахунки за поставлену продукцію здійснюються по факту поставки.
Таким чином, колегія суддів не вбачає суперечливостей у додаткових угодах та специфікаціях з договором поставки.
За змістом ст. 241 ЦК України наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає .
Як зазначалось вище, відповідач приймав товар, здійснював часткову оплату, як вбачається з матеріалів справи на додаткових угодах є печатка підприємства, даних про її втрату (викрадення, тощо) не надано. Слід зазначити, що в подальшому, новим керівництвом підприємства, правочин було схвалено, крім того, на таких саме умовах у 2008 році були укладені нові додаткові угоди та специфікації. За таких обставин, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для проведення почеркознавчої експертизи та підстав для задоволення зустрічного позову.
Матеріалами справи в повному обсязі підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 4 624 994,08грн. Оплата повинна була здійснена по факту поставки, або протягом 30 днів з моменту отримання товару, якщо поставка здійснювалася на умовах відстрочки оплати. Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідачеві надавалась відстрочка з оплати товару, вимоги про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та річних є обґрунтованими.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання(ст..549 ЦК України). Договором сторони передбачили що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань з оплати, нараховується пеня, тому вимога про стягнення пені є правомірною.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.
Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Прокуратури з питань нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті Київської області залишити без задоволення, рішення господарського суду Черкаської області № 6/498-59/53 від 20.05.2011- без змін.
2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва .
Головуючий суддя Рєпіна Л.О.
Судді Баранець О.М.
Чорна Л.В.
14.07.11 (відправлено)