01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
07.07.2011 № 43/112
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Майданевича А.Г.
Гаврилюка О.М.
при секретарі: Рижова В.В.
розглянувши апеляційну скаргу державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»
на рішення господарського суду міста Києва
від 13.05.2011 року
у справі № 43/112 (суддя - Пасько М.В.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Нові технології», м. Харків,
до державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», м. Київ,
про стягнення 58 258, 66 грн., -
за участю представників:
від позивача: не з'явився, про час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином;
від відповідача: : ОСОБА_1. - представник (дов. № 1446-НЮ від 12.04.2011 р.);
Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Нові технології» (надалі - ТОВ НВФ «Нові технології») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (надалі - ДТГО «Південно-Західна залізниця») про стягнення 58 258,66 грн. заборгованості, яка виникла, внаслідок неналежного виконання договору № ПЗ/НРП-092016/НЮ від 12.11.2009 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.05.2011 року у справі № 43/112 позов задоволено. Стягнуто з ДТГО «Південно-Західна залізниця» на користь ТОВ НВФ «Нові технології» 45 000,00 грн. основного боргу, 2 025,71 грн. 3 % річних, 3 477,95 грн. пені, 7 755,00 грн. інфляційних нарахувань, 582,59 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Задовольняючи позов, суд, керуючись статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про порушення відповідачем строків виконання зобов'язань за договором № ПЗ/НРП-092016/НЮ від 12.11.2009 року, а тому має сплатити позивачеві борг з урахуванням пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ДТГО «Південно-Західна залізниця» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2011 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2011 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено до розгляду на 07.07.2011 року.
В судовому засіданні представник скаржника надав суду платіжне доручення про сплату основного боргу за спірним договором, яке колегією суддів було оглянуто та повернуто відповідачу, з огляду на те, що апеляційний суд переглядає справу за наявними доказами станом на час прийняття рішення судом першої інстанції.
Представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив таку задовольнити, а рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином. Колегія суддів, вислухавши думку представника скаржника, вирішила здійснити перевірку рішення суду у даній справі за наявними матеріалами у відсутність представника позивача, з урахуванням пояснень, наданих представником відповідача.
07.07.2011 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду необхідно частково змінити, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 12.11.2009 року між ТОВ НВФ «Нові технології» (в тексті договору - постачальник) та ДТГО «Південно-Західна залізниця» (в тексті договору - замовник) укладено договір № ПЗ/НРП-092016/НЮ від 12.11.2009 року, за умовами якого постачальник зобов'язався виготовити та поставити стенд для перевірки тиристорів (в тексті договору - товар), а замовник - прийняти та оплатити його (а.с.11-15).
Даний договір набирає чинності з моменту отримання постачальником від замовника заявки про готовність прийняття товару та діє до 31.12.2009 року, але в будь-якому випадку до повного виконання своїх зобов'язань обома сторонами (пункт 5.1. договору).
Матеріали справи свідчать, що укладений сторонами договір за своєю правовою природою є змішаним та містить ознаки договору підряду та договору поставки.
В силу частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник - прийняти та оплатити виконану роботу.
Нормами статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином, укладення ДТГО «Південно-Західна залізниця» з ТОВ НВФ «Нові технології» договору № ПЗ/НРП-092016/НЮ від 12.11.2009 року було спрямоване на виготовлення та поставку останнім вказаного товару, що в свою чергу, породжує обов'язок ДТГО «Південно-Західна залізниця» здійснити його оплату.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як свідчать матеріали справи, за актом прийому-передачі продукції від 24.12.2009 року постачальник передав, а замовник прийняв вказаний вище товар (а.с.17).
Відповідно до пункту 6.4., загальна суму по договору 90 000,00 грн.
З огляду на пункт 7.2. договору замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 30 банківських днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками акту прийому-передачі товару або накладну.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № НТ-000038 від 28.12.2009 року на суму 90 000,00 грн., яка останнім була сплачена лише частково на суму 45 000,00 грн., внаслідок чого сума основного боргу зменшилась і становила 45 000,00 грн. (а.с.16,60,59).
З метою досудового врегулювання спору позивач неодноразово направляв відповідачу претензії з вимогою погашення основної заборгованості, які відповідачем розглянуті не були (а.с.18-35).
В силу приписів статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті поставленого товару на суму 45 000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з 14.09.2010 року по 14.03.2011 року в сумі 3 477,95 грн., три проценти річних за період з 11.02.2010 року по 14.03.2011 року в сумі 2 025,71 грн. та інфляційні втрати за період з 11.02.2010 року по 14.03.2011 року в сумі 7 755,00 грн.
Положенням пункту 11.1. договору передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за даним договором винна сторона несе відповідальність згідно з чинним законодавством України і договором.
З огляду на пункти 11.2., 11.4. договору, у разі порушення строків оплати замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБ України від суми заборгованості, за кожен день прострочки, включаючи день оплати, яка нараховується за останні 6 місяців.
Згідно частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність. У сфері господарювання, згідно з частиною 2 статті 217 та частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором, тобто наведена норма є диспозитивною.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Доводи скаржника про те, що суд не надав належної правової оцінки тій обставині, що у відповідності до ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік, колегія суддів вважає безпідставними.
Так, у відповідності до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідач такої заяви не заявляв. Хоча останній не приймав участі у розгляді даної справи в суді першої інстанції, таку обставину колегія суду не може розцінити як поважну причину, через яку відповідач не реалізував таке право, з огляду на те, що в останнього було достатньо часу зробити це з моменту отримання позову шляхом подачі відповідної заяви чи з посиланням на це у відзиві у відповідності до статей 22, 59 ГПК України.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач вказує на те, що судом першої інстанції при нарахуванні трьох процентів річних та інфляційних втрат було невірно враховано суму основної заборгованості за заявлений період.
Дані твердження колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє, оскільки у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р. визначено, що розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції здійснюється шляхом перемноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки погашення заборгованості.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що несплата заборгованості по договору є порушенням зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності у вигляді стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Здійснивши перерахунок, судова колегія визначила, що належний розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних, які підлягають стягненню з відповідача за період прострочення становлять 7 551,50 грн. та 2 014,52 грн. відповідно, при цьому, з відповідача підлягає до сплати пеня, у заявленому позивачем розмірі.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.
У відповідності до пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції, а саме, щодо розміру задоволених позовних вимог в частині стягнення сум трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга ДТГО «Південно-Західна залізниця» задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Києва від 13.05.2011 року слід змінити.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 43, 32, 33, 43, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2011 року у справі № 43/112 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2011 року у справі № 43/112 змінити в частині сум інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 13.05.2011 року у справі № 43/112 викласти в наступній редакції:
«1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (01034, м. Київ, вул. Лисенка, 6, код ЄДРПОУ 33888830) на користь товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Нові технології» (20700, Черкаська обл., м. Сміла, вул. Мазура, 24, код ЄДРПОУ 31729242) заборгованість у сумі 45 000,00 грн. (сорок п'ять тисяч грн. 00 коп.), пеню в сумі 3 477,95 грн. (три тисячі чотириста сімдесят сім грн. 95 коп.), інфляційні витрати у сумі 7 551,50 грн. (сім тисяч п'ятсот п'ятдесят одна грн. 50 коп.), три відсотки річних у сумі 2 014,52 грн. (дві тисячі чотирнадцять грн. 52 коп.), витрати по сплаті державного мита в сумі 580,44 грн. (п'ятсот вісімдесят грн. 44 коп.) та 235,13 грн. (двісті тридцять п'ять грн. 13 коп.) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.».
3. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.
4. Матеріали справи № 43/112 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Мальченко А.О.
Судді Майданевич А.Г.
Гаврилюк О.М.